Перейти до вмісту

Красицький Дмитро Филимонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Красицький Дмитро Филимонович
ПсевдонімВ. Катренко Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився25 жовтня (7 листопада) 1901 Редагувати інформацію у Вікіданих
Зелена Діброва, Казачанська волость, Звенигородський повіт, Київська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер8 січня 1989(1989-01-08) (87 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Київ, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняКиїв Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьписьменник, літературознавець Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКиївський інститут народної освіти імені М. П. Драгоманова (1922) і Комуністичний університет імені Якова Свердловаd (1926) Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладДніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, Національний технічний університет «Дніпровська політехніка», Дніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією, Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького, Національний заповідник «Києво-Печерська лавра», Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка і Національний музей Тараса Шевченка Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоСпілка радянських письменників України Редагувати інформацію у Вікіданих
Учасникнімецько-радянська війна Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки

Дмитро́ Филимо́нович Краси́цький (псевдонім — В. Катренко; 7 листопада 1901, Зелена Діброва — 8 січня 1989, Київ) — український радянський письменник, літературознавець; член Спілки радянських письменників України з 1960 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 25 жовтня [7 листопада] 1901(19011107) року в селі Зеленій Діброві (нині Звенигородський район Черкаської області, Україна). Був правнуком рідної сестри Тараса Шевченка Катерини. 1922 року закінчив Київський вищий інститут народної освіти, 1926-го — Комуністичний університет в Москві.

Протягом 1922—1927 років працював у Дніпропетровську завідувачем гарнізонної бібліотеки 89-го стрілецького Чонгарського полку. У 1928—1930 роках завідував літературною частиною театру «Шевченківці». Протягом 1931—1941 років працював у системі народної освіти, викладав на кафедрі основ марксизму-ленінізму Гірничого інституту.

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у 6-й армії. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985). Демобілізувався у званні майора[1].

У 1944—1945 роках працював завідувачем кафедри історії та деканом історичного факультету Дніпропетровського університету, директором Дніпропетровського історичного музею (1943 - 1946).

Протягом 1946—1948 років — директор Києво-Печерського історико-культурного заповідника. У 1948—1953 роках очолював Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка в Києві, протягом 1953—1961 років — заступник директора Київського музею Тараса Шевченка.

Помер у Києві 8 січня 1989 року. Похований у Києві.

Творчість, наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Писати почав віршовані форми 1918 року, дебютував у газеті «Звенигородщина». Його вірші друкувалися в журналах «Червоні квіти» та «Червоний шлях». Написав цикл біографічних повістей, оповідань і нарисів про Тараса Шевченка:

  • «Дитинство Тараса» (1959);
  • «Юність Тараса» (1961, 1967);
  • «Тарасова земля» (1962);
  • «Дітям про Шевченка» (1962);
  • «Роз­думи над словом Тараса Шевченка» (1963);
  • «Тарас — художник» (1973);
  • «Тарасові світанки» (1979, 1989);
  • «І оживе добра слава. Розповіді про Шевченка» (1986).

Автор низки статей із шевченкознавства; дослідження «„Заповіт“ Тараса Шевчен­ка мовами народів світу» (1956), спів­автор книг «Шевченко — борець проти релігії» (1956), «Шля­хами великого Кобзаря» (1964). Брав участь в упорядкуванні збірок та путівників:

  • «Шевченківські місця України» (1957);
  • «Смерть и похороны Тарса Шев­­ченко» (1961);
  • «Великий Кобзар у па­­м'яті народній» (1961, разом з Василем Косяном[2]);
  • «Тарас Шевченко. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах» (1960, 1964, угорською мовою 1961);
  • «Шляхами великого Кобзаря» (1964).

Окремі його твори перекладено російською мовою.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Красицкий Дмитрий Филимонович / Память народа. (рос.)
  2. В. В. Косян, О. В. Карпенко. Косян Василь Хомич // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7304-7.

Література

[ред. | ред. код]