Тоутоваї білолобий
| Тоутоваї білолобий | ||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Petroica australis (Sparrman, 1788) | ||||||||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||
| Turdus australis Sparrman, 1788 | ||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||
|
Тоутоваї білолобий[2] (Petroica australis) — вид горобцеподібних птахів родини тоутоваєвих (Petroicidae). Ендемік Нової Зеландії.
Білолобий тоутоваї є одним з чотирьох птахів роду Тоутоваї, що мешкають в Нової Зеландії. Його предки населили острови, мігрувавши з Австралії. Імовірно, хвиль колонізацій були дві: нащадками одної є довгоногий і білолобий тоутоваї, а другої- чатамський і великоголовий тоутоваї.
Виділяють два підвиди білолобого тоутоваї:[3]
- P. a. australis (Sparrman, 1788) (Південний острів);
- P. a. rakiura C. A. Fleming, 1950 (острів Стюарт).
Раніше до білолобого тоутуваї відносили також підвид P. a. longipes, однак за результатами генетичних досліджень він був підвищений до статусу вида і отримав назву Petroica longipes[4]. Дослідження також показали, що Petroica longipes і Petroica australis генетично розділилися приблизно 3 млн років тому, а підвид P. a. rakiura відділився 10 000 років тому.
Довжина птаха становить 10-18 см, вага 35 г. Самці темно-сірого кольору, з жовтувато-білими грудьми і животом і білою плямою над дзьобом. Самки і молоді птахи світло-сірого кольору, з менш помітною світлою плямою на грудях. Представники підвиду P. a. rakiura мають темніший відтінок.[5]
Білолобий тоутоваї є ендеміком Нової Зеландії. Історично цей вид птахів мешкав на всій рівнинній частині Південного острова, однак в XIX столітті його ареал зменшився через знищення природних середовищ і появу інтродукованих хижаків.[6][7] Нині він мешкає двома великими популяціями на півночі і південному заході острова у відкритих лісах з густою підстилкою. Підвид з острова Стюарт мешкає трьома субпопуляціями в заростях рослин роду Лептоспермум. Урядом Нової Зеландії були проведені заходи з повернення білолобих тоутоваї на острови, де їх популяція раніше вимерла, зокрема на острів Ульва.[8][9][10]
Білолобий тоутоваї харчується комахами і іншими безхребетними. Він робить запаси їжі, закопуючи їх в землю. Взимку основним об'єктом запасів є дощові черви, а влітку-цикади. Цей вид птахів добре запам'ятовує місця, де були сховані запаси.[11][12]
Білолобі тоутоваї набувають статевої зрілості у віці 6-12 місяців. Сезон розмноження починається навесні. В кладці 2 яйця, інкубація триває 18 днів. Пташенята покидають гніздо через 21 день.[13]
Це численний і поширений вид птахів. МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Однак популяція P. a. rakiura зазнала ефекту пляшкового горла через знищення природних середовищ і появи інтродукованих хижаків. Через це великою загрозою для птахів є інбридинг (близькоспоріднене схрещування). Натомість популяції Південного острова не демонструють значних генетичних втрат, хоч їхній ареал і став фрагментований.
- ↑ BirdLife International (2016). Petroica australis.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2019). Australasian robins, rockfowl, rockjumpers, Rail-babbler. World Bird List Version 9.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 June 2019.
- ↑ Miller, Hilary C.; Lambert, David M. (2006). A molecular phylogeny of New Zealand's Petroica (Aves: Petroicidae) species based on mitochondrial DNA sequences. Molecular Phylogenetics and Evolution. 40 (3): 844—855. doi:10.1016/j.ympev.2006.04.012. PMID 16750641.
- ↑ Powlesland, R. G. (1997). Protocols for monitoring New Zealand robins: Petroica australis. Department of Conservation Technical Series. Т. 13. New Zealand Department of Conservation.
- ↑ Borkin, K. M.; Goodman, A. J.; Mayhew, K.; Smith, E. (2007). South Island robin (Petroica australis australis) abundance and leaf-litter invertebrates in plantation and native forest. Notornis. 54 (2): 65.
- ↑ Taylor, S. S.; Jamieson, I. G.; Wallis, G. P. (2007). Historic and contemporary levels of genetic variation in two New Zealand passerines with different histories of decline. Journal of Evolutionary Biology. 20 (5): 2035—2047. doi:10.1111/j.1420-9101.2007.01362.x. PMID 17714320.
- ↑ Laws, R. J.; Jamieson, I. G. (2011). Is lack of evidence of inbreeding depression in a threatened New Zealand robin indicative of reduced genetic load?. Animal Conservation. 14 (1): 47—55. doi:10.1111/j.1469-1795.2010.00388.x.
- ↑ Hale, K. A.; Briskie, J. V. (2007). Decreased immunocompetence in a severely bottlenecked population of an endemic New Zealand bird. Animal Conservation. 10 (1): 2—10. doi:10.1111/j.1469-1795.2006.00059.x.
- ↑ Steffens, K. E.; Seddon, P. J.; Mathieu, R.; Jamieson, I. G. (2005). Habitat selection by South Island saddlebacks and Stewart Island robins reintroduced to Ulva Island. New Zealand Journal of Ecology. 2005: 221—229.
- ↑ Powlesland, R. G. (1980). Food-Storing Behavior of the South Island Robin. Mauri Ora. 8: 11.
- ↑ Hunt, Simon; Low, Jason; Burns, K.C. (2008). Adaptive numerical competency in a food-hoarding songbird. Proceedings of the Royal Society of London B: Biological Sciences. 275 (1649): 2373—2379. doi:10.1098/rspb.2008.0702. PMC 2603231. PMID 18611847.
- ↑ Boulton, Rebecca L; Powlesland, Ralph G. (2008). Variation in egg size and nest survival with female age in the South Island Robin Petroica australis. Ibis. 150 (4): 824—828. doi:10.1111/j.1474-919x.2008.00853.x.
- New Zealand Robin on Department of Conservation website
- Factsheet on toutouwai, the New Zealand robin at NZBirds.com
- Information about New Zealand robins on Te Ara
- Protocols for monitoring New Zealand robins(Petroica australis) - Department of Conservation Technical Series No. 13
- Video footage of New Zealand robins on the Animal Health Board YouTube Channel
