Красноярське (Шосткинський район)
| село Красноярське | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Сумська область | ||||
| Район | Шосткинський район | ||||
| Тер. громада | Зноб-Новгородська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA59100090090072264 | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 17 | ||||
| Поштовий індекс | 41040 | ||||
| Телефонний код | +380 5451 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 52°14′36″ пн. ш. 33°24′48″ сх. д. / 52.24333° пн. ш. 33.41333° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
139 м | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 41022, Сумська обл., Шосткинський р-н, смт. Зноб-Новгородське, вул. Шкільна, буд.1 | ||||
| Карта | |||||
  Красноярське | |||||
 Красноярське | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
Красноя́рське — село в Україні, у Зноб-Новгородській селищній громаді Шосткинського району Сумської області. Населення становить 17 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Очкинська сільська рада.
Село Красноярське знаходиться за 2 км від лівого берега річки Десна, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Очкине. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці й заболочені озера.
За переказами, свою назву Красноярське запозичило від назви ярів, що залишилися від виробітку червоної глини для виробництва цегли.
На гербі зображений червоний (красний) яр що веде нас до назви села (герб є промовистим). Червона цегла символізує червону глину, видобуток якої і призвів до утворення тут ярів. Золотий плуг символізує родючі землі, заради обробітку яких і було засноване село.
Красноярське було засновано в середині 1920-х років селянами села Очкине, які відчували нестачу в орних землях у себе в селі. Воно швидко розросталося і до кінця 1926 налічувало 55 дворів, у яких проживало 273 жителі.
У роки Німецько-радянської війни німецькі окупанти спалили в Красноярському 57 дворів і розстріляли 5 мирних жителів. Однак у 1950-х роках село було відновлено. У ньому були побудовані ферма для відгодівлі телят, магазин, клуб, бібліотека і початкова школа, яка діяла до 1969 року.
Починаючи з 1970-х років кількість дворів і чисельність населення в Красноярському почала знижуватися, а село приходити в запустіння. На 1 січня 2008 року в ньому залишилося всього 9 жителів, а нині ще менше.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Зноб-Новгородської селищної громади[1].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Середино-Будського району, село увійшло до складу новоутвореного Шосткинського району[2].
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 41 особа, з яких 21 чоловік та 20 жінок[3].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 17 осіб[4].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[5]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| Українська | 58,82 % |
| Російська | 41,18 % |
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області». kmu.gov.ua. Процитовано 25 жовтня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення, Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Сумська область (осіб) - Регіон, Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Сумська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік, Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Погода в селі Красноярське [Архівовано 19 грудня 2011 у Wayback Machine.]