Перейти до вмісту

Косян Василь Хомич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Косян Василь Хомич
Народився30 грудня 1912 (12 січня 1913)
Головківка, Головківська волость, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер25 липня 2005(2005-07-25) (92 роки)
Київ, Україна
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Діяльністьлітературознавець
Alma materКиївський національний університет імені Тараса Шевченка (1937)
ЗакладНаціональний музей Тараса Шевченка
Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка
Головна редакція УРЕ
Науковий ступінькандидат філологічних наук (1963)
ЧленствоНаціональна спілка журналістів України
ПартіяКПРС
Війнанімецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня медаль «За бойові заслуги»

Василь Хомич Ко́сян (12 січня 1913, Головківка — 25 липня 2005, Київ) — український літературознавець, кандидат філологічних наук з 1963 року; член Спілки журналістів України з 1964 року.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 30 грудня 1912 [12 січня 1913](19130112) року в селі Головківці (нині Черкаський район Черкаської області, Україна). 1937 року закінчив Київський університет.

Брав участь у німецько-радянській війні. Служив у стрілецьких і повітрянодесантних підрозділах. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (23 грудня 1944), орденом Вітчизняної війни I ступеня (6 квітня 1985)[1].

Працював у Києві. Протягом 1948—1962 років — науковий співробітник, завідувач відділу Державного музею Тараса Шевченка. Член КПРС з 1962 року[2]. У 1962—1966 роках обіймав посаду директора Літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка. 1963 року захистив кандидатську дисертацію на тему: «Поетична творчість Тараса Григоровича Шевченка після заслання (1857—1861 роки)»[3]. У 1966—1973 роках — старший науковий редактор Української радянської енциклопедії. Помер у Києві 25 липня 2005 року.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Автор:

Як упорядник брав участь у підготовці книжок:

У 1964 році уклав путівник «Будинок-музей Тараса Шевченка в Києві», брав участь у складанні аналогічного видання «Шляхами великого Кобзаря». Опублікував матеріали про діяльність київських музеїв Шевченка тощо. Написав низку шев­ченкознавчих статей, зокрема:

  • «Бог­дан Хмельницький та місця його діяльності в малюнках Тараса Шевченка» // «Дніпро», 1954, № 3;
  • «Нове про Шевченка» // «Літературна газета». 1956. 15 листопада;
  • «Шев­ченко в Почаеве» // «Советская Украина», 1958, № 4;
  • «Эпос революционного подвига» // «Советская Украина», 1961, № 5;
  • «Сатира Тараса Шевченка останніх років» // «Жовтень», 1961, № 4;
  • «Поема Тараса Шевченка „Юродивий“» // «Питання шевченкознав­ства», 1962, випуск 3;
  • «Шевченко про Котляревського» // «Зоря Полтавщини», 1963, 12 листопада.

У низці публікацій запропонував мистецтвознавчий аналіз окремих малюнків Тараса Шевченка, проаналізував його поеми «Неофіти», «Юродивий», «Марія», сатиру в поезії останніх років. Уперше опублікував два документи з Тернопільського обласного архіву про перебування Тараса Шевченка в Почаєві[3].

У періодичній пресі публікував відгуки на нові шевченкознавчі дослідження, зокрема на книги «Життя і діяльність Тараса Шевченка» Дмитра Косарика (1955), «Історичне минуле українського народу в творчості Тараса Шевченка» Михайла Марченка (1957), «Літопис життя і творчості Тараса Шевченка» Василя Анісова та Єлизавети Середи (1959), «Тарас Григорович Шевченко. Біографія» (1960), «Заповіт. Мовами народів світу» (1960) та інші[3].

Розробив проєкт експозицій музеїв Тараса Шевченка в Торонто (відкрито у 1951 році) та Форт-Шевченко (1954).

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Косян Василий Фомич / Память народа. (рос.)
  2. Шевченківський словник, 1976, с. 322, Т. 1.
  3. а б в Шевченківська енциклопедія, 2013, с. 538, Т. 3.

Література

[ред. | ред. код]