Кіка (головний убір)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c4/%D0%96%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B9_%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B6%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9_%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B8_1845.jpg/220px-%D0%96%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B9_%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%80_%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%83%D0%B6%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9_%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B8_1845.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/27/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8E%D0%BC_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%83%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D0%B0_XIX_crop.jpg/220px-%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8E%D0%BC_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%83%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D0%B0_XIX_crop.jpg)
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/6/6b/Kichka_%28Razyan%2C_19th_c.%2902_Kirill_Babaev%27s_collection.jpg/220px-Kichka_%28Razyan%2C_19th_c.%2902_Kirill_Babaev%27s_collection.jpg)
Кіка, кика, кичка (рос. кика, кичка) — російський жіночий головний убір з рогами, рід повойника (очіпка), що відповідає українській кибалці (відомій в діалектах також як «кичка, кічка»). У словнику Даля: «сорока — без рогів, кокошник — з високим передом»[1].
Кіка являла собою відкриту корону, прикрашену перлами, бісером та іншими дорогоцінними каменями. Власне безпосередньо кікою називався не тільки весь убір, але і його нижня частина, яка виготовлялася з проклеєного полотна. Так як ця частина прикривала волосся, то іншим його найменуванням було волосник. Передній частині убору за допомогою вставок з твердих матеріалів, наприклад, бересту, надавалася форма рогів, копитця або лопатки. Ззаду надягався бісерний позатильник, а зверху — святкова сорока[2].
Вперше «чело кичное» згадується в документі 1328 року. Рогаті кіки носилися ще в давнину, їх особлива форма була пов'язана з повір'ями, що існували в той час. Пізніше кіка стала атрибутом вбрання нареченої і заміжньої жінки, так як вона, на відміну від дівочого «вінця», повністю приховувала волосся. У зв'язку з цим кіка стала іменуватися «короною заміжжя»[3]. Кіки носили переважно в Тульській, Рязанській, Калузькій, Орловській та інших південних губерніях. У XIX столітті носіння кіки стало переслідуватися православним духовенством — від селянок вимагали носіння кокошника. У зв'язку з цим до початку XX століття цей головний убір майже повсюдно змінився повойником або хусткою, лише зрідка кіку можна було зустріти в південних областях Росії[4]. У Воронезькій області кичка зберігалася як весільний наряд до 1950-х років.
- ↑ Кика // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
- ↑ Энциклопедия моды. Андреева Р., 1997
- ↑ Терминологический словарь одежды. Орленко Л. В., 1996
- ↑ Словари и Энциклопедии на Академике. Архів оригіналу за 16 листопада 2019. Процитовано 16 листопада 2019.
- Жилина Н. В., Смирницкая Е. В. Кика // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2009. — Т. 13. Канцелярия конфискации — Киргизы. — С. 666. — ISBN 978-5-85270-344-6. (рос.)
- Кика // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Кирсанова Р. М. Костюм в русской художественной культуре 18 — первой половины 20 вв. (Опыт энциклопедии), М., Большая Российская энциклопедия, 1995.
- Галерея «Русские народные головные уборы XVII—XIX веков» [Архівовано 18 листопада 2019 у Wayback Machine.]
|