Королець біловолий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Королець біловолий
Біловолий королець
Біловолий королець
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Інфраряд: Corvida
Надродина: Corvoidea
Родина: Тоутоваєві (Petroicidae)
Підродина: Королечні (Eopsaltriinae)
Рід: Біловолий королець (Quoyornis)
Mathews, 1912[2]
Вид: Королець біловолий
Gennaeodryas placens
(Quoy & Gaimard, 1832)[3]
Синоніми
Muscicapa georgiana

Eopsaltria georgiana
Eopsaltria leucogaster
Eopsaltria leucogastra

Посилання
Вікісховище: Quoyornis georgianus
Віківиди: Quoyornis georgianus
ITIS: 559925
NCBI: 665142

Королець біловолий[4] (Quoyornis georgianus) — вид горобцеподібних птахів родини тоутоваєвих (Petroicidae).[5][6] Ендемік Австралії. Єдиний представник монотипового роду Біловолий королець (Quoyornis).

Таксономія[ред. | ред. код]

Біловолий королець вперше був описаний французькими натуралістами Жаном-Рене-Констаном Куа і Жозефом-Полєм Гемаром в 1830 році під науковою назвою Muscicapa georgiana (хоча опис був опублікований лише в 1832 році)[7]. Він отримав свою назву на честь затоки Кінг-Джордж-Саунд[8], де був знайдений типовий екземпляр птаха. Пізніше британський орнітолог Джон Гульд повторно описав цей вид під назвою Eopsaltria leucogaster[9] though as the former took precedence, its specific name remains georgiana.[6]. В 1912 році австралійський орнітолог Грегорі Метьюс виділив біловолого корольця в окремий рід Quoyornis, а також виділив підвид Q. g. warreni. на честь річки Воррен[10], однак цей підвид не був визнаний.

Біловолого корольця довгий час відносили до роду Королець (Eopsaltria), однак за результатами генетичного дослідження 2009 року виявилось, що цей таксон є сестринським до двох видів роду Висвистувач (Tregellasia)[11]. Це підтвердило молекулярно-філогенетичне дослідження 2011 року[12]. Його було виділено у відновлений монотиповий рід Біловолий королець (Quoyornis).

Опис[ред. | ред. код]

Довжина птаха становить 14,5-17 см, розмах крил 22-25 см. Самець важить 20,5 г, а самка важить 16,5 г. Однак у забарвленні статевий диморфізм відсутній: верхня частина тіла сіро-блакитна, нижня частина тіла білувата. Дзьоб і лапи чорні, очі карі. птахи. що мешкають на півночі ареалу меншого розміру і мають темно-сірий відтінок. Молоді птахи коричнюваті.[13]

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Біловолий королець біля гнізда

Біловолий королець є ендеміком Західної Австралії, від Джералдтона на півночі до південно-західного узбережжя. В межах цього ареалу виділяються дві популяції, які мешкають у досить різних середовищах. Південна популяція мешкає у високих евкаліптових лісах, де ростуть евкаліпти виду Eucalyptus diversicolor. У цих лісах корольці мешкають в підліску, що зазвичай складається з рослин видів Trymalium odoratissimum, Allocasuarina decussata і Bossiaea aquifolium. Птахи зазвичай живуть поблизу струмків і ярів. Також біловолі корольці мешкають в сухих склерофітових лісах, що складаються з дерев видів Eucalyptus marginata і Banksia grandis.

Північна популяція мешкає на вузькій прибережній смузі від Джералдтона до національного парку Янчеп. Тут птахи мешкають у прибережних заростях, що складаються з рослин видів Acacia rostellifera, Acacia cyclops і Melaleuca cardiophylla. Там місцевість часто являє собою піщані дюни, порослі рослинністю.

Раціон[ред. | ред. код]

Біловолі корольці є комахоїдними, добувають їжу в підліску або на землі.

Розмноження[ред. | ред. код]

Біловолі корольці ведуть осілий і територіальний спосіб життя; живуть парами або невеликими зграйками. Молоді самці часто залишаються на батьківській території впродовж року, самки покидають її раніше.

В біловолих корольців спостерігається колективний догляд за пташенятами. Дослідники спостерігали групи, що складалися з пари, що розмножувалася, і одного чи двох молодих самців. Вони припускають, що молоді самці можуть бути минулорічним потомством пари.[14]

Сезон розмноження триває з кінця літа до початку зими, часто за сезон вилупляються два виводки. Гніздо невелике, чашоподібної форми, зроблене з сухої кори, палого листя і павутини. Зазвичай воно розташовується в густому чагарнику поблизу джерел води[15]. В кладці два яйця блідо-оливкового або темно-зеленого кольору, часто з темними плямками, розмірами 16x21 мм[16]. Інкубація триває 16-17 днів, пташенята покидають гніздо через два тижні після вилуплення.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2012). Eopsaltria georgiana. Архів оригіналу за 8 березня 2014. Процитовано 26 листопада 2013.
  2. Mathews, Gregory (1912). New generic names for Australian birds. Austral Avian Record. 1: 105–117 [111]. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
  3. Quoy, Jean; Gaimard, Joseph Paul (1830). Dumont d'Urville, Jules (ред.). Voyage de la corvette l'Astrolabe : exécuté par ordre du roi, pendant les années 1826-1827-1828-1829: Zoologie (фр.). Т. Volume 1. Paris: J. Tastu. с. 175. Архів оригіналу за 19 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
  4. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  5. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Australasian robins, rockfowl, rockjumpers, Rail-babbler. World Bird List Version 9.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 травня 2014. Процитовано 15 June 2019.
  6. а б Australian Biological Resources Study (12 червня 2010). Species Eopsaltria (Quoyornis) georgiana (Quoy & Gaimard, 1830). Australian Faunal Directory. Department of the Environment, Water, Heritage and the Arts, Australian Government. Процитовано 19 червня 2019.
  7. Mlíkovský, Jiří (2012). The dating of the ornithological part of Quoy and Gaimard's "Voyage de l'Astrolabe". Zoological Bibliography. 2 (2&3): 59—69. Архів оригіналу за 13 травня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
  8. Cayley, Neville W. (2011). Lindsey, Terence R. (ред.). What bird is that?: a completely revised and updated edition of the classic Australian ornithological work (вид. Signature). Walsh Bay, N.S.W.: Australia's Heritage Publishing. с. 65. ISBN 978-0-9870701-0-4.
  9. Gould, John (1846). Descriptions of eleven new species of Australian birds. Proceedings of the Zoological Society of London. 14: 18—21. Архів оригіналу за 19 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
  10. Mathews, Gregory M. (1916). List of additions of new sub-species to, and changes in, my "List of the Birds of Australia". Austral Avian Records. 3 (3): 53–68 [59]. Архів оригіналу за 19 червня 2021. Процитовано 18 червня 2021.
  11. Loynes, Kate; Joseph, Leo; Keogh, J. Scott (2009). Multi-locus phylogeny clarifies the systematics of the Australo-Papuan robins (Family Petroicidae, Passeriformes). Molecular Phylogenetics and Evolution. 53 (1): 212—19. doi:10.1016/j.ympev.2009.05.012. PMID 19463962.
  12. Christidis, L.; Irestedt, M.; Rowe, D.; Boles, W.E.; Norman, J.A. (2011). Mitochondrial and nuclear DNA phylogenies reveal a complex evolutionary history in the Australasian robins (Passeriformes: Petroicidae). Molecular Phylogenetics and Evolution. 61 (3): 726—738. doi:10.1016/j.ympev.2011.08.014. PMID 21867765.
  13. Simpson K, Day N, Trusler P (1993). Field Guide to the Birds of Australia. Ringwood, Victoria: Viking O'Neil. с. 392. ISBN 0-670-90478-3.
  14. Russell EM, Brown RJ, Brown MN (2004). Life history of the white-breasted robin, Eopsaltria georgiana (Petroicidae), in south-western Australia. Australian Journal of Zoology. 52 (2): 111—45. doi:10.1071/ZO03049.
  15. ((Cooney SJN)), Watson DM, Young J (2006). Mistletoe nesting in Australian birds: a review (PDF). Emu. CSIRO Publishing. 106: 1—12. doi:10.1071/MU04018. Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2009. Процитовано 7 червня 2007.
  16. Beruldsen, Gordon (2003). Australian Birds: Their Nests and Eggs. Kenmore Hills, Qld: self. с. 336—337. ISBN 0-646-42798-9.

Джерела[ред. | ред. код]