Перейти до вмісту

Смілянець Марина Сергіївна

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Смілянець.
Смілянець Марина Сергіївна
Народилася12 жовтня 1992(1992-10-12) (32 роки)
Київ, Україна
Громадянствоукраїнка
Діяльністьдраматург

Марина Сергіївна Смілянець (нар. 12 жовтня 1992, м. Київ) — українська драматургиня, сценаристка, театральна діячка, журналістка. Авторка понад 15 п'єс для дітей та дорослих, більшість з яких поставлені на сценах столичних театрів («Золоті ворота», «Актор», Театр на Лівому березі, Національний драматичний театр ім. Лесі Українки, ЦМ «Новий український театр», PostPlay), на сценах театрів України (в Запоріжжі, Коломиї, Миколаєві, Тернополі, Ужгороді, Чернівцях), та за кордоном (Бристоль, Мюнхен, Рига)[1]. Заступниця директора у Центрі мистецтв Новий український театр (з 2018-го)[2][3].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народилася 12 жовтня 1992 року у місті Київ.

Закінчила середню загальну школу №224. Позашкільну освіту (7 класів) отримала у школі мистецтв №3 (акторське відділення). Серед зацікавленостей з підліткового віку були стрічки Мартіна Скорсезе, Вуді Аллена, Федеріко Фелліні, а першою побаченою виставою стала «Корсиканка» Київського театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, після якої передивилася майже весь репертуар «лівобережців», у такий спосіб проходячи «загартування» якісним театром[2].

У період 2008—2012 роки навчалася у київському коледжі «Театру і кіно» за спеціальністю актриса драматичного театру (майстерня Віталія Кіно)[2][4]. З 2012 по 2018 роки навчалася за спеціальністю драматург кіно і телебачення на курсі Сергія Марченко у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого, де отримала ступінь бакалавра та магістра. Паралельно із навчанням в університеті, викладала акторську майстерність у дитячій школі мистецтв, з якої сама починала[2].

Вступила до Національної спілки театральних діячів України 2013-го.

З 2018 року — заступниця директора у Центрі мистецтв Новий український театр (Театр на Михайлівській)[5][6].

Авторка публікацій про театр і кіно на сторінках часописів «Дзеркало тижня», «Yabl», «Театрально-концертний Київ»[7][8].

Творчість

[ред. | ред. код]

Перші кроки

[ред. | ред. код]

Пораду щодо драматургічної діяльності отримала будучи студенткою IV курсe Київського коледжа «Театру і кіно». Не знайшовши підходящу сучасну п’єсу для завдання з постановки уривка, написала його самостійно, підписавши вигаданим прізвищем автора. Розкритися довелося після того, як майстер курсу Віталій Кіно зацікавився текстом й попросив до ознайомлення усю п’єсу[2].

Вже першу написану п'єсу «Країна серйозних» було відмічено Першою премією літературного конкурсу «Коронація слова» (2015)[9], за постановку якої одразу взявся Віталій Кіно — прем'єра в Київському Театрі для дітей «Сонечко» відбулася у серпні 2016 року. Згодом й інші режисери Нового українського театру й інші режисери: Лариса Семирозуменко поставила виставу «Методи виховання малих засранців» за п’єсою «Собача будка», а Поліна Кіно обрала п’єсу, що стала відома глядачам під назвою «Кефір, зефір і кашемір». За словами художнього керівника театру, йому «подобаються ці історії. Вони дуже людяні, сучасні, зрозумілі, глибокі, з цікавим другим планом»[10][11].

Історія про старшокласників — їх перше кохання та розчарування, про дружбу і плани на майбутнє — стала п'єсою «16+», читку якої зробила Євгенія Відіщева в рамках фестивалю «Тиждень актуальної п'єси» восени 2015-го, а вже за пів року режисерка випустила прем’єру на сцені PostPlay театру[2][12][13].

Виступила кураторкою-драматургинею соціального проєкту «Class Act» Наталки Ворожбит, задачою якої була допомога дітям-учасникам зі сходу та заходу України писати п'єси. Разом із Павлом Ар'є працювала над проєктом Стаса Жиркова «Отелло/Україна/Facebook» у Київському академічному театру «Золоті ворота»[2]. Реалізує як власні задуми («Люди Forbes», «Молитва за Елвіса», «Борщ. Рецепт виживання моєї прабабці»), так і низку спільних проєктів у співавторстві із Маттео Спіацці (вистава «Моменти» у Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, 2021), Людмилою Тимошенко (п'єса «Коти-біженці», 2022), Тамарою Труновою (проєкт «Говорить Софія», 2021; «De Facto», 2022). На замовлення директора-художнього керівника Київського академічного театру «Актор» Слави Жили написала жіночу відповідь вистави «Сім розгніваних джентльменів», створеної за п’єсою «Тестостерон». У результаті з'явилася п'єса «Естроген», яка вже 2021 року увійша до репертуару Київського академічного театру «Актор» та Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Тараса Шевченка[2][3][14].

Тематика творчості

[ред. | ред. код]

У своїх п'єсах торкається гострих соціальних тем. Вивертає зворотній бік фахівців «фінансових пірамід» та семінарів «як стати мільйонером за тиждень» у тексті «Люди Forbes»[2][15][1]. В основі п'єси «Молитва за Елвіса» — світогляд двох братів, колишніх музикантів, один з яких три роки як у лавах нацгвардії, інший залишився у тилу[16].

Особлива увага — п'єси для дітей та підлітків. Зокрема створила серію п'єс-уроків, які допомагають юним глядачам краще зрозуміти правила хороших манер («Абетка гарних манер»), основи екологічної свідомості («Мій домашній дикий лис»), правила дорожнього руху («Канікули у великому місті»)[10]. Філософська казка «Країна серйозних» наслідує традиції дитячих антиутопій «Джельсоміно в Країні брехунів» Джанні Родарі, «Момо» Міхаеля Енде та інших, й за задумом авторки показує «…що не треба боятися мріяти, робити сміливі вчинки, завжди залишатися самим собою, а не бути сліпим виконавцем волі соціуму. У кожної людини повинен бути свій стержень, адже кожна особистість неповторна по-своєму»[17].

Роботи Марини Смілянець відмічено професійними преміями. «Країна серйозних» перемогла в номінації «П'єса для дітей» міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова 2015»[18][19], із твором «Собача будка» стала лауреатом Першої премії цього конкурсу 2018-го року у номінації «П'єси»[20][21]. Нагороду в галузі театрального мистецтва «Київська пектораль» — «Спеціальна премія» за актуальну драматургію (п'єса «Позивний „Елвіс“») отримала 2022-го[22].

Російське вторгнення в Україну

[ред. | ред. код]

Під час російського вторгнення в Україну 2022 року опинилася у Німеччині, де продовжила драматургічну діяльність, яку пропускала крізь призму власного набутого досвіду[23]. Зокрема з'явилася п'єса «Коти-біженці», у співавторстві із Людмилою Тимошенко — «кототерапії для дітей та дорослих» — чотири історії про українських котів, які внаслідок трагічних обставин були перевезені своїми господарями за багато кілометрів від зони комфорту[24]. П'єса отримала широкий запит спершу у форматі читок (актори Віталіна Біблів, Анастасія Бабій, Інна Калаба, Андрій Поліщук виконують на сцені Київського театру «Золоті ворота»[25], Христина Киселевайте-Метерчук, Віктор Марвін, Євгенія Гладій, Катерина Вишнева, Григорій Гладій та Римма Зюбіна — у Ризі[23][26], театральна майстерня «СТАНція» — в Берліні[27][28] тощо), згодом — й у вигляді повноцінних постановок (протягом 2022 року з'явилися вистави у репертуарі Миколаївського академічного художнього драматичного театру у постановці Катерини Богданової, Закарпатського обласного театру ляльок «Бавка» у постановці Наталі Орєшнікової)[29], один з фрагментів увійшов до вистави-колаж «Всупереч», яку текстово зібрала Юліта Ран з текстів, створених після 24 лютого, а на сцені Дніпровського академічного театру драми і комедії поставив головний режисер Антон Меженін[30]. Версія Миколаївського театру стабільно користується підвищеним попитом та є важливю складовою арт-терапевтичної роботи закладу[31].

Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки в рамках проєкту «Ми з України. Сценічні читання», що передбачав лабораторну форму сценічної роботи з українською драматургією, звернувся у травні 2022 року до п'єси Марини Смілянець «Майстер»[32], виставою її п'єсою «Майстри чудес» відновив свою роботу з моменту повномасштабного вторгнення Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імені братів Юрія-Августина та Євгена Шерегіїв. Постановку Михайла Фіщенка показали 11 березня 2022 року в рамках арт-терапії для дітей вимушених переселенців, яку проводили на малій сцені в Ужгороді[33], а в листопаді на сцені Мюнхенського камерного театру (Münchner Kammerspiele) вийшов спільний німецько-український проєкт «News from the past» («Вісті з минулого») у постановці Стаса Жиркова, який взяв за основу твір Павла Ар'є та Марини Смілянець, який «повертає глядача в 1931–1945 роки та розпочинає пошук спільної українсько-німецької історії. Голодомор, Розстріляне відродження, окупація, депортації, шлях до влади Гітлера, Бабин Яр…»[34].

П'єси беруть до читок та перекладають європейськими мовами: «Коти-біженці» — англійською, німецькою («Katzen auf der Flucht»), «Молитва за Елвіса» — французькою («Prière pour Elvis»), «Собача будка» — латиською («Suņa māja»), «Борщ. Рецепт виживання моєї прабабці» — англійською, німецькою, італійською («Borsch. Ricetta di sopravvivenza della mia bisnonna») та болгарською[24] тощо[35][36][34].

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  •  Відкрита драматургічна антологія актуальної драми «На часі», яка увібрала в себе тексти авторів різних поколінь і напрямів об'єднані темою російсько-української війни. До збірки увійшли п'єси: «Пекельна дорога до раю» Ярослава Верещака, «Подаруй мені смак сонця» Олександра Вітра, «Боятися нема сенсу» Andy Iva, «Каштан і конвалія» Олега Миколайчука, «Otvetka@ua» та «Загублені в тумані» Неди Нежданої, «Молитва за Елвіса» Марини Смілянець, «До-дієз шостої октави» Ігоря Юзюка[37][38]
  • «АВАНСЦЕНА ЄВРОДРАМА» (інформаційний збірник сучасної драматургії)[39]
П’єси
  • 2015 — філософська казка «Країна серйозних»
  • 2015 — «16+»
  • 2016 — «Абетка гарних манер»
  • 2016 — «Люди Forbes»
  • 2016 — «Б’ютіфул лайф»
  • 2017 — «Мій домашній дикий лис»
  • 2018 — «Майстри чудес»
  • 2018 — «Собача будка»
  • 2018 — «Майстер»
  • 2021 — «Говорить Софія» (у співавторстві із Тамарою Труновою)
  • 2021, вересень — «Молитва за Елвіса»[40]
  • 2022 — «Коти-біженці» (у співавторстві із Людмилою Тимошенко)
  • 2022 — «Борщ. Рецепт виживання моєї прабабці»
  • 2022 — «De Facto» (у співавторстві із Тамарою Труновою)

Вистави за п'єсами Марини Смілянець

[ред. | ред. код]

Перелік робіт наведено за каталогом порталу «Театральна риболовля»[41]

Участь у фестивалях

[ред. | ред. код]

Нагороди та визнання

[ред. | ред. код]
  • 2015 — Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» — І премія у номінації «П’єси для дітей» («Країна серйозних»)[63]
  • 2018 — Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» — І премія у номінації «П'єси» («Собача будка»)[64]
  • 2022 — Премія в галузі театрального мистецтва «Київська пектораль» — «Спеціальна премія» за актуальну драматургію (п'єса «Позивний „Елвіс“»)[65][66]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Вікторія КОТЕНОК (10 серпня 2021). Тістечка, які рятують життя: авантюрна комедія «Еклери на мільйон» у Київському театрі на Михайлівській (укр.). Г-та «Україна молода» №081-082. Процитовано 18 квітня 2023.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Вікторія КОТЕНОК (12 червня 2020). Марина Смілянець: П’єси — це накопичення особистих переживань, прожитих у вигаданих історіях (укр.). Г-та «Україна молода» №050. Процитовано 24 березня 2023.
  3. ↑ а б в г д Олег ВЕРГЕЛІС (15 жовтня 2020). Доля Марини. Українська драматургиня написала п’єсу для Аль Пачіно, але не знає адреси голлівудського ідола (укр.). Портал «Театрально-концертний Київ». Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 24 березня 2023.
  4. ↑ Вікторія КОТЕНОК (2020). Сімейний театр Віталія Кіно (укр.). Ж-л «Кіно-Театр» №2. Процитовано 28 березня 2023.
  5. ↑ «Пізній ранок шоу». Віталій Кіно та Марина Смілянець (укр.). Суспільне Культура. 13 листопада 2021. Процитовано 4 квітня 2023.
  6. ↑ Відеоподкаст «Триматися свого берега. Три роки. Трунова&Жирков». Частина 2 (укр.). Театр на лівому березі. 28 січня 2022. Процитовано 8 квітня 2023.
  7. ↑ Марина Смілянець на порталі «Дзеркала тижня»
  8. ↑ Марина Смілянець на порталі «Yabl»
  9. ↑ Переможці конкурсу «Гранд Коронація слова — 2015»
  10. ↑ а б в Едуард ОВЧАРЕНКО (5 серпня 2020). Про правила руху і справжню дружбу (укр.). «I-UA». Процитовано 24 березня 2023.
  11. ↑ «НОВИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР». «Для дітей потрібно грати так само, як для дорослих, тільки ще краще» Костянтин Станіславський (укр.). «Театраріум». Процитовано 18 квітня 2023.
  12. ↑ Переможці тижня актуальної п'єси. Архів оригіналу за 2 лютого 2016. Процитовано 16 січня 2016.
  13. ↑ Тиждень актуальної п'єси — День сьомий. teatre.ua. Архів оригіналу за 26.01.2022. [Архівовано 2019-10-22 у Wayback Machine.]
  14. ↑ а б в Ірина ГОЛІЗДРА (26 листопада 2021). Марина Смілянець: Круто, коли театри не бояться живих авторів (укр.). «Kyiv Daily». Процитовано 15 квітня 2023.
  15. ↑ а б Сергій ВИННИЧЕНКО (15 серпня 2021). Віталій Кіно і Марина Смілянець про «Еклери на мільон» та новий сезон Театру на Михайлівській (укр.). Портал «Театральна риболовля». Процитовано 4 квітня 2023.
  16. ↑ а б Марія КАТАЄВА (21 січня 2023). Позивний «Елвіс»: виставу про братів та війну представлять на київській сцені (укр.). «Вечірній Київ». Процитовано 31 березня 2023.
  17. ↑ а б Закарпатський муздрамтеатр покаже прем’єру казки «Країна серйозних» (укр.). «Закарпаття онлайн». 5 грудня 2022. Процитовано 18 квітня 2023.
  18. ↑ Марія КАТАЄВА (11 червня 2015). Музи не мовчать (укр.). Г-та «Хрещатик». Архів оригіналу за 31 січня 2016. Процитовано 16 січня 2016. [Архівовано 2016-01-31 у Wayback Machine.]
  19. ↑ а б в г Едуард ОВЧАРЕНКО (16 червня 2017). Марина СМІЛЯНЕЦЬ — Головне це любов і за неї треба боротися (укр.). «I-UA». Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  20. ↑ Жінка-УКРАЇНКА. ukrainka.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
  21. ↑ Міжнародний конкурс Коронація слова - 2018. Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 24 серпня 2018.
  22. ↑ Поліна ГОРЛАЧ (27 березня 2023). До Міжнародного дня театру оголосили лауреатів премії «Київської пекторалі» (укр.). «Суспільне Культура». Процитовано 4 квітня 2023.
  23. ↑ а б Відбулась онлайн-прем’єра п’єси «Коти-біженці» українською мовою. «Латвійские общественные СМИ». 11 липня 2022. Процитовано 7 квітня 2023.
  24. ↑ а б в Едуард ОВЧАРЕНКО (29 квітня 2023). Таємниця Майстра (укр.). «I-UA». Процитовано 29 квітня 2023.
  25. ↑ Марія КАТАЄВА (4 червня 2022). У столичному театрі актори презентують казку про котів-біженців. «Вечірній Київ». Процитовано 7 квітня 2023.
  26. ↑ Пьеса «Коты-беженцы» оживёт благодаря украинским актерам из стран Балтии (укр.). «LRT.lt». 8 липня 2022. Процитовано 8 липня 2022.
  27. ↑ Національна спілка театральних діячів України. «Коти-біженці» Людмили Тимошенко та Марини Смілянець у Берліні! (15 грудня 2022 р.)
  28. ↑ Maryna Smilyanets, Lyudmyla Tymoshenko REFUGEE CATS. STATION — Lesung Werkstatt von und mit geflüchteten ukrainischen Kindern (нім.). «ACUD-Theater». 18 грудня 2022. Процитовано 18 липня 2022.
  29. ↑ Любов БАЗІВ (25 грудня 2022). Тривога. Бомбосховище. Аншлаг. Театральні підсумки року. «Укрінформ». Процитовано 7 квітня 2023.
  30. ↑ Культурний фронт України — 2022: головні події, тенденції, висновки (PDF). «Міністерство культури та інформаційної політики України». 2023. Процитовано 7 квітня 2023.
  31. ↑ «Котячі історії» зробили аншлаг у Миколаївському драмтеатрі (укр.). «Миколаївська Правда». 19 листопада 2023. Процитовано 20 листопада 2023.
  32. ↑ «Майстер»-клас. Національний театр імені Лесі Українки активно розгорнув проєкт «Ми з України. Сценічні читання», що передбачає лабораторну форму сценічної роботи з українською драматургією. «Театрально-концертний Київ». 23 травня 2022. Процитовано 24 травня 2022.
  33. ↑ Тетяна ТУРЕНКО (27 квітня 2023). Всесвітній день театру 2023 (укр.). Радіо «Суспільне» (Кривий Ріг). Процитовано 6 квітня 2023.
  34. ↑ а б в г Ірина ГОЛІЗДРА, Ганна ЩОКАНЬ (2 січня 2023). Український театр за кордоном: вистави і проєкти, які створюють враження про Україну (укр.). «Українська правда». Процитовано 18 квітня 2023.
  35. ↑ а б Андрій ШАВРЕЙ (3 серпня 2022). «Не разделяю Украину и Европу». Киевский режиссер Лариса Семирозуменко ставит в Риге спектакль. «Новая газета. Балтия». Процитовано 4 серпня 2022.
  36. ↑ Марина Смілянець на порталі «Ukrainian Drama Translations»
  37. ↑ Актуальна драматургія «На часі»
  38. ↑ О.Є БОНДАРЕВА. Віртуальні форми оприлюднення та збереження сучасних драматургічних текстів в Україні: еволюція рецепції та презентаційного потенціалу (PDF) (укр.). Процитовано 7 лютого 2023.
  39. ↑ АВАНСЦЕНА ЄВРОДРАМА. Інформаційний збірник сучасної драматургії
  40. ↑ а б в г Ірина ГОЛІЗДРА (12 квітня 2023). «Молитва за Елвіса»: про війну, мрії та музику (укр.). «Kyiv Daily». Процитовано 15 квітня 2023.
  41. ↑ Марина Смілянець на порталі «Театральна риболовля». Процитовано 31 березня 2023.
  42. ↑ Читання-нарис іронічної комедії Марини Смілянець «16+». nakkkim.edu.ua. 18 листопада 2015. Архів оригіналу за 26 січня 2022. [Архівовано 2016-11-12 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Виховна терапія від «Божої корівки» — Нові вистави Марини Смілянець. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  44. ↑ Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА (19 квітня 2018). Сімейні сцени і сімейні цінності (укр.). Г-та «День». Архів оригіналу за 10 травня 2018. Процитовано 10 травня 2018.
  45. ↑ Фейки, маніпуляції і вміння аналізувати: режисер Жирков про прем'єру вистави за Шекспіром (укр.). «Сьогодні.Вдень» на «Українському радіо». 22 січня 2019. Процитовано 18 квітня 2023.
  46. ↑ Головне — не боятись мріяти. cultua.media. 8 вересня 2016. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 16 березня 2017.
  47. ↑ Люди Forbes. Онлайн вистава (укр.). Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр імені Миколи Гоголя. 21 травня 2020. Процитовано 18 квітня 2023.
  48. ↑ «Естроген»: у Тернопільському драмтеатрі запрошують на прем'єру комедійної вистави (укр.). «Т1 Новини». 16 листопада 2020. Процитовано 18 квітня 2023.
  49. ↑ Марія КАТАЄВА (11 вересня 2021). Болючу тему підіймає нова вистава київського театру «Золоті ворота» (укр.). «Вечірній Київ». Архів оригіналу за 20 вересня 2021. Процитовано 20 вересня 2021.
  50. ↑ Любов БАЗІВ (25 жовтня 2021). «ІН-ШІ». Чути, відчувати, співчувати. Театральна прем’єра (укр.). «Укрінформ». Архів оригіналу за 26 жовтня 2021. Процитовано 26 жовтня 2021.
  51. ↑ Олеся КОТУБЕЙ (10 листопада 2021). Гімн ненародженим дітям і людським травмам: відгук на виставу «ІН-ШІ» у театрі «Золоті ворота» (укр.). «Суспільне». Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 15 листопада 2021.
  52. ↑ Андрій ШАВРЕЙ (3 серпня 2022). Сбор труппы в Национальном театре — вручение драгоценностей и встреча с украинской коллегой #kultura1kb. « LSM.LV». Процитовано 4 серпня 2022.
  53. ↑ Що станеться з миколаївським театром? Інтерв'ю з директором А. СВИСТУНОМ. «НІС-ТВ». 4 серпня 2022. Процитовано 4 серпня 2022.
  54. ↑ У миколаївському театрі провели «кототерапію» для дітей та дорослих (фоторепортаж) (укр.). «Новини N». 15 жовтня 2022. Процитовано 16 жовтня 2022.
  55. ↑ «Котячі історії»: у миколаївському театрі презентували виставу для дітей та дорослих (укр.). «Svidok info». 16 жовтня 2022. Процитовано 25 жовтня 2022.
  56. ↑ Драма про війну та сім’ю: у Чернівцях покажуть виставу «Молитва за Елвіса» режисера Івана Шморгунова (укр.). «Шпальта». 7 листопада 2022. Процитовано 8 листопада 2022.
  57. ↑ Ірен АДЛЕР (5 грудня 2022). Без кохання нема життя: одеський Театр «На Чайній» поставив п`єсу українського драматурга (укр.). «Думська». Процитовано 18 квітня 2023.
  58. ↑ Ірина ГОЛІЗДРА (24 березня 2023). Чи легко впізнати Цахеса у сучасному світі? (укр.). «Kyiv Daily». Процитовано 15 квітня 2023.
  59. ↑ «МАЙСТЕР» (Марина Смілянець) Театр імені Лесі Українки. м.Київ Сценічні читання (укр.). Ютуб-канал Олексія Рабіна. 22 травня 2022. Процитовано 4 квітня 2023.
  60. ↑ Alexander WALTHER (7 травня 2023). STUTTGART/Schauspielhaus: CITY X – Fragmente eines Krieges“ als Audioführung (нім.). «Online Merker». Процитовано 9 травня 2023.
  61. ↑ Олена КОНОВАЛОВА (26 червня 2023). Уся справа в борщу: у Хмельницькому презентують виставу на експериментальній сцені (укр.). Суспільне Новини. Процитовано 28 червня 2023.
  62. ↑ Любов БАЗІВ (28 липня 2023). Столична прем’єра: Коти і Кототерапія (укр.). «Укрінформ». Процитовано 12 серпня 2023.
  63. ↑ Переможці «Коронації слова 2015»: дитячі номінації. Barabooka. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 2 березня 2016.
  64. ↑ Переможці конкурсу «Коронація слова — 2018». Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 22 червня 2018.
  65. ↑ Смілянець, Захоженко та актори-захисники: кому вручили ювілейну «Київську пектораль». Українська правда Життя. Процитовано 28 березня 2023.
  66. ↑ У Києві оголосили лауреатів премії «Київська пектораль». LIGA (укр.). 28 березня 2023. Процитовано 28 березня 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Смілянець_Марина_Сергіївна&oldid=43848487