Перейти до вмісту

Співдружність націй

Редагувати посилання
Координати: 51°30′18″ пн. ш. 0°08′09″ зх. д. / 51.505° пн. ш. 0.135833° зх. д. / 51.505; -0.135833
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Країни Співдружності)
Commonwealth of Nations
Співдружність націй
Прапор Співдружності націй
Типміжурядова організація
співдружність[d] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗаснованоБалфурська декларація 1926
Вестмінстерський статут 1931
Лондонська декларація 1949
Штаб-квартираМарборо-Гаус, Лондон, Велика Британія
51°30′18″ пн. ш. 0°08′09″ зх. д. / 51.505° пн. ш. 0.135833° зх. д. / 51.505; -0.135833
Членство54 держави[1]
Офіційні мовианглійська мова
Офіс головиГлава Співдружності націй Редагувати інформацію у Вікіданих
Глава СпівдружностіЧарльз III
Генеральний СекретарПатрісія Скотленд[en]
Дочірня(і)
організація(ї)		Commonwealth Business Councild
Секретаріат Співдружності
Commonwealth Foundationd
Комісія з військових захоронень Співдружності Редагувати інформацію у Вікіданих
Вебсайт: thecommonwealth.org Редагувати інформацію у Вікіданих
Мапа
CMNS: Співдружність націй у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Не плутати з Співдружністю Незалежних Держав — міжнародною організацією пострадянських країн Азії та східної Європи.

Співдру́жність на́цій (англ. Commonwealth of Nations), раніше знана як Брита́нська Співдру́жність (англ. British Commonwealth) — асоціація 56 незалежних держав, більшість з яких раніше входило до Британської імперії. Співдружність націй не політичний союз, а міжурядова організація.

Головою Співдружності є король Чарльз III. Він є королем 15 держав Співдружності, водночас 36 держав є республіками, ще 5 мають власних монархів.

Держави-члени не мають юридичних зобов'язань одна перед одною, хоча деякі з них мають інституційні зв'язки з іншими країнами Співдружності. Громадянство країни Співдружності дає переваги в деяких країнах-членах, особливо у Великій Британії, а країни Співдружності представлені одна одній не посольствами, а верховними комісарами. Хартія Співдружності визначає їхні спільні цінності демократії, прав людини та верховенство закону[2] які пропагуються Іграми Співдружності, що проводяться кожні чотири роки.

Більшість країн Співдружності — малі держави, причому майже половину її членів становлять малі острівні держави, що розвиваються.

Засади

[ред. | ред. код]

Співдружність націй діє на засадах спільних цінностей та цілей, проголошених у Сінгапурській декларації[en] та ряду інших декларацій прийнятих на самітах Співдружності.

Співдружність (синій = дійсні члени, помаранчевий = колишні члени, зелений = членство призупинене, блакитний = залежні території членів)

2012 року була прийнята Хартія Співдружності, в якій зазначені 16 основних принципів діяльності організації. Серед цих цінностей та цілей проголошені демократія, права людини, справедливе правління, верховенство закону, свобода особи, рівноправність, вільна торгівля, врахування багатосторонніх інтересів та мир у всьому світі.

Діяльність Співдружності здійснюється через постійний Секретаріат Співдружності, на чолі якого стоїть генеральний секретар[en] та через зустрічі глав урядів держав-членів, що відбуваються кожні два роки. Символом асоціації виступає Глава Співдружності націй, обов'язки якого наразі виконує король Чарльз III. Обов'язки Глави Співдружності церемоніальні. Чарльз III водночас незалежно від своїх обов'язків Глави, є також монархом шістнадцяти держав-членів, відомих як Королівства Співдружності.

Формально держави-члени Співдружності не вважаються чужоземними одна щодо іншої, тому дипломатичні місії в цих країнах визначаються не як посольства, а як «високі комісії».

Окрім урядової організації існує низка неурядових організацій, що об'єднують представників країн Співдружності. Сукупність цих організацій знана як Сім'я Співдружності. Міжурядовий Фонд Співдружності здійснює над цими організаціями опіку. Одна з цих організацій опікується проведенням Ігор Співдружній.

Статус членів організації

[ред. | ред. код]
  • дійсні члени організації
  • колишні члени організації (Ірландія, Зімбабве)
  • призупинене членство (Фіджі)
  • залежні території членів організації

Члени організації

[ред. | ред. код]
Докладніше: Держави-члени Співдружності націй

Станом на лютий 2022 року Співдружність включає 56 країни на всіх населених континентах. Загальне населення держав-членів — 2,4 мільярда осіб, майже третину світового, з них 1,4 мільярда проживає в Індії, а 95 % — в Азії та Африці разом[3]. Після Індії наступними за чисельністю населення країнами Співдружності є Пакистан (211 млн), Нігерія (210 млн), Бангладеш (171 млн) та Велика Британія (66 млн). Тувалу — найменший член, де проживає близько 10 000 осіб[4].

Площа суші держав Співдружності складає близько 31 500 000 км², або близько 21 % від загальної площі світової суші. Дві найбільші за площею країни Співдружності — Канада з площею 9 984 670 км² та Австралія — 7 617 930 км²[5].

Історичний огляд

[ред. | ред. код]
Глава Співдружності Чарльз III

Британська Співдружність націй прийшла на зміну Британській імперії, яка з початку XX століття почала поступово втрачати свої колонії.

Вперше словосполучення «співдружність націй» вжив Арчибальд Прімроуз після своїх відвідин Австралії у 1884 році, відзначаючи, що Британська імперія змінюється, деякі колонії набувають дедалі більшої незалежності[6]. Конференції британського та колоніальних прем'єр-міністрів проводилися періодично починаючи з 1887 року, а з 1911 вони отримали статус «Імперських конференцій»[7]. Саме з цих імперських конференцій розвинулася Співдружність.

Спочатку втратили характер колоній населені переважно британськими колоністами заморські території. Статус домініону, тобто самоврядної території отримали Канада — з 1867 року, Австралійський Союз — з 1901 року, Нова Зеландія — з 1907 року. Згодом домініонами стали Цейлон (тепер — Шрі Ланка) та деякі інші колонії з місцевим населенням. У 1931 році окремим парламентським актом замість терміна «імперія» запроваджувалося поняття Commonwealth (Співдружність). Утворювалася Британська співдружність націй, тобто союз формально рівноправних держав, заснований на «спільній відданості короні». У 1949—1952 в організаційних структурах Співдружності відбулися істотні зміни, спрямовані на утвердження суверенітету його членів. З назви Співдружності випало визначення «Британська», а принцип відданості короні перестав бути обов'язковим. Від 1965 року керівним органом Співдружності націй стали конференції її членів. При генеральному секретарі Співдружності став функціонувати постійний секретаріат. Він взяв на себе функції, що виконував раніше кабінет міністрів Великої Британії та ліквідоване після утворення секретаріату міністерство в справах Співдружності.

Роль у Співдружності

[ред. | ред. код]

Британська імперія почала еволюціонувати ще з часів Декларації Бальфура, що була проголошена на Імперській конференції 1926 року й була формалізована в декларації Вестмінстерського статуту 1931 року.

У часи правління королеви Єлизавети II завершився розпад Британської імперії — і повністю формалізувалася Співдружність Націй, яка об'єднала більшість колишніх британських володінь. Тепер головною роллю глави Співдружності, якою зараз є король, стала необхідність підтримувати зв'язки країн Співдружності між собою та з колишньою метрополією. Свого часу королева Єлизавета II часто грала важливу роль у відновленні порушених відносин із країнами Співдружності та згладжуванні суперечностей.

У 2007 році були виявлені секретні документи, що свідчать про те, що в 1956 році французький прем'єр Гі Молле та британський прем'єр Ентоні Іден обговорювали можливість союзу Великої Британії та Франції[8].

Політична роль

[ред. | ред. код]

Як конституційний монарх, Єлизавета II не має висловлювати публічно свої політичні симпатії чи антипатії. Вона завжди виконувала це правило, діючи непублічно — через це її політичні погляди залишаються нез'ясованими. Але існують свідчення, що королева схиляється до точки зору так званої «однієї нації». Під час урядування Маргарет Тетчер було відомо, що королева бентежилася, що її політика може призвести до серйозних соціальних проблем. Відомо, що Маргарет Тетчер якось сказала: «Проблема в тому, що королева належить до того типу жінок, які можуть проголосувати за соціал-демократичну партію».

Культура

[ред. | ред. код]

Країни Співдружності мають спільну культуру, яка включає англійську мову, спорт, правові системи, освіту та уряд. Ці спільні риси є результатом спадщини Співдружності, яка виникла на теренах Британської імперії.[9][10] Символами Співдружності є Прапор Співдружності та День Співдружності. День пам'яті відзначається по всій Співдружності.[11][12] У деяких країнах Співдружності відбуваються святкування «Ночі Гая Фокса».[13]

Спорт

[ред. | ред. код]
Крикетний стадіон Руанда, Кігалі, Руанда. Членство в Співдружності стало заслугою популяризації гри в країні, яка ніколи не входила до складу Британської імперії.

Багато країн Співдружності грають у схожі види спорту, які вважаються суто британськими за своїм характером, оскільки зародилися і розвинулися під британським правлінням або гегемонією, включаючи крикет, футбольні асоціації, регбі, хокей на траві та нетбол. Ці зв'язки особливо сильні між Сполученим Королівством, Австралією, Новою Зеландією та Південною Африкою в регбі, крикету, нетболі та хокеї на траві, з Австралією — в регбі, з країнами Карибського басейну в крикеті та нетболі, а з Індійським субконтинентом — у крикеті та хокей. У Канаді, навпаки, домінують північноамериканські види спорту, зокрема бейсбол замість крикету, баскетбол замість нетболу, хокей замість хокею на траві та канадський футбол замість регбійного союзу чи ліги. Канада, однак, підтримує невеликі спільноти ентузіастів у всіх більш традиційних видах спорту Співдружності, досягнувши Кубка світу в кожному з них, і є батьківщиною Ігор Співдружності, які вперше відбулися в Гамільтоні в 1930 роц.[14]

Цей спільний спортивний ландшафт призвів до розвитку дружніх національних змагань між основними спортивними націями, які часто визначали їхні відносини між собою, а у випадку Індії, Австралії та Нової Зеландії відігравали важливу роль у формуванні їхнього національного характеру (у крикеті, регбі та регбійному союзі). Дійсно, ці змагання зберегли тісні зв'язки, забезпечивши константу міжнародних відносин, навіть коли імперія перетворилася на Співдружність.[15] Зовні заняття цими видами спорту сприймаються як ознака спільної культури Співдружності; запровадження гри в крикет у школах Руанди вважається символічним кроком країни до членства в Співдружності.[16][17] У більш широкому сенсі, членство Руанди в Співдружності сприяло популяризації крикету в країні, де в нього грають як чоловіки, так і жінки в дитячих будинках, школах, університетах і крикетних клубах.[18]

Ігри Співдружності, а також їхня молодіжна версія — мультиспортивний захід, що проводиться раз на чотири роки в середині олімпійського циклу, — є найбільш наочною демонстрацією цих спортивних зв'язків. Ігри включають стандартні мультиспортивні дисципліни, такі як легка атлетика, плавання, гімнастика, важка атлетика, бокс, хокей на траві та велоспорт, але також включають популярні в країнах Співдружності види спорту, які відрізняються від Ігор, такі як нетбол, сквош і боулінг. Крім того, Ігри мають більш явний політичний характер, ніж Олімпійські ігри, і пропагують цінності Співдружності: історично склалося так, що відзначають і пропагують історію спільних військових зусиль, параспорт і спорт інвалідів цілком інтегровані, а Федерація ігор Співдружності публічно підтримує права ЛГБТ, незважаючи на тривалу криміналізацію гомосексуальності в багатьох країнах Співдружності.

Література

[ред. | ред. код]

Спільна історія британської присутності призвела до створення значної кількості творів багатьма мовами, відомих як література Співдружності.[19][20] Асоціація вивчення літератури та мови Співдружності (ACLALS) має 11 філій по всьому світу і проводить міжнародну конференцію кожні три роки.[21]

У 1987 році Фонд Співдружності заснував щорічну Премію письменників Співдружності, «з метою заохочення та нагородження нових художніх творів країн Співдружності та забезпечення того, щоб вартісні твори досягали ширшої аудиторії за межами країни їхнього походження». Премії присуджуються за найкращу книгу та найкращий дебют у країнах Співдружності; існують також регіональні премії за найкращу книгу та найкращий дебют у кожному з чотирьох регіонів. Хоча офіційно не пов'язана зі Співдружністю, престижна щорічна Букерівська премія, одна з найвищих нагород у галузі літератури[22], раніше присуджувалася лише авторам з країн Співдружності або колишніх членів, таких як Ірландія та Зімбабве. Однак з 2014 року письменники будь-якої національності можуть претендувати на премію за умови, що вони пишуть оригінальною англійською мовою і їхні романи публікуються відомими видавництвами у Великій Британії.[23] Сьогодні Фонд Співдружності присуджує щорічну Премію Співдружності за оповідання.[24]

До 1950 року у Британській імперії вийшло кілька важливих творів англійською мовою. З 1950 року значна кількість письменників з країн Співдружності почали здобувати міжнародне визнання, в тому числі й ті, що емігрували до Велико Британії.

Салман Рушді — письменник з колишніх британських колоній, який після Другої світової війни назавжди оселився у Великій Британії. Рушді здобув популярність завдяки «Дітям опівночі» (1981). Його найсуперечливіший роман «Сатанинські вірші» (1989) був частково натхненний життям Мухаммеда. В. С. Найпол (народився в 1932 році), уродженець Тринідаду, був ще одним іммігрантом, який написав, серед іншого, «Вигин річки» (1979). Найпол став лауреатом Нобелівської премії з літератури у 2001 році.[25]

Впізнаваність

[ред. | ред. код]

У 2009 році, щоб відзначити 60-ту річницю заснування Співдружності, Королівське товариство Співдружності замовило опитування громадської думки в семи державах-членах Співдружності: Австралії, Канаді, Індії, Ямайці, Малайзії, Південній Африці та Великій Британії. Опитування показало, що більшість людей у цих країнах не знають про діяльність Співдружності, окрім Ігор Співдружності, і байдужі до її майбутнього. Підтримка Співдружності була вдвічі вищою в країнах, що розвиваються, ніж у розвинених країнах; найнижчою вона була у Великій Британії.[26][27][28][29]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Member countries. The Commonwealth. Архів оригіналу за 27 квітня 2020. Процитовано 22 грудня 2020.(англ.)
  2. ↑ Commonwealth Charter. The Commonwealth. Архів оригіналу за 1 квітня 2023. Процитовано 11 квітня 2023.
  3. ↑ Country Comparisons – Population. The World Factbook. Central Intelligence Agency. 19 березня 2009. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 24 грудня 2020. [Архівовано 2011-09-27 у Wayback Machine.](англ.)
  4. ↑ Tuvalu: Key Facts. Commonwealth Secretariat. 19 березня 2009. Архів оригіналу за 29 жовтня 2007. Процитовано 27 грудня 2020.(англ.)
  5. ↑ Country Comparisons – Area. The World Factbook. Central Intelligence Agency. 19 березня 2009. Архів оригіналу за 9 лютого 2014. Процитовано 27 грудня 2020. [Архівовано 2014-02-09 у Wayback Machine.](англ.)
  6. ↑ History – Though the modern Commonwealth is just 60 years old, the idea took root in the 19th century. thecommonwealth.org. Commonwealth Secretariat. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 29 липня 2011.(англ.)
  7. ↑ Mole, Stuart (September 2004). Seminars for statesmen': the evolution of the Commonwealth summit. The Round Table. 93 (376): 533—546. doi:10.1080/0035853042000289128. ISSN 0035-8533.(англ.)
  8. ↑ When Britain and France nearly married. bbc.co.uk. 15 січня 2007. Архів оригіналу за 23 січня 2009. Процитовано 22 грудня 2020.
  9. ↑ The Commonwealth. New Zealand Ministry of Foreign Affairs and Trade (новозел. англ.). Процитовано 8 січня 2024.
  10. ↑ UK Representation in the Commonwealth. Government of the United Kingdom (англ.). Процитовано 23 травня 2024.
  11. ↑ Remembrance. Commonwealth War Graces Commission (англ.). Процитовано 20 липня 2024.
  12. ↑ Remembrance Day vs ANZAC Day explained. RSL Australia (англ.). Процитовано 20 липня 2024.
  13. ↑ Slater, Jack (29 жовтня 2022). Do any other countries celebrate Bonfire Night?. Metro (англ.). Процитовано 7 листопада 2024.
  14. ↑ Perkin, Harold (September 1989). Teaching the nations how to play: sport and society in the British Empire and Commonwealth. International Journal of the History of Sport. 6 (2): 145—155. doi:10.1080/09523368908713685.
  15. ↑ Dawson, Michael (February 2006). Acting global, thinking local: 'Liquid imperialism' and the multiple meanings of the 1954 British Empire & Commonwealth Games. International Journal of the History of Sport. 23 (1): 3—27. doi:10.1080/09523360500386419.
  16. ↑ Clayton, Jonathan (20 листопада 2007). Schoolboy cricketers bat their way to a place in the Commonwealth. The Times. London. Архів оригіналу за 8 жовтня 2008. Процитовано 27 березня 2009.
  17. ↑ Pflanz, Mike (24 липня 2007). Rwanda in drive to join Commonwealth. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 10 січня 2022. Процитовано 27 березня 2009.
  18. ↑ Duncan, Isabelle (2013). Skirting the Boundary: A History of Women's Cricket. London: Robson Press. ISBN 9781849545464.
  19. ↑ Hill, Douglas (1 жовтня 1988). A report on stories from the outposts of Commonwealth literature. The Globe and Mail. с. 21.
  20. ↑ McCrum, Robert (13 жовтня 2003). English Is a World Language – and That's to Be Prized. Los Angeles Times. с. B15.
  21. ↑ Tunca, Daria (27 вересня 2018). ACLALS: Association for Commonwealth Literature and Language Studies. ACLALS. Архів оригіналу за 16 грудня 2018. Процитовано 13 грудня 2018.
  22. ↑ Iyer, Pico (12 лютого 1993). The Empire Writes Back. The Straits Times. с. 1.
  23. ↑ Meet the Man Booker Prize 2014 Judges. The Man Booker Prizes. 12 грудня 2013. Процитовано 10 червня 2017.
  24. ↑ Commonwealth Short Story Prize. Commonwealth Foundation (брит.). Архів оригіналу за 2 грудня 2023. Процитовано 5 січня 2024.
  25. ↑ The Nobel Prize in Literature 2001. Literature. Nobel Prize Outreach AB. Архів оригіналу за 15 вересня 2012. Процитовано 26 червня 2016.
  26. ↑ Royal Commonwealth Society, An Uncommon Association, a Wealth of Potential: Final Report of the Commonwealth Conversation (London, Royal Commonwealth Society, 2010) [Архівовано 8 August 2014 у Wayback Machine.].
  27. ↑ Sriskandarajah, Dhananjayan (21 липня 2009). Canada, Commonwealth and the key to relevance. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 18 квітня 2013.
  28. ↑ Renzetti, Elizabeth (20 липня 2009). Commonwealth: quaint historical relic or meaningful bloc?. The Globe and Mail. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 18 квітня 2013.
  29. ↑ Queen marks Commonwealth launch. BBC News. 9 березня 2009. Архів оригіналу за 10 серпня 2014. Процитовано 5 серпня 2014.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Крушинський В. Ю. Співдружність націй // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • Крылова Н. С. Содружество наций. — М., 1991. — 260 с.
  • Трансформація Британської імперії в Співдружність націй (1931—1947 рр.): монографія / С. Б. Христюк ; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. — Київ: Компринт, 2017. — 204 с. : іл. ; 21 см. — Частина тексту англ. — Бібліогр.: с. 173—185 (158 назв). — 100 пр. — ISBN 978-966-929-453-1
  • Яковенко Н. Л. Велика Британія в міжнародних організаціях: навч. посібник для студ. вищих навч. закладів. — Київ: Київський університет, 2011. — 400 с.
  • MacIntyre W.D. The Guide to the Contemporary Commonwealth. L: Palgrave Macmillan, 2001. 266 p.
  • McDougall D. The Commonwealth in contemporary international relations. Commonwealth & Comparative Politics. 2018. Vol. 56. No 4. P. 547—558.
  • Murphy P. The Empire's New Clothes: The Myth of the Commonwealth. New York, Oxford: Oxford University Press, 2018. 282 p. 
  • Murphy P. Monarchy and the End of Empire: The House of Windsor, the British Government, and the Postwar Commonwealth. Oxford: Oxford University Press, 2013. 256 p.
  • Srinivasan K. The Rise, Decline and Future of the British Commonwealth. L: Palgrave Macmillan, 2005. 184 p.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Співдружність_націй&oldid=44483244