Кіно Віталій Анатолійович
| Кіно Віталій Анатолійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 9 березня 1969 (55 років) Велика Білозерка, Запорізька область, Українська РСР, СРСР |
| Діяльність | театральний режисер |
| Alma mater | Дніпропетровське театральне училище (1988) і Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1999) |
Віта́лій Анато́лійович Кіно́ (нар. 9 березня 1969, c. Велика Білозерка, Запорізька область) — український театральний режисер, актор, викладач, директор-художній керівник київського Центру мистецтв «Новий український театр»[⇨]. Займається театральною педагогікою – старший викладач кафедри режисури та акторської майстерності Національної академії керівних кадрів культури і мистецтва[⇨]. Член журі міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» у номінації «П'єси», експерт фестивалів «День театру», «Театр.NET»[1].
Засновник акторської династії, продовжувачі якої є його діти: донька Поліна та син Даниїл[⇨].
Народився 9 березня 1969 року в cелі Велика Білозерка Запорізької області.
Батько – Анатолій Іванович, родом з села Велика Білозерка. Мати – Валентина Олексіївна (до шлюбу Олійник) – з уральського міста Златоуст, куди її мати була евакуйована разом із Дніпродзержинським заводом, на якому працювала. Батьки познайомилися у 13 річному віці, коли родина матері вперше після війни змогли навідати рідних в Україні. Згодом, після десяти років листування, та служби в армії, батько відправився на Урал за своєю коханою, й повернув мати із бабусєю на батьківщину[2].
1988 року закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища (курс Олександри Самохвалової)[3]. З 1988 по 1990 роки – служба в Радянській армії.
До Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Івана Карпенка-Карого, на курс народного артиста України, професора Едуарда Митницького, вступив 1994 року. Диплом інституту за спеціальністю «Режисер драматичного театру» отримав 1999-го[4].
2002-го закінчив курс навчання в аспірантурі (асистентурі-стажуванні) КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого, під керівництвом професора Володимира Судьїна. Здобув кваліфікацію «Викладач вищих навчальних закладів мистецтва».
Разом з друзями та однодумцями 1998 року заснував недержавний проєкт Центр мистецтв «Новий український театр»[5][4].
Перші десять років колектив працював на різних майданчиках, гастролював, брав участь у фестивалях[4]. З 2009 отримав стаціонарне примішення в Києві по вулиці Михайлівській, 24-Ж, де новий етап в роботи театру розпочав колектив, сформований на базі випускного акторський курс, майстром якого Віталій Кіно був у Київському коледжі театру й кіно. Основу репертуару складали камерні вистави, адаптовані для залу для глядачів на 40 осіб, серед яких п'єси українських авторів, зокрема «Безталанна» Івана Карпенка-Карого; твори світової класики (Антон Чехов, Вільям Шекспір тощо)[6].
У просторі Центру втілено задум театрального хабу із орієнтацією на різні цільові аудиторії. Ідея камерного театру реалізована через «Театр на Михайлівській», у вечірньому репертуарі якого представлено широкий діапазон української та світової класики, сучасної драматургії. Увагою наймолодшого глядача займається Театр «Сонечко» – дитячі казки та повчальні історії розігруються у денний час, та супроводжуються іграми із акторами у костюмах Сонечка. З 2015 року на базі Центру поєднали запити молодих батьків ходити до театру, із дитячою ігровою кімнатою, де вони можуть залишити свою дитину – проєт Сімейний театральний клуб «В гостях у Сонечка»[4][7].
Також Центром реалізовані проєкти «Акторська майстерня Віталія Кіно», Театральна студія «Мої Сонечка», проводяться театральні фестивалі «Нова п’єса» та фестиваль дитячих студій «Чудасія», працює Табір для дітей «Театр плюс Кіно»[8][9].
Центр працював в ектримальних умовах за часів Революції гідності 2014 року – його розташування майже в епіцентрі подій, призводило до того, що актори вдень були на Майдані, а ввечері — на сцені[4]. Вимушене призупиняв роботи сталося під час коронавірусного карантину 2020 року[10][11]. Під час російського вторгнення в Україну 2022 року до лав Збройних сили України стали актори театру Олег Щербина, Тетяна Бондаренко, Олексій Власенко[12][13].
В театрі Віталій Кіно працює актором, режисером, звукорежисером, директором. Додатково – викладає. Ідея «сімейного театру» трансформувалася від концепції до внутрішньої організації роботи – до театру поступово влилася вся сім’я Віталія (дружина Юлія, донька Поліна й син Даниїл), а більшість членів колективу породичалися між собою[⇨].
У період з 1999 по 2005 роки викладав майстерність актора та режисуру у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, на акторських та режисерських курсах факультету театрального мистецтва та на режисерському курсі факультету кіномистецтва, в майстернях Ірини Молостової, Едуарда Митницького, Юрія Висоцького, Володимира Судьїна, Олександра Коваля, Костянтина Дубініна).
З 1997 по 2005 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та історію мистецтв на театральному відділі Київської школи мистецтв ім. Михайла Вериківського. З 2006 по 2013 – майстерність актора, сценічну мову та основи режисури у Київському коледжі театру і кіно. Був художнім керівником кількох акторських курсів. З 2008-го — голова Предметної комісії з акторської майстерності цього коледжу. Більшість випускників акторського курсу 2009-го року випуску склали оновлену трупу «Нового українського театру»[9].
З 2013 по 2016 викладав в Київському інституті екранних мистецтв на акторських та режисерських курсах. З 2015-го – викладає акторську майстерність в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва[9].
Режисерські постановки втілені на сценах театрів Києва[5]. Вистави у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, Єврейскому молодіжному театрі «Сім стільців», театрах «Росток-Рампа», «Срібний острів». Основний доробок приходиться на проєкти Центру мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській та «Сонечко»)[⇨].
Виставу «Шекспіріада» («Карнавал гріхів») – своєрідне дослідження людських вад за мотивами різних п'єс Вильяма Шекспіра, театрознавиця Ганна Веселовська назвала «коротким посібником за трагедіями Шекспіра» та радила обов’язково грати для студентів вишів, які у такий спосіб зможуть за вечір ознайомляться з кількома трагедіями англійського драматурга[9].
Відкриває наново українську класику, підкреслює її актуальність та сьогоденність. Так, п'єса «Олеся» Марка Кропивницького, написана за 30 років після скасування кріпацтва, була поставлена 2021 року, в час, коли в Україні виросло нове покоління, що не знало «рабства радянської імперії». Відповідно, Олеся у виставі – сучасна молода дівчина, що має змогу вчитися за кордоном та володіти кількома мовами[1].
Має декілька п'єс та інсценівок, деякі – у віршованій формі. Основна часлина – твори для дітей. П'єса про Едіт Піаф їде в репертуарі Київського академічного театру «Колесо»[3].
У деяких постановках задіяний як актор (за першої освітою – актор). Основні персонажи з дитячого репертуару – Носоріг, Санта, Старий вогнегасник… Переважно грає у виставах власної режисури («Упс!.. Я прийшов», «Еклери на мільйон»), меншою мірою – у виставах інших режисерів (Пес Кубік у виставі «Методи виховання малих засранців» у постановці Лариси Семирозуменко). До вистави «Упс!.. Я прийшов» увійшов через наполягання колективу – треба було замінити автора Віктора Цекало, на якого від початку вистава була поставлена, але який змушений був піти з театру через постійні зйомки. Серед ролей-довгожителів – Санта у «Подорожі на чарівний острів», яку грає понад 20 років[9].
Дружина й діти працюють у Центрі мистецтв «Новий український театр». Дружина Юлія — художниця з костюмів та головна адміністраторка, донька Поліна та син Даниїл – актори, зайняті у репертуарі театру[1].
Поліна Кіно (нар. 21 липня 1994) — акторка театру та кіно[1]. Випускниця театрального коледжу, Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, здобула режисерську освіту в магістратурі (курс Олексія Кужельного). Як режисерка поставила вистави «Кефір, зефір і кашемір», «Абетка гарних манер». Задіяна у репертуарі Центру мистецтв «Новий український театр»[3].
Даниїл Кіно (нар. 29 жовтня 1999) — актор театру та кіно. Закінчив театральний коледж, акторське відділення Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. Задіяний у репертуарі Центру мистецтв «Новий український театр» (вистави «Ото була весна…», «Методи виховання малих засранців», «Собачий вальс», низка вистав дитячого репертуару)[9][3].
- 1996 — «Чарівна кісточа» за Неллі Осіпововою
- 1999 — «Осінній бал Маргарити» Віталія Кіно (бенефіс актриси Маргарити Бондаревої)
- 1999, 28 грудня — «Новорічна подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіл Тейлор
- «Росток-Рампа»
- 1997 — «Левеня і К» за казкою «Як Левеня та Черепаха співали пісню» Сергія Козлова[ru]
- Учбовий театр КДІТМ ім. І. Карпенко-Карого
- 1997 — «Всі миші люблять сир» Оксани Сенатович
- 2002 — «У війни не жіноче обличчя» Віталія Кіно (вистава-концерт)
- 2012 — «Сон літньої ночі» за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра
- Єврейский молодіжний театр «Сім стільців»
- 1998 — «Чорно-білий ескіз» за І. Перецем
- 1999 — «Суламіфь» за Олександром Купріним
- 2000 — «Рахиль, моє ягнятко…» Наталі Птушкіної[ru]
- 2001 — «Скрипаль на даху» за однойменним мюзиклом[en] Джеррі Бока[en] за мотивами оповідань Шолом-Алейхема
- 2002 — «А співаючих немає…» Віталія Кіно
- 2003 — «Тель-Авівський блюз» Генадія Сєдова
- 2005 — «Серенада» Григорія Горіна
- «Срібний острів» (м. Київ)
- 2000 — «Жаклін» Ніка Бьода
- 2001 — «Рома і Ружа» за твором Дюли Урбан[hu]
- 2004 — «Кіт-чарівник» за Оксаною Сенатович та Віталієм Кіно
- ХНУМ. ім. Котляревського (м. Харків)
- 2008 — «Кам’яний господар» за однойменною драматичною поемою Лесі Українки
- Учбовий театр Коледжу театру и кіно (м. Київ)
- 2012 — «Вартові любові» за Олексієм Арбузовим, Олександром Вампіловим, Віктором Розовим
- 2013 — «Голоси» Тетяни Малярчук
- Центр мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській)
- 1998, 12 грудня — «Європа може зачекати!» за п’єсою «Склянка води»[en] Ежена Скріба (спільний проєкт із Київським академічним театром драми і комедії на лівому березі Дніпра)
- 2009, 19 грудня — «Безталання» за однойменною п'єсою Іваном Карпенко-Карим[14]
- 2010, 3 січня — «Беззахисні створіння» за Антоном Чеховим[6]
- 2010 — «Карнавал гріхів» («Шекспіріада») за Вильямом Шекспіром[9]
- 2010, 27 травня — «Життя як диво» Віталія Кіно
- 2010 — «Любовь. Наркотики. Шансон» («Сім чудес крихітки Піаф») Віталія Кіно
- 2011, 16 липня — «Три анекдоти на одну тему» Віталія Кіно за мотивами оповідань Стефана Цвейга, Панаса Мирного та Антона Чехова
- 2012, 7 березня — «Маленькі комедії великого будинку» Аркадія Арканова та Григорія Горіна
- 2012, 21 вересня — «Еротичні сни нашого міста» Віталія Кіно за новелами з книжки «Звірослов» Тетяни Малярчук
- 2013, 12 липня — «Сватання монтера» за п’єсою Наталі Уварової за творами Михайла Зощенка
- 2013, 20 вересня — «Корабель зіштовхнувся з айсбергом…» Теннессі Вільямса
- 2014, 24 листопада — «Упс!.. Я прийшов» за п'єсою Миколи Халєзіна[be][9]
- 2015, 20 червня — «Що потрібно холостяку» Віктора Рибачука
- 2015, 17 вересня — «Ото була весна» за Іваном Карпенко-Карим
- 2017, 4 листопада — «Інстинкт» Віталія Кіно за мотивами творів Ольги Кобилянської («Рожі», «Земля», «В неділю рано щемлю копала», «Природа»)
- 2019, 24 квітня — «Спекотна ніч у „Ігуані“» Віталія Кіно на музику та вірші Іллі Рибалко
- 2019, 29 серпня — «Собачий вальс» за п'єсою «Собака» Юрія Васюка[9][1]
- 2021, 25 червня — «Еклери на мільйон» за п'єсою «Люди Forbes» Марини Смілянець[3]
- 2021, 23 липня — «Комедія про ніжне серце» Наталі Уварова за мотивами п’єси Володимира Соллогуба
- 2021, 17 вересня — «Олеся» / «Химери юної панянки» Марка Кропивницького[1]
- 2022, 14 жовтня — «Квартирник на Михайлівській» Віталія Кіно та Марини Смілянець
- Театр «Сонечко»
- 1998, 1 червня — «Подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіл Тейлор
- 2003 — «Розповімо казку!» Андрія Воробйова
- 2003 — «Пригоди гномів у Світлофорську» Андрія Воробйова
- 2004, 7 жовтня — «Весенняя сказка» за Григорієм Остером
- 2005, 18 жовтня — «Червона Шапочка та Вогняний Півень» Андрія Воробйова
- 2005, 12 листопада — «Як Левеня та Черепаха пісню співали» за казкою Сергія Козлова
- 2006, 25 листопада — «Зимова казка» Андрія Воробйова
- 2008, 10 жовтня — «Край Лукомор’я» за казками Олександра Пушкіна
- 2010, 23 січня — «Івасик-Телесик» за Марком Кропивницьким
- 2011, 24 грудня — «Новорічні пригоди сніговика» Андрія Воробйова
- 2012, 4 липня — «Золоте курчатко» Володимира Орлова
- 2014, 19 липня — «Сонечко рятує світ» Наталі Уварової
- 2015, 19 грудня — «Сніг вирушає у місто» Тетяни Макарової
- 2016, 25 серпня — «Країна серйозних» Марини Смілянець
- 2017, 17 вересня — «Мій домашній дикий лис» Марини Смілянець
- «День народження Мурахи» Марини Смілянець
- 2018, 15 грудня — «Сім добрих справ Святого Миколая» Андрія Воробйова
- 2019, 19 січня — «Майстри чудес» Марини Смілянець
- 2020, 20 липня — «Канікули у великому місті» Марини Смілянець
- Центр мистецтв «Новий український театр» (Театр на Михайлівській)
- 2014 — «Упс!.. Я прийшов» за п'єсою Миколи Халєзіна; реж. Віталій Кіно — Гвідо
- 2018 — «Методи виховання малих засранців» за п’єсою «Як перетворитися на собаку» Марини Смілянець; реж. Лариса Семирозуменко — Пес Кубік
- 2021 — «Еклери на мільйон» за п'єсою «Люди Forbes» Марини Смілянець; реж. Віталій Кіно — Арсеній
- Театр «Сонечко»
- 1996 — «Чарівна кісточка» за Неллі Осіповою; реж. Віталій Кіно — Дядечко Арег
- 1998 — «Подорож на чарівний острів» за казкою «Чарівний острів» Сесіл Тейлор; реж. Віталій Кіно — Санта
- 2004 — «Весенняя сказка» за Григорієм Остером; реж. Віталій Кіно — Заєць
- 2005 — «Червона Шапочка та Вогняний Півень» Андрія Воробйова; реж. Віталій Кіно — Старий Вогнегасник
- 2005 — «Як Левеня та Черепаха пісню співали» за казкою Сергія Козлова; реж. Віталій Кіно — Носоріг
- 2008 — «Край Лукомор’я» за казками Олександра Пушкіна — Піп, Старий
- 2011 — «Новорічні пригоди сніговика» за Андрієм Воробйовим; реж. Віталій Кіно — Морозенко
- ↑ а б в г д е Ірина ГОЛІЗДРА (22 листопада 2021). Незалежний імпульс (укр.). «Yabl». Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 19 серпня 2023.
- ↑ Віталій Кіно. Сьогодні мамин день народження… Валентина Олексіївна Кіно
- ↑ а б в г д Едуард ОВЧАРЕНКО (19 серпня 2021). Віталій КІНО: «Нам потрібні вистави, які дарують людям надію!» (укр.). «I-UA». Процитовано 19 серпня 2023.
- ↑ а б в г д Марини СМІЛЯНЕЦЬ (27 жовтня 2017). «Новий український театр» вже 20 сезонів живе у недержавних, незалежних координатах (укр.). «Дзеркало тижня». Процитовано 22 червня 2023.
- ↑ а б Виталий Анатольевич Кино. Центр мистецтв «Новий український театр». nut.kiev.ua. Архів оригіналу за 21 травня 2017. Процитовано 28 січня 2018.
- ↑ а б Елена ЖУКОВА (15 лютого 2010). Виталий Кино: «Каждый наш спектакль имеет особую изюминку» (рос.). «Деловая столица». Архів оригіналу за 14 січня 2018. Процитовано 9 серпня 2023.
- ↑ Ольга КОЛЕСНИКОВА (20 квітня 2015). Інтерв’ю з Віталієм Кіно – головним режисером та засновником дитячого театру «Божья коровка» Центру мистецтв «Новий український театр» (укр.). «Світ мам». Архів оригіналу за 25 квітня 2016. Процитовано 13 серпня 2023.
- ↑ Театр на Михайлівській / Центр мистецтв «Новий український театр» на порталі «Театральна риболовля»
- ↑ а б в г д е ж и к Вікторія КОТЕНОК (грудень 2019). Сімейний театр Віталія Кіно (укр.). Блог Вікторії Котенок. Процитовано 14 серпня 2023.
- ↑ Ольга МАЦО (17 квітня 2021). Віталій Кіно: «Нам усім треба було зупинитися! Завмерти. Озирнутися. Прислухатися до світу, до природи, до родини. До самих себе!» (укр.). «Theatre love». Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 14 серпня 2023.
- ↑ Столичний Театр на Михайлівській відкрив 25-й сезон (укр.). «Укрінформ». 9 серпня 2022. Процитовано 19 серпня 2023.
- ↑ Яна ІЛЬКІВ (2022). 36 митців, які воюють (укр.). «LiRoom». Процитовано 22 червня 2023.
- ↑ Ольга КОСОВА (16 червня 2022). Історії у фотографіях: київські актори розповіли про емоції під час війни (укр.). «Вечірній Київ». Процитовано 22 червня 2023.
- ↑ Марини СМІЛЯНЕЦЬ. Центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших незалежних театрів Києва (укр.). «Театраріум». Процитовано 19 серпня 2023.
