Красногірське (Білогірський район)
| село Красногірське | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Регіон | Автономна Республіка Крим |
| Район/міськрада | Білогірський район |
| Рада | Ароматнівська сільська рада |
| Код КАТОТТГ | UA01040010020047319 |
| Облікова картка | Красногірське |
| Основні дані | |
| Населення | 294 |
| Поштовий індекс | 97600 |
| Телефонний код | +380 6559 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 45°0′13″ пн. ш. 34°20′53″ сх. д. / 45.00361° пн. ш. 34.34806° сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 97635, АРК, Білогірський район, с. Ароматне, вул. Ювілейна, 1 |
| Карта | |
  Красногірське | |
 Красногірське | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Красногі́рське (до 1945 року — Нейза́ц, нім. Neusatz; Чукурча́; крим. Çuqurça) — село в Україні, у Білогірському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Ароматнівській сільській раді.
Відстань від райцентру до населеного пункта становить 21 кілометрів по прямій.[1]
За даними сільради на 2009 рік село займало площу 82 гектари на якій було 278 дворів та 140 людей населення.[2]
Колишня німецька колонія Нейзац (також Чокурча).
Німецька лютеранська колонія, заснована 38 сім'ями колоністів з Вюртемберга, Ельзаса, Баварії і Бадена в 1804 році на 922 десятинах землі. Назва дана по селу Нейзац — юатьківщині переселенців у Вюртемберзі. У 1812 році було створено власну парафію, в 1825 році збудовано церкву. Спочатку існувало у межах Нейзацького колоністського округа.[3]
Шарль Монтандон у своєму «Путівнику мандрівника по Криму, прикрашений картами, планами, видами та віньєтами…» 1833 так описав селище:
«Нейзац, що налічує 281 жителя (всі вони німці), складається з 40 будинків, реформатської церкви, пасторського будинку, школи та общинного комори для хліба.»[4]
На 1886 рік у німецькій колонії Нейзац (вона ж Чукурча), згідно з довідником «Волости і найважливіші селища Європейської Росії», проживало 968 осіб у 48 домогосподарствах, діяли волосне правління, лютеранська церква та 2 школи.[5]
18 серпня 1941 року кримські німці були насильно виселені радянською армією, спочатку до Ставропольського краю, а потім до Сибіру і північного Казахстану.[6]
12 серпня 1944 року було прийнято постанову № ГОКО-6372с «Про переселення колгоспників у райони Криму» й у вересні 1944 року у район приїхали перші новосели з Київської області УСРС та Ростовської і Тамбовської областей РРФСР, а початку 1950-х років була друга хвиля переселенців з різних областей України.[7]
21 серпня 1945 року Указом Президії Верховної Ради РРФСР Нейзац було перейменовано на Красногірське.[8]
- ↑ Село Красногірське: онлайн путівник Красногірським. travels.in.ua (англ.). Процитовано 28 січня 2025.
- ↑ СЕЛО АРОМАТНОЕ - Города и села Украины. Автономная республика Крым. Город Севастополь 2009 - Український видавничий портал - who-is-who.ua. who-is-who.ua. Процитовано 28 січня 2025.
- ↑ Немцы и в Крыму немцы. day.kyiv.ua (рос.). Процитовано 29 вересня 2023.
- ↑ Путеводитель путешественника по Крыму. LITMY.RU - ЛИТЕРАТУРА В ОДИН КЛИК (рос.). Процитовано 28 січня 2025.
- ↑ ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | Вып. 8. : Губернии Новороссийской группы. [Екатеринославская, Таврическая, Херсонская, Бессарабская]. - СПб., 1886. elib.shpl.ru. Процитовано 28 січня 2025.
- ↑ Указ Президиума ВС СССР от 28.08.1941 № 21/160 — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Процитовано 28 січня 2025.
- ↑ Постановление ГКО № 6372с от 12.08.44 — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Процитовано 28 січня 2025.
- ↑ Указ Президиума ВС РСФСР от 21.08.1945 № 619/3 — Викитека. ru.wikisource.org (рос.). Процитовано 28 січня 2025.
.svg){kind=small}
|
Це незавершена стаття з географії Криму. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
