Кристина Вессекська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кристина Вессекська
англ. Christina of Wessex
Народилася не раніше 1040 і не пізніше 1057
Угорщина
Померла не раніше 1093
Англія
Діяльність черниця
Титул принцеса
Посада абатиса
Конфесія католицька церква
Рід Вессекська династія
Батько Едуард Вигнанецьd[1]
Мати Агата Київська[1]
Брати, сестри Едгар Етелінг і Маргарита Шотландська

Кристина Вессекська (англ. Christina of Wessex fl. 1086[2]) — принцеса з Вессекської династії, дочка етелінга Едуарда Вигнанця, черниця монастиря Ромзі[en].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Дата народження Кристини невідома. Вона була донькою, мабуть, молодшою, Едуарда Вигнанця і його дружини-іноземки Агати. Мала старшого брата Едгара Етелінга й сестру Маргариту[3].

Батько дівчинки — син англійського короля Едмунда Залізнобокого і його дружини Елдгіти[en][4][5] — народився тоді, коли англосаксонське королівство зазнало данського вторгнення, а відтак був відсторонений від престолонаступництва Канутом Великим, який посів трон в 1016 році[6]. Втім, Едуард, як і його брат Едмунд, отримали титул «етелінга» — цим староанглійським словом позначалися члени королівської родини, котрі мали право на трон[7]. За вказівкою Канута принців вивезли за межі Англії, аби там вбити[8], однак їм вдалося уникнути смерті[9].

Походження Агати, матері Кристини, достеменно не визначене. Деякі історики схиляються до думки, що вона була родом з Центральної чи Східної Європи[10]. Існує припущення, мовляв, в Агаті текла королівська кров, а вона сама доводилась донькою єпископа Аугсбурга й племінницею імператора Генріха II Святого або ж дочкою угорського короля Іштвана I та Гізели Баварської[4]. Натомість автор «Законів Едуарда Сповідника» твердить, що та належала до роду великих князів київських[11].

Едуард познайомився з майбутньою жінкою під час вигнання, а тому Кристина, ймовірно, народилась або в Угорщині, або Києві[10]. У британському Dictionary of National Biography місцем народження всіх трьох дітей Едуарда Вигнанця названа Угорщина[2].

Смерть батька, втеча до Шотландії

[ред. | ред. код]

Коли в 1042 році помер Хардекнуд, останній представник данської династії, королем Англії став його єдиноутробний брат Едуард Сповідник. Аскетизм нового короля не дозволяв йому мати дітей, а інших близьких родичів, окрім як етелінгів, що доводились йому племінниками, у монарха не було. Щоправда, він не збирався робити своїм наступником зовсім незнаного в Англії принца, силкуючись передати трон нормандському герцогу Вільгельму. І тільки після державного перевороту 1052 року, що завершився вигнанням нормандських радників короля з країни, король закликав Едуарда Вигнанця в Англію[12], однак той дістався до своєї батьківщини разом з сім'єю тільки в 1057 році[2]. Ледве батько Кристини потрапив до Англії, він несподівано помер — ймовірно, був убитий[13].

Смерть батька Кристини загострила питання щодо англійської спадщини. До 1066 року, коли помер Едуард Сповідник, на престол Англії претендували четверо: Гарольд Годвінсон, наймогутніший англосаксонський магнат і фактичний правитель країни при Едуарді Сповіднику, нормандський герцог Вільгельм, король Норвегії Харальд III Суворий, а також брат Кристини Едгар Етелінг. Брат Кристини був проголошений королем в 1066 році, але не був коронований. Проте рік потому він був зміщений з трону Вільгельмом I Завойовником[14]. Мати Кристини, яка побоювалась вбивства її самої та дітей, втекла до Шотландії[10] під захист короля Малькольма III. Тут Кристина провела наступні кілька років: у 1070 році Вільгельм завершив завоювання Англії, і Едгар втратив будь-яку надію повернути свій трон; Малькольм III же надав родині етелінга постійне житло й одружився з сестрою Крістіни Маргариті, яка, ймовірно, раніше планувала стати черницею[2].

Повернення до Англії

[ред. | ред. код]

Після примирення Едгара Етелінга з Вільгельмом Завойовником Кристина, ймовірно, пішла за братом в Англію. Від Вільгельма Кристина отримала земельні володіння: в «Книзі Страшного суду» Кристина зазначена власницею маєтку Бредуелл в Оксфордширі, восьми володінь в Улверлі, Ворикшир, одного маєтку у володіннях ерла Едвіна і двадцяти чотирьох володінь в Айсентоні; їй також належали менш значущі землі. Англосаксонська хроніка повідомляє, що межування земель ще не було завершено, коли Крістіна, яка хотіла як і сестра прожити благочестиве життя, пішла в монастир Ромзі в Гемпширі, де пізніше прийняла постриг[15].

Деякі джерела називають Кристину абатисою Ромзі, проте сучасні їй записи називали її простою черницею; крім того, список абатис Дагдейлу, незавершений і неточний, не містить імені Кристини. Можливо, вона була настоятелькою іншого монастиря — Вілтона в Вілтширі. Але навіть якщо Кристина не була абатисою, вона була досить значущою фігурою в монастирі, щоб бути добре відомої Ансельму Кентерберійському, і достатньою мірою користувалася довірою свого зятя-короля Малькольма III, який доручив їй опіку над своїми двома малолітніми доньками та племінницями Кристини, Едітою (пізніше дружиною короля Англії Генріха I) і Марією (пізніше графинею Булоні). Кристина, ймовірно, дала своїм племінницям кращу освіту, ніж могли отримати жінки в той час, але її сильне бажання схилити Едіту до чернецтва викликало гнів Малкольма і ворожнечу самої Едіти стосовно тітки; все це призвело до того, що Крістіна виховувала Едіту з суворістю і навіть жорстокістю, що обурювало племінницю. Кристина виступила проти шлюбу Едіти з англійським королем під приводом того, що дівчина вже прийняла постриг, проте Ансельм Кентерберійський стверджував, що шлюб був законний[16].

Дата смерті Кристини невідома. Імовірно, вона була ініціатором будівництва церкви в Гартфорді[16].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Lundy D. R. The Peerage
  2. а б в г Tout, 1887, с. 289.
  3. Weir, 2011, с. 29.
  4. а б Weir, 2011, с. 28.
  5. Panton, 2011, с. 170.
  6. Barlow, 1984, с. 31.
  7. Ronay, 1989, с. 24.
  8. Ronay, 1989, с. 183.
  9. Yonge, 2010, с. 115.
  10. а б в Panton, 2011, с. 28.
  11. Jetté, R. Is the Mystery of the Origins of Agatha, Wife of Edward the Exile, Finally Solved? // New England Historical and Genealogical Register. — 1996. — No. 150 (october).
  12. Brown, 1985, с. 109.
  13. Panton, 2011, с. 171.
  14. Panton, 2011, с. 138—139.
  15. Tout, 1887, с. 289—290.
  16. а б Tout, 1887, с. 290.

Література

[ред. | ред. код]