Користувач:Yarko/Бернардини

Вигляд комплексу із заходу

Гравюра комплексу Карла Ауера. 1830-1840-і роки ХІХ ст.

Вигляд комплексу Бернардинів з Ратуші

Комплекс монастиря та костелу Бернарди́нів (бернардинський кляштор) – історико-архітектурна пам’ятка, що знаходиться у Львові на площі Соборній, 3-А.

Приміщення монастиря тепер належить Центральному державному історичному архіву у Львові, а костелу - Українській греко-католицькій церкві. Замість костелу тут тепер церква святого Андрія Первозванного.

Оборонний монастир

На місці сучасної споруди дерев'яний монастир було збудовано ще у XV столітті. Згадку про перший, дерев'яний, бернардинський костел знаходимо у 1460 році. Гроші на початок будівництва пожертвував великий феодал і землевласник, львівський староста Андрій Одровонж із Оправа. Також фінансували будівництво Ю. Мнішек, С. Жолкевський та Я. Замойський.

Монастир бернардинів довгий час був зовнішнім форпостом системи укріплень Львова. Він мав власну систему фортифікацій і, в разі потреби, захищав фланговим вогнем східні кордони міста. У системі міських укріплень, до якої і входив, був розташований між Галицькою брамою та Королівським бастіоном. На сьогоднішній час збереглася тільки східна стіна укріплень та Глинянська вежа — з боку площі Митної. У 1618 році у вежі пробили ворота, але з огляду на безпеку міста їх заклали у 1620 р. Відновили прохід тільки у XX столітті.

У 1600—1630-х роках разом із будовою костелу св. Андрія, зводилися й келії монастиря. Його зводили на північ від костелу, а старий, дерев'яний, залишався на півдні. Монастир оточили кам'яними стінами з бійницями і вежею. До них прибудовані господарські будівлі — кузня, конюшня та інші. Навколо монастиря колись також знаходився цвинтар. Зокрема, на його території у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі (помер 29 вересня 1484).

Попід стінами монастиря з боку вулиці Валової у 2000-х роках виник т. зв. «Бернарденгарден». У ньому, та на території вулиці, «Музей ідей» та інші організації проводять мистецькі акції. Найвідомішими заходами є літній «Кінолев» та зимово-весняно-осінній «Львів — столиця ремесел». Сам «Музей ідей» оселився у частині підвалів монастиря, де тепер проводить різноманітні виставки та презентації.

27 грудня 2007 року, у приміщенні однієї з келій знайдено стінопис орієнтовно кінця 17 — початку 18 ст. За висновками фахівців, стінопис має іконографічну та історичну цінність і є єдиною відомою на території Західної України збереженою монастирською келією з розписом. У січні 2008 року розпочалися підготовчі роботи з відновлення стінопису. Передбачають кілька етапів робіт — розчищення, реставрацію, законсервування і тоді аж експонування розпису.

Архів

Вхід до архіву та частина споруди

Австрійська влада наприкінці XVIII століття (1784 року) у келіях монастиря заснувала «Архів гродських і земських актів міста Львова». Тепер Архів містить документи періоду Галицько-Волинського князівства, фонди центральних установ і організацій старопольського періоду (ХІV-ХVІІ ст.), австро-угорського (1772—1918) та російського (1914—1915) панування в Галичині, Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки (1917—1918), Польщі міжвоєнного періоду (1918—1939), а також невеликі групи документів радянського періоду (1939—1941) та німецької окупації (1941—1944).

Найдавніші документи архіву представлені колекцією пергаментних грамот (1176—1800). Серед пергаментних документів — міждержавні угоди (зокрема, Берестейська унія 1596 року), папські булли, привілеї королів, князів, воєвод та старост, які були надані містам, селам, церквам, костелам, монастирям, синагогам і цехам, а також маєткові угоди. У колекції знаходяться й грамоти, що стосуються Франції, Італії, Молдови, Валахії, Німеччини, Угорщини та інших держав — усього тринадцятьма мовами.

Сучасний Центральний державний історичний архів у Львові є одним з найбільших архівів Центрально-Східної Європи та найбільшим в Україні.

Костел святого Андрія

Щит-фронтон костелу

Скульптури святого Петра, Матері Божої та святого Андрія

Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводили з 1600 по 1630-і роки на місці її дерев'яного попередника з XV століття. Автором плану будівництва є монах Бернард Авелідес (Авеллід). Архітектором був славетний львівський архітектор Павло Римлянин. В фасаді костелу чітко прослідковується його творчий почерк — звичний для нього ренесанс. Костел споруджено з тесаного каменю (на його видобуток король Сигізмунд ІІІ видав спеціальний дозвіл у 1602 році) у вигляді тринефної базиліки з видовженими хорами та гранованою апсидою. Довжина храму 57,5 м, а висота 22 м.

Проте, Павлу Римлянину не вдалося довести до кінця будівництво — він помер у 1618 році. Кажуть, що польському королеві Сигізмунду ІІІ, що оглядав будівництва, задум Павла Римлянина здався занадто скромним. Тому учень й наступник видатного архітектора швейцарець Амвросій Прихильний будував споруду інакше. Йому належить щит-фронтон ускладненої і вигадливої форми. Саму споруду Амброзій Прихильний будував у стилі німецько-нідерландського маньєризму.

Третій ярус надбудовував Андреас Бемер, вроцлавський скульптор і архітектор. Швидше за все, йому ж належить і 38-метрова вежа костелу. На ній в 1753 році був встановлений годинник з боєм, для котрого майстер Андрій Франк відлив спеціального дзвона. Силует вежі порізаний, складний, характерно барочний, витончений і дуже гармонійний.

Дзвіницю, що знаходиться обабіч костелу, звели аж у 1734 році, проте скромність і простота цієї двоповерхової, квадратної у плані, споруди з шатровим накриттям ріднять її із ренесансною архітектурою. Тривалий час на дзвіниці висів дзвін, відлитий у Львові 1588 року. У 1917 році його перенесли до Музею ім. Яна ІІІ (тепер — Львівський історичний музей), чим врятували від переплавки для військових потреб Австро-Угорщини у Першій світовій війні.

Перша Служба Божа відбулася у 1611 році — 13 грудня, у день святого Андрія. Завдяки цьому храм і отримав свою назву.

На фасаді можна побачити статуї святих Ордену бернардинів, а в нішах другого ярусу — скульптурні зображення Матері Божої і апостолів Петра і Андрія.

Інтер'єр костелу був розписаний в 1738—1740 роках Бенедиктом Мазуркевичем — ченцем бернардином, котрий навчався в Болоньї у італійського художника Джузеппе Карло Педретті. Збереглися сімнадцять дерев'яних вівтарів, виконанинх у 16З0—1640-х pоках майстрами з Ярослава Томою Гуддером і Конрадом Кутшенрайтером. Відновлені на початку ХХ ст. різьблені лави в пресвітері виконав у 1640—1644 pp. майстер Павло з Бидгощі.

Підлога храму спочатку була з тесаного каменю, а 1738 р. перероблена на мармур. Металеві двері виконані в кращих традиціях XVII ст. українськими ковалями. Костел має орга́н, що потребує реставрації. Створений у XVIII сторіччі відомим майстром Каспаріні із лужицьких німців. У органу біля 1700 труб та 32 регістри.

Костел святого Андрія мав велику шану в польської шляхти. Військові походи на завжди починались богослужінням у костелі з освяченням зброї. Так було, наприклад, і в 1604 році, коли Лжедмитрій I почав зі Львова похід на Москву. Перед цим походом Лжедмитрій І взяв у храмі шлюб з Марією Мнішек.

Під час проведення реставраційних робіт 1976-77 років реставрована і повністю відкрита стіна монастиря разом з Глинянською вежою і воротами зі сторони площі Митної. «Культурні нашарування» підняли місто вище і при реставрації довелось стіну відкопувати, тому що нижній шар із великих сірих каменів був у землі. Впродовж стіни зробили канал — імітацію фортечного рову, котрий влітку часом заповнюється водою. Тоді ж відкрили ворота на Глинянській вежі, закладеній ще у середині XVII століття. Зараз до них веде одне з відгалужень переходу.

У 60-х роках ХХ ст. навпроти входу у вежу стояв годинник, зроблений з квітів, показував досить точний, як на свою специфічну будову, час.

Криниця

Криниця

Криниця споруджена 1620 року і розташована праворуч від головного входу у костел, чи на південь від споруди загалом, у глибині подвір'я. З цією криницею пов'язано декілька легенд та переказів.

Ротонда над криницею, споруджена 1761 року, виконана у вигляді відкритої арочної альтанки, увінчаної куполом зі скульптурою. У куполі зберігся розпис на тему чудес святого Яна з Дуклі. Сама пам'ятка була реставрована у 1970-х роках.

Колона

Сучасний вигляд колони

У 1648 році на честь Яна з Дуклі і в пам'ять про облогу військами Хмельницького поставили дерев'яну колону. У 1736 році за проектом Михайла Северина Жевуського був споруджений стовп, котрий зберігся до наших часів. Зробив колону Томаш Гуттер або Фабіан Фесінґер. Раніше на колоні стояла скульптура святого – св. Ян стояв навколішки з руками, складеними у молитві. Позаяк скульптура зникла безвісти після 1944 року, тепер колону увінчує декоративна ваза.

В самому костелі зараз міститься каплиця з надгробком св. Яна з Дуклі, а в боковому вівтарі - його образ, що постав тут «від високого релігійного почуття графині Софії Фредро», майбутньої матері митрополита Андрея Шептицького.

Ілюмінація

На початку січня 2008 року, поміж Різдвом та Новим роком, елементи фасаду церкви та бічна стіна почали підсвічуватися різнокольоровим світлом — червоного, синього, білого, жовтого та зеленого кольору, що почергово мінялося. За декілька днів світився, однак «статично», вже увесь фасад, включаючи скульптури святих на першому рівні, Божої матері та апостолів Петра і Павла на другому, а також центральний вітраж. Ще за деякий час підсвітили криницю та ротонду, 17 січня було підсвічено дзвіницю, а 18 — вежу.

Роботи проводилися львівським представництвом групи компаній «Фюжн» за кошти меценатів, а на освітлення храму використали понад 150 лампочок. Вартість робіт склала 750 тисяч гривень. Презентація освітлення відбулася 24 січня 2008 року. Відтоді комплекс підсвічується з настанням темряви і аж до самого ранку.

Легенди та цікавинки

Бернардини в променях сонця, що заходить

«Бернарденгарден». Мистецька акція «Виставка танучих скульптур»

Фото вежі монастиря та розібраних укріплень. Вигляд з боку сучасної площі Митної Початок ХХ ст.

• Протягом 1650–1945 років комплекс був розташований, варіюючи у різних мовах, на площі Бернардинській.

• З місця, де у 1484 році поховали святого Яна з Дуклі, за рік вдарило цілюще джерело. Це було розцінено як чудо, св. Яна перепоховали, а на місці джерела викопали криницю.

• При будівництві на початку XVII ст. старий костел не зносили, а новий будували над ним, зводячи неначе шатро. Старий костел розібрали тільки після того, як завершили будівництво.

• 1641 року у Львові сталася незвичайна подія — кримінальний суд звинуватив у богохульстві ченця Альберта Віроземського, який, уклавши з дияволом угоду, віддав йому свою душу разом із тілом. У матеріалах судової справи говорилося, що це «найганебніший людський вчинок за всю історію міста».

Почалося все з того, що Віроземський, маючи намір стати ченцем, викрав у настоятеля монастиря печатку і підробив документ, нібито він є священиком ордену і може давати шлюб, сповідати, причащати і хрестити дітей. Фальшивий священнослужитель почав їздити селами навколо Львова, правити служби і, звичайно, заробляти собі гроші.

Коли шахрая викрили, він одразу втік із монастиря, але ченцям-бернардинам вдалося його схопити й посадити до монастирського підземелля. Лавничий суд мав засудити його до страти. Бажання жити у Альберта було настільки сильним, що він вирішив укласти цирограф, тобто контракт із дияволом про продаж своєї душі.

Контракт був написаний на стіні в'язничної камери кров'ю: «Я своєю кров'ю ставлю підпис і піддаюся під владу князя Люцифера. Взамін за це прошу двадцять років життя, після чого він має право взяти мене з душею і тілом. Згідно з цим контрактом зрікаюсь Бога і Матері Божої і віддаюсь під владу усім дияволам, зобов'язуюся їм служити та їх прославляти, а вони повинні мені давати усе, що я потребую. Прошу звільнити мене з в'язниці цієї ж ночі. Цей контракт підписую з Вегліком, який винесе мене з в'язниці». Згодом на одному із судових засідань Віроземський докладно описав цього таємничого Вегліка, посередника нечистого, який мав вигляд молодого привабливого хлопця і приходив до нього просто крізь стіну камери. Віроземського оглянули і зафіксували на його пальці ранку, з якої той виточував кров для писання.

Після тривалого вивчення цієї справи суд визнав Альберта Віроземського винним у підробці документів та богохульстві. Вирок був однозначний — спалення, отже сподівання грішника на диявола виявилися марними.

• 1648 року, під час облоги Львова військами Богдана Хмельницького, група українців змовилася відкрити гетьманові ворота міста. Про це дізналися монахи. Змовників запросили на обід до монастиря. Під час застілля їх по одному почали викликати у двір. Там підводили до криниці і пропонували зазирнути у неї. Коли людина нахилялася, її били сокирою по голові і кидали в криницю (пізніше розповідали, що вона була завалена трупами до самого верху). У тих, хто ще сидів за столом, закралася підозра. Вони вийшли у двір і стали свідками жахливої розправи. Виходу не було, довелося рятуватися втечею — через міські стіни до табору козаків.

• Під час облоги міста військами Богдана Хмельницького в 1648 році святий Ян з Дуклі своєю появою в небі врятував місто від захоплення козаками.

• У експозиції архіву представлено так звану «грамоту Дракули», написану кров'ю.

• Годинник на вежі завжди спішив на п'ять хвилин. Це зроблено у пам'ять про монаха, котрий побачив з вежі турків, що підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед — до часу закриття міських брам. Таким чином місто було врятоване.

• Кажуть, що у криниці на подвір'ї монахи бернардини топили дітей, що народжувалися від їхніх зв'язків із монашками кларисками, чий монастир розташований буквально навпроти за якихось двісті метрів. Вважалося, що їхні зустрічі були можливими завдяки підземному ходу, викопаному монахами між двома монастирями. Цей нібито «підземний перехід» виявили у ХІХ столітті. Насправді ж правда значно буденніша. У 1672 році Львів обступила турецька армія. Нападники почали копати галерею під стіну монастиря з боку площі, майже від монастиря кларисок. Але раптом почалася страшна буря, яка завалила підкоп разом з людьми, які в ньому були. Про це згодом забули, але наприкінці XIX століття, коли прокладали трамвайну лінію, виявили завалений підкоп. В той час у всій Європі йшла запекла антиклерикальна боротьба, тому підкоп негайно оголосили підземним ходом, який сполучав монастирі бернардинів та кларисок і який, звичайно, монахи і монашки відрили не з благочестивою метою. Залишки цього підкопу були використані при будівництві підземного переходу на площі Митній (рукав переходу з площі до брами монастиря бернардинів), проте й зараз туристам часто розповідають цю легенду.

• Під час Другої світової війни протягом 1943–1944 років у каналізаційних тунелях під костелом переховувалася велика група євреїв. Рештки їхніх побутових речей було віднайдено на початку 2000-х років під час ремонтних робіт.

Галерея

• 
  Скульптура святого на даху костелу
• 
  Костел та вежа
• 
  Дзвіниця
• 
  Вигляд з боку вулиці Валової
• 
  Скульптура Ісуса Христа на фронтоні
• 
  Вигляд костелу з південної сторони
• 
  Сучасний вигляд вежі
• 
  Глинянська вежа

Джерела

• Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. — Львів: Афіша, 2001. — 230 с.
• Лильо І. М., Лильо-Откович З. М. Прогулянка Львовом. Путівник. — К.: Балтія Друк, 2005. — 224 с.: іл.
• Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Вид. 2-ге, зі змінами. — Львів: Світ, 2002. — 272 с.: іл.
• Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII — XX століття. — Львів: Світ, 2001. — 128 с., укр., лат., пол. та нім. мови.
• Островский Г. С. Львов, Изд. 2-е, переработ. и доп. Л., «Искусство», 1975. — 208 с.
• Alexander Strojny. «Lwów — miasto wschodu i zachodu». — Kraków: Bezdroża, 2001.