Користувач:Nazar4uk1205
Пауль Целан
Пауль Лео Анчель народився 23 листопада1920 року в Чернівцях (Буковина) у родині німецькомовних євреїв румунського підданства. Його батько був небагатим комерсантом.
В 1934 році чотирнадцятилітній Пауль пише листа до своєї тітки Мінни в Палестину, де є така промовиста фраза: «Що стосується антисемітизму в нашій школі, то я міг би написати тобі про це книгу обсягом 300 сторінок». Пауль обрав «Ліцей великого воєводи Михая» (нині Чернівецька гімназія № 5, раніше ЗОШ № 23), у якому він навчався протягом 1934—1938 р. Обдарований учень мав тут усі можливості для розвитку своїх мовних і літературних здібностей. Вже тоді хлопець почав потайки писати вірші.
Початкову освіту Целан отримує у народній школі у 1926—1930 роках, а з 1930 по 1938-й відвідує греко-латинську гімназію. В юності поет захоплюється ідеями марксизму і анархізму. Літературні уподобання формувалися під впливом творчості Гофмансталя, Рільке.
З 1938 року Целан у Франції вивчає медицину в медичній школі міста Тур, але з початком Другої світової війнивимушений повернутися додому, де продовжує навчання у Чернівецькому університеті, займається романською філологією.
З 28 червня 1940-го до 22 червня 1941 року мав радянське громадянство. Після встановлення радянської влади у Чернівцях поет пристосовується до нових умов життя: вивчає російську мову і працює перекладачем.
Наступні три роки (1941—1944) Целан виживав в обстановці безупинного жаху у страхові за життя. В той період він втратив майже усіх рідних і залишився в живих лише завдяки випадковості. У 1941 році Чернівці окуповують німецько-румунські війська, сім'я Целана потрапляє до єврейського гетто. Через деякий час батьки поета були депортовані до концтабору, звідки вони вже не повернулися. Сам Пауль Целан потрапляє до румунського трудового табору на примусові дорожні роботи, де, незважаючи на страшні умови, залишається живим.
На початку 1945-го року поет перетнув радянський кордон і відновив румунське підданство. Працював у видавництві «Російська книга» у Бухаресті, перекладав румунською російську прозу, писав власні вірші. Саме тут вперше на літературній арені з'явилось ім'я Целана: у 1947 році в авангардистському журналі «Агора» надруковано три вірші, підписані новим, нікому ще невідомим прізвищем — Целан: німецьке написання свого прізвища, «Ant-schel», Пауль переробив у псевдонім Zelan, але пізніше писав його на французький лад Celan. В тому ж році журнал «Contemporanul» надрукував «Фугу смерті» в перекладі на румунський під назвою «Tangoul Mortii» (Танго смерті).
У 1947 році він доклав зусиль і перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. У Відні у Целана вперше з'являються друзі й однодумці: молода літераторка Інгеборг Бахман, художник-сюрреаліст Едгар Жене, видавець журналу «План» Отто Базиль, які фінансово допомогли Целану видати його першу книгу віршів «Пісок з урн» (1948). Збірник складався з 48 віршів, в яких виявилось 18 помилок, що перекручували і спотворювали зміст. Пізніше Целан увесь невеличкий тираж з 500 примірників повністю знищує.
На частині території Австрії усе ще перебували радянські війська, і Целан у 1948 році переїжджає до Парижа, де і живе до кінця життя. У Парижі поет оселився в домі франко-німецького поета Івана Голля і вивчає германістику та мовознавство в Сорбонні.
1955 рік знаменується двома важливими подіями в житті поета: народженням сина Еріка і виходом нової збірки поезій «Від порога до порога».
У Париж, інтелектуальну і літературну столицю Європи, він переїхав винятково з творчою метою — у свідомості західних людей постійне проживання за кордоном не асоціювалося з поняттями «зрадництво» і «зрада Батьківщини». У Франції Целан жив на правах іноземця, що проживає постійно, але на французьке громадянство не претендував. Швидко здобута популярність, письменницькі та перекладацькі гонорари забезпечували йому пристойний рівень прибутків.
Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана і зрештою підкосили його. Тягар пережитого, начебто залишений у минулому, не зникав — він повільно чавив і убивав втікача. Це був свого роду «уповільнений геноцид».
Целан не страждав психічним розладом, не «списався», він просто згорів, і не зміг уже знаходити сил для адекватного вираження того, що переповнювало його серце. Пізнім вечором 20 квітня 1970 року Целан закінчує життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.