Перейти до вмісту

Користувач:Uliana Pylypenko/Чернетка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Персей

[ред. | ред. код]

Персея легко знайти на небі, оскільки він має характерну форму й оточений декількома впізнаваними візерунками зір: на північ від нього зорі розташовані у формі літери W в сузір'ї Кассіопеї, на схід - шестикутник Візничого з яскравою зорею Капелла, на південь - Плеяди, а на захід - ланцюг із трьох найяскравіших зір в Андромеді[1].

У сузір’ї Персея найяйскравіші зорі утворюють характерну дугу. Вигнута лінія починається з помаранчевого надгіганта Мірам (η Персея) і проходить через γ Персея та Мірфак (α Персея) до σ, ψ та δ Персея в центральній частині сузір'я. Її легко знайти, якщо прослідувати за уявною лінією від γ Кассіопеї (центральна зірка візерунку "W" Кассіопеї) через Рухбу (δ Кассіопеї, нижня права зірка "W"). Мірфак, найяскравіша зірка Персея, також є найяскравішою зіркою на цій уявній лінії[1].

Персеїди

[ред. | ред. код]
  • Персеїди - один із найвідоміших метеорних потоків. Активний у період із 14 липня до 1 вересня, та досягає піку в середині серпня. Персеїди, відомі швидкими та яскравими метеорами, які можна побачити із частотою від 50 до 100 метеорів на годину. Ідеально підходить для спостереження в північній півкулі в передсвітанкові години[2]. Метеори з персеїд - це фрагменти комети 109P/Свіфта-Туттля, відкритої в 1862 році астрономами Льюїсом Свіфтом і Горасом Таттлем. Комета Свіфта-Туттля має ядро діаметром 26 км та обертається навколо Сонця із періодом у 133 роки. Востаннє комета була у внутрішній частині Сонячної системи в 1992 році[3].
  • Зета-Персеїди – денний метеорний потік відкритий в 1947 році працівниками Обсерваторії Джодрел Бенк. Активний від 20 травня до 5 липня із максимумом 13 червня[4].

Ведмедиця

[ред. | ред. код]

Слов'янська традиція

[ред. | ред. код]

Слов'янські (зокрема й українські) назви більшости сузір’їв пов’язані з господарською діяльністю. Так для Великої Ведмедиці поширеною була назва "Віз", а також кілька подібних: "Великий Віз", "Небесний Віз", "Чумацький Віз" і т.д.. Вважається, що ця назва походить від давніх германців, або що вона була спільною для германців і слов'ян, коли ці дві групи ще не були розділені (кін. ІІ - І тис. до н.е.). Також вживалися назви "Лось" або "Сохатий", які ймовірно були запозичені від фіно-угорських народів, головним заняттям яких було полювання[5].

В Україні зустрічалася також назва "Дівка воду несе". Вона пов'язана з уявленням про райдугу як про коромисло, яким Цариця Небесна бере воду з моря. Вважалося, що вночі це коромисло видно як сузір'я Великої Ведмедиці. У Причорномор'ї це сузір'я називали "Пастух з Ґирлиґою" [6].

Зоря Алькор уявлялася українцям як миша, що гризе збрую коней, запряжених у Віз. Існував також варіянт, Алькор – це вуздечка між трьома конями і возом, і що коли вона порветься, настане кінець світу[6].

Оріон

[ред. | ред. код]

Карпенко

[ред. | ред. код]

Багатий яскравими зорями Оріон дозволяє теж різноманітні уподібнення. Кола у Нікітіна (це форма множини, означає «колеса») пов’язується за значенням з іншою давньоруською назвою цього сузір’я – Кружилиє чи Кружилица10. Староукраїнський словник П. Беринди називає це сузір’я Косы11. В Україні відомі ще народні назви Оріона: Граблі, Полиця, Чепіги, Косар (Косарі).

люками, а ця хмаринка – Яслами. Три яскравих зорі Оріона, що навкіс розрізають це сузір’я посередині, відомі під назвою Пояс Оріона. Та, окрім цієї назви, орієнтованої на ймення всього сузір’я, астеризм має в різних кутках земної кулі також багато інших назв. Назви ці виходять з кількості зір, схожості із певними предметами, спираються на різноманітні, іноді дивні й фантастичні асоціації. Згадаємо західноєвропейську назву цього астеризму Три Королі і при ній німецькі назви Три Плуги та Три Косарі, а також відоме серед народів Сибіру найменування Три Олені. Не кількість зір, а форма астеризму спричинилась до появи назв Коси – на Україні, Коромисло – в Росії, Ціп – в Естонії, Чурек – на Кавказі. А грузинське Сасцарі, вірменське Кшерк, турецьке Таразі означають «терези, ваги», вказуючи на ще одне з можливих осмислень конфігурації цього примітного астеризму

Зоряні скупчення

[ред. | ред. код]

В Оріоні небагато відносно яскравих зоряних скупчень, та всі вони є розсіяними. Нижче наведено деякі з них (із видимою яскравістю менше 10m).

Галактики

[ред. | ред. код]

Галактики в Оріоні тьмяні та мають малі кутові розміри (менше 2'х2'). Серед них є як "спокійні" галактики, так і галактики з активними ядрами. У таблиці нижче наведено галактики з видимою зоряною величиною менше 14m.

Назва Тип (за класифікацією Габбла) Активність Видима зоряна величина [mag] Джерело
NGC 1924 Sbc (спіральна з перемичкою) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.00 [19]
NGC 1713 Е (еліптична) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.88 [20]
NGC 1671 S0 (спіральна) неактивна 13.90 [21]
NGC 1684 E (еліптична) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.00 [22]
NGC 1691 Sb0 (спіральна з перемичкою) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 13.20 [23]
NGC 1729 Sc (спіральна) галактика з емісійними лініями 13.20 [24]
NGC 1843 Sc (спіральна) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 11.95* [25]
NGC 2110 S0 (спіральна) Sy 2 (сейфертівська галактика типу 2) 11.95* [26]
NGC 1875 E-S0 (еліптична) неактивна 12.23* [27]
NGC 1819 Sb0 (спіральна з перемичкою) неактивна 13.70 [28]
NGC 1740 E-S0 (еліптична) неактивна 12.35* [29]
NGC 1678 S0 (спіральна) неактивна 13.50 [30]
NGC 1682 E-S0 (еліптична) неактивна 13.18* [31]

Класифікація телескопів

[ред. | ред. код]

Типи телескопів розрізняють за характеристиками, що наведені нижче.

За типом оптичної системи:

  1. Рефлектор (дзеркальний)
  2. Рефрактор (лінзовий)
  3. Комбінований

За діапазоном довжин хвиль:

  1. Оптичний
  2. Інфрачервоний
  3. Субміліметровий
  4. Мікрохвильовий
  5. Радіотелескоп
  6. Ультрафіолетовий
  7. Рентгенівський
  8. Гамма-телескоп

За місцем розташування:

  1. Наземні
  2. Повітряні
  3. Космічні

Методи визначення маси

[ред. | ред. код]

Маси зір, наведених у списку, визначено одним із наступних методів:

  1. Спектроскопія - аналіз спектру світла, яке випромінює зоря. Вивчаючи лінії поглинання або випромінювання в спектрі, астрономи можуть визначати температуру, склад та інші характеристики зірки. Визначення маси за допомогою спектроскопії часто передбачає вивчення розширення або звуження певних спектральних ліній, що вказує на поверхневу гравітацію зірки, яка у свою чергу пов’язана з масою зірки[32].
  2. Моделі еволюції - це теоретичні основи, які описують життєвий цикл зір на основі їх маси. Різні маси призводять до різних еволюційних шляхів і тривалості життя зір. Порівнюючи спостережувані властивості зорі, як-от світність, температура та вік, із теоретичними моделями, астрономи можуть оцінити її масу[33].
  3. Подвійні зорі - це системи, у яких дві зірки обертаються навколо спільного центру мас. Визначивши основні параметри їх руху, можна обрахувати масу зір (або принаймні певні обмеження на їх масу)[34].
  1. α Андромеди (Альфераз, Сіррах)[35] — найяскравіша зірка цього сузір'я. Це подвійна зоря спектрального типу A0p[36] (також класифікується як змінна зоря типу α2 Гончих псів) із загальною зоряною величиною 2.1m і світністю 96 L☉ [37]. Знаходиться на відстані 97 св.р. від Землі[38]. Через порівняно невелику відстань має значний власний рух[38]. В західній міфології зоря символізує голову Андромеди, однак традиційні арабські назви зірки — Альфераз та Сіррах[39], іноді перекладаються як «пуп коня»[40][41][42]. Арабські назви вказують на те, що α Андромеди утворює астеризм, відомий як «Великий квадрат Пегаса» з трьома зорями у Пегасі: α, β і γ Пегаса. Таким чином, раніше вважалося, що зірка належить як до Андромеди, так і до Пегаса, і її позначали як «δ Пегаса (δ Peg)», хоча офіційно ця назва більше не використовується[36][40][37].
  2. β Андромеди (Мірак) — зоря спектрального типу M0, червоний гігант [36] [43]. Належить до астеризму, відомого як «Пояс». Вона розташована на відстані 198 св. р. від нас[43], має зоряну величину 2.06m[44] і світність 115 L☉. Також навколо неї виявлено планету[37]. Назва зорі походить від арабської фрази al-Maraqq, що означає «стегна» або «набедрена пов’язка»[42].
  3. γ Андромеди (Альмак) — подвійна зоря, що складається із помаранчевого гіганта та блакитної зорі розділених відстанню 9.7 кутових секунд. Їхні зоряні величини становлять відповідно 2.3m та 5m , а загальна зоряна величина системи - 2.14m[45] [40][41]. Блакитна зоря сама по собі є подвійною системою із періодом у 61 рік, вторинна зоря якої має зоряну величиною 6.3m [45]. Система знаходиться на відстані 358 св.р. [46].
  4. δ Андромеди — помаранчевий гігант спекрального класу K3[36], що має зоряну величину 3.3m [44]. Знаходиться на відстані 105 св.р. від Землі[47].
  5. ι , κ, λ, ο та ψ Андромеди утворюють астеризм, відомий як «Слава Фредеріка». Назва, що походить від колишнього сузір’я (Frederici Honores)[48]. ι Андромеди — біло-блакитна зоря головної послідовності типу B8, розташована на відстані 502 св.р. від Землі[49]; κ Андромеди — біла зоря головної послідовності типу B9 IVn на відстані 168 св. р. від Землі[50]; λ Андромеди — гігант жовтого відтінку типу G8 на відстані 86 св. р.[51]; ο Андромеди — гігант синьо-білого відтінку типу B6 на відстані 679 св. р.[52]; і ψ Андромеди — біло-блакитна зірка головної послідовності типу B7 на відстані 988 св. р. [53].
  6. μ Андромеди — біла зоря головної послідовності типу A5 із зоряною величиною 3.9m[44]. Знаходиться на відстані 130 св. р. [54] від Землі.
  7. υ Андромеди (Тітавін[55]) — це подвійна система з зоряною величиною 4.1m[44], яка складається з червоного карлика типу F та червоного карлика типу M. Основна зірка має планетну систему з чотирма підтвердженими планетами [56], із масами 0,96, 14,57, 10,19 і 1,06 мас Юпітера[57]. Система знаходиться на відстані 44 св. р. від Землі[58].
  8. ξ Андромеди (Адхіл) — подвійна зірка на відстані 217 св. р. Основний компонент системи — гігант помаранчевого відтінку типу K0[59].
  9. π Андромеди — подвійна зірка біло-блакитного відтінку із величиною 4.3m[44], яка знаходиться на відстані 598 св. р. від нас. Основною є зоря головної послідовності типу B5[60]. ЇЇ зоря-компаньйон має величину 8.9m[44].
  10. 51 Андромеди (Нембус[55]) - помаранчевий гігант спектрального типу К3 на відстані 177 св. р. від Землі[61].
  11. 56 І — візуально подвійна зоря. Один з компонентів — жовтий гігант типу K0 з видимою зоряною величиною 5.7m[44] на відстані 316 св. р.[62]. Другий — помаранчевий гігант типу K0 із зоряною величиною 5.9m, який знаходиться на відстані 990 св. р. від Землі[44].
  12. R Андромеди — змінна типу Міри з періодом 409 днів. Її максимальна зоряна величина становить 5.8m, а мінімальна — 14.8m [36], і вона знаходиться на відстані 1250 св. р. [63]. В Андромеді є ще 6 інших змінних типу Міри[64].
  13. Z Андромеди є прототипом відповідного класу змінних зір. Її величина коливається від 12.4m у мінімумі до 8m у максимумі[37]. Вона знаходиться на відстані 2720 св. р. [65].
  14. Ross 248 є дев'ятою найближчою до Землі зіркою - відстань до неї становить 10.3 св. р.[66]. Це червона зоря головної послідовності, що є змінною типу BY Draconis[67].
  15. 14 Андромеди (Верітате[55]) — гігант жовтого відтінку типу G8, який знаходиться на відстані 251 св. р. [68]. Він має масу 2.2 M☉ і радіус 11 R☉, а також планету, 14 Андромеди b, відкриту в 2008 році. Вона обертається на відстані 0,83 а.о. одиниць від своєї зорі із періодом 186 днів і має масу 4,3 мас Юпітера[69].

Аламак (γ And) — кратна зоря, яка через значну відстань у 120 парсек (390 світлових років) видима як один об'єкт. Складається з чотирьох компонентів: γ1 (зоря A) γ2 (зорі Ba, Bb та C).[70][71][72]

λ Андромеди (λ And) — жовтий субгігант, амплітуда — 0,28 зоряної величини, період — понад 54,2 доби.[73]

  1. ↑ а б Perseus Constellation: Location, Stars, Myth, Facts – Constellation Guide. www.constellation-guide.com. Процитовано 26 лютого 2024.
  2. ↑ earthsky.org.
  3. ↑ Perseids - NASA Science. science.nasa.gov (англ.). Процитовано 26 лютого 2024.
  4. ↑ meteorshowersonline.com.
  5. ↑ Українське небо. Студії над історією астрономії в Україні. Львів: Інститут прикладних проблем механіки і математики ім. Я. С. Підстригача НАН України. 2014.
  6. ↑ а б Федорович, Надія. Українська народна астрономія (PDF).
  7. ↑ trapezium cluster. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  8. ↑ Šubr, Ladislav; Kroupa, Pavel; Baumgardt, Holger (20 вересня 2012). CATCH ME IF YOU CAN: IS THERE A “RUNAWAY-MASS” BLACK HOLE IN THE ORION NEBULA CLUSTER?. The Astrophysical Journal. Т. 757, № 1. с. 37. doi:10.1088/0004-637X/757/1/37. ISSN 0004-637X. Процитовано 18 лютого 2024.
  9. ↑ NGC 1980. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  10. ↑ NGC 1981. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  11. ↑ NGC 2169. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  12. ↑ NGC 1662. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  13. ↑ NGC 2175. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  14. ↑ NGC 2194. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  15. ↑ а б Dietrich, J. P. (2008-07). Disentangling Visibility and Self-Promotion Bias in the arXiv:astro-ph Positional Citation Effect. Publications of the Astronomical Society of the Pacific. Т. 120, № 869. с. 801—804. doi:10.1086/589836. ISSN 0004-6280. Процитовано 18 лютого 2024.
  16. ↑ Piatti, A. E.; Claria, J. J.; Ahumada, A. V. (21 квітня 2003). The relatively young and metal-poor Galactic open cluster NGC 2194. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). Т. 340, № 4. с. 1249—1260. doi:10.1046/j.1365-8711.2003.06365.x. ISSN 0035-8711. Процитовано 18 лютого 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  17. ↑ NGC 2186. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  18. ↑ NGC 1977. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  19. ↑ ngc 1924. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  20. ↑ ngc 1713. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  21. ↑ ngc 1671. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  22. ↑ ngc 1684. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  23. ↑ ngc 1691. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  24. ↑ ngc 1729. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  25. ↑ ngc 1843. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  26. ↑ ngc 2110. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  27. ↑ NGC 1875. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  28. ↑ NGC 1819. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  29. ↑ NGC 1740. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  30. ↑ NGC 1678. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  31. ↑ NGC 1682. simbad.harvard.edu. Процитовано 18 лютого 2024.
  32. ↑ Catanzaro, Giovanni (2014). How to Determine Surface Gravity from Stellar Spectra. Determination of Atmospheric Parameters of B-, A-, F- and G-Type Stars. Cham: Springer International Publishing. с. 97—109. ISBN 978-3-319-06955-5.
  33. ↑ Ellis, R. (2011-09). An Introduction to the Theory of Stellar Structure and Evolution, 2nd edn., by Dina Prialnik. Contemporary Physics. Т. 52, № 5. с. 490—490. doi:10.1080/00107514.2011.580371. ISSN 0010-7514. Процитовано 11 лютого 2024.
  34. ↑ Kubiak, Marcin (1994). Gwiazdy i materia międzygwiazdowa (польською) . Warszawa: PWN. с. 387—424.
  35. ↑ Андромеда // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 21. — ISBN 966-613-263-X.
  36. ↑ а б в г д Internet Archive, Patrick; Tirion, Wil (1997). Cambridge guide to stars and planets. Cambridge, U.K. ; New York : Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-58582-8.
  37. ↑ а б в г Moore, Patrick (2000). The data book of astronomy. Bristol: Institute of Physics Publ. ISBN 978-0-7503-0620-1.
  38. ↑ а б alpha andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 10 лютого 2024.
  39. ↑ Davis, George R., Jr. (1 січня 1944). The pronunciations, derivations, and meanings of a selected list of star names. Popular Astronomy. Т. 52. с. 8. ISSN 0197-7482. Процитовано 10 лютого 2024.
  40. ↑ а б в Star Tales – Andromeda. www.ianridpath.com. Процитовано 10 лютого 2024.
  41. ↑ а б Ridpath, Ian (2009). The monthly sky guide (вид. 8th ed). Oxford: Cambridge university press. ISBN 978-0-521-13369-2.
  42. ↑ а б ICOP: Arabic Star Names. web.archive.org. 2 лютого 2008. Процитовано 10 лютого 2024.
  43. ↑ а б beta andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 10 лютого 2024.
  44. ↑ а б в г д е ж и Ridpath, Ian; Tirion, Wil (10 грудня 2012). The Monthly Sky Guide. Cambridge University Press. ISBN 978-1-107-68315-0.
  45. ↑ а б Chapman, Frank M.; Seton, Ernest Thompson (1898). Bird-life guide to the study of our common birds / by Frank M. Chapman ; illustrated by Ernest Seton Thompson. New York :: D. Appleton,. ISBN 0-665-32574-6.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
  46. ↑ gam01 andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 10 лютого 2024.
  47. ↑ delta andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 10 лютого 2024.
  48. ↑ Giglioli, M.F.N. (2012-12). Oligarchy. By Jeffrey A.Winters. Cambridge: Cambridge University Press, 2011. Constellations. Т. 19, № 4. с. 624—626. doi:10.1111/cons.12014. ISSN 1351-0487. Процитовано 11 лютого 2024.
  49. ↑ iota andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  50. ↑ kappa andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  51. ↑ lambda andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  52. ↑ iota andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  53. ↑ psi andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  54. ↑ mu andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  55. ↑ а б в International Astronomical Union | IAU. www.iau.org. Процитовано 11 лютого 2024.
  56. ↑ Ligi, R.; Mourard, D.; Lagrange, A. M.; Perraut, K.; Boyajian, T.; Bério, Ph.; Nardetto, N.; Tallon-Bosc, I.; McAlister, H. (2012-09). A new interferometric study of four exoplanet host stars: θ Cygni, 14 Andromedae, υ Andromedae and 42 Draconis. Astronomy & Astrophysics. Т. 545. с. A5. doi:10.1051/0004-6361/201219467. ISSN 0004-6361. Процитовано 11 лютого 2024.
  57. ↑ Notes for star Ups And. web.archive.org. 2 січня 2007. Процитовано 11 лютого 2024.
  58. ↑ upsilon andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  59. ↑ xi andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  60. ↑ pi andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  61. ↑ 51 andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  62. ↑ 56 andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  63. ↑ R andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  64. ↑ Moore, Patrick (2000). The Data Book of Astronomy. IOP Publishing Ltd. ISBN 0-7503-0620-3.
  65. ↑ Z andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  66. ↑ THE 100 NEAREST STAR SYSTEMS. web.archive.org. 13 травня 2012. Процитовано 11 лютого 2024.
  67. ↑ Ross 248. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  68. ↑ 14 Andromedae. simbad.u-strasbg.fr. Процитовано 11 лютого 2024.
  69. ↑ Martin, Pierre-Yves (2023). Planet 14 And b. exoplanet.eu (англ.). Процитовано 11 лютого 2024.
  70. ↑ γ And. simbad.cds.unistra.fr. Архів оригіналу за 22 січня 2023. Процитовано 18 січня 2023.
  71. ↑ Robert Burnham (1 січня 1978). Andromeda-Cetus (англійською) . Courier Corporation. ISBN 978-0-486-23567-7.
  72. ↑ A. A. Tokovinin. MSC - a catalogue of physical multiple stars. CDS. Процитовано 19 листопада 2019.
  73. ↑ λ And. simbad.cds.unistra.fr. Архів оригіналу за 21 січня 2023. Процитовано 18 січня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Uliana_Pylypenko/Чернетка&oldid=41852739