Кибалка
| Українське національне вбрання |
| Кибалка |
|---|
 Дружина фастівського полковника Семена Палія (1640-1710) |
| Жіночий стрій |
| Чоловічий стрій |
| Історія |
| Географія |
 Категорія •  Портал •  Ілюстрації |
Киба́лка або кічка — традиційний український жіночий головний убір у вигляді високої пов'язки на голові, з двома довгими кінцями, які спадали на спину. В основі зачіски було лубяне кільце. У різних областях України кибалка мала різні назви: гибалка, хомевка (Лемківщина), хомля, обруг, кичка (східне Поділля), кічка (західна Волинь), лубок (Полтавщина).
Форма «кибалка», ймовірно, походить з ранішої «гибалка», «гибавка» — пов'язаної з гибати («бгати», первісно — «згинати»)[1]. Щодо етимології слова «кичка» («кічка», «кика») було висунуто кілька версій, але жодну не можна вважати переконливою[2].
Кибалка могла бути виготовлена з прута, дроту, лози, ліщини, кори липи — лубка, берези, з грубого проклеєного тістом або укріпленого картоном полотна; могла бути обшита шкірою або обгорнена крайкою[3].
Розділивши волосся на дві половини і скрутивши кожну з них у джгут, жінка намотувала її на кибалку. Накладали на голову, а опісля закручували на ній волосся. Поверх кибалки накладали очіпок, який пов'язували наміткою або хусткою.
Кибалки були у вжитку, оскільки за народним звичаєм одружена жінка не мала права заплітати волосся, а лише намотувати або крутити[4].
На Рівненщині кибалку часто виготовляли з гілок різноманітних дерев і обмотували полотном. У Володимирецькому районі кибалки-обручики робили з полотна і називали «тканки». Власне «кімбалкою» тут називали обручик з вузенької полотняної торбинки, в яку клали пасма вовни чи льону. Пізніше на цій території побутували кибалки з дроту, також обмотані полотном[4].
Дерев'яні кибалки обмотували тканиною або стрічкою[3]. Кибалки-обручі, обгорнені полотном, вишивалися над чолом[3].
Галина Стельмащук вважає кибалку відповідником дівочого вінка[3]. Тому функція кола-оберега також їй притаманна.
Кибалкою або кимбалкою на Вінниччині також називали дівочий головний убір з різнокольорових вовняних кульок[5].
- ↑ Кибалка // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
- ↑ Кичка // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
- ↑ а б в г Стельмащук, 1993, с. 118-119.
- ↑ а б Українець, 2006.
- ↑ Гальчевська, 2008.
- Г. Г. Стельмащук. Традиційні головні убори українців. — К. : Наукова думка, 1993.
- Кибалка // Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. 2-е вид. А. П. Пономарьов, Л. Ф. Артюх, Т. В. Косміна та ін. — К.: Либідь, 1994. — С. 125. — 256 с. — ISBN 5-325-00592-8.
- Кибалка // Український народний одяг: етнографічний словник / К. Матейко; Відп. ред. Р. Кирчів; НАН України. Інститут народознавства. — К.: Наукова думка, 1996. — С. 120. — 196 с. — ISBN 5-12-003834-4.
- Войтів Г. Назви головних уборів у пам'ятках української мови (історія, семантика, функціонування) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — Том CCXLVI. Праці Філологічної секції. — Львів, 2003. — С. 282—293.
- Кибалка, кибалиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 627. — 1000 екз.
- Хомевка, хомівка, хомля // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2013. — 1000 екз.
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Накручування волосся на кибалку перед пов'язуванням намітки |
- Українські жіночі костюми 14-17 ст. [Архівовано 11 Жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Різновиди традиційного одягу
- Гальчевська Л. А. Традиційні головні убори українців Східного Поділля кінця XIX-ХХ ст. // Подільська старовина. — 2008. Процитовано 2012-07-24.
- Українець А. Головні убори мешканців Рівненського Полісся кін. XIX – поч. ХХ ст. // Народознавчі зошити. — 2006. — Вип. 3-4. Процитовано 2012-09-18.