Лангобардська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лангобардська мова
Рунічний напис на так званій Пфорценській пряжці, письмова пам'ятка ймовірно лангобардською мовою
Рунічний напис на так званій Пфорценській пряжці, письмова пам'ятка ймовірно лангобардською мовою
Поширена вІталія, Панонія
Носії0 (зникла в 11 столітті)
Писемністьруни
КласифікаціяІндоєвропейська сім'я
Германська група
Західногерманська підгрупа (?)
Верхньонімецька мова (?)
Лангобардська мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-3lng

Лангобардська мова — мертва мова західногерманської підгрупи германських мов, якою говорило плем'я лангобардів, яке оселилось на території сучасної Італії в 6 столітті. Починає зникати вже у 7 столітті під натиском народної латини, якою тоді послуговувалось в побуті населення Апеннінського півострова. Багато топонімів Італії та деякі слова італійської мови походять з лангобардської. Побутує думка, що сучасні цімбрська та мова мокено, які відносять до австро-баварського мовного континууму є нащадками цієї мови. Це дає підстави висувати версії про те, що лангобардська мова була діалектом австро-баварської.

Характеристика

[ред. | ред. код]

Лангобардські тексти дійшли до наших часів фрагментарно. Головними прикладами є окремі слова в текстах латиною. Наприклад найстаріший збірник законів лангобардів «Едикт Ротарі», написаний латиною лише з поодинокими вставками особливих лангобардських термінів. Також прикладами можуть служити особові імена з латинських текстів Королівства лангобардів.

З вищезгаданих джерел неможливо визначити яким був синтаксис чи морфологія мови. Її віднесли до західногерманських, базуючись лише на фонетичних особливостях. Так з них можна побачити, що лангобардська проявляє ранні ознаки давньоверхньонімецького зсуву приголосних. Враховуючи цю ознаку і було прийнято вважати лангобардську мову, як верхньонімецьку. Так наприклад, у «Історії лангобардів» 8 століття Павла Диякона:

Тексти окремо лангобардською записувались рунічним письмом. При транслітерації латинськими літерами виділяють такі:

a, b, c, d, e, f, g, h, i, j, k, l, m, n, o, p, q(u), r, s, ʒ, t, þ, u, w, z

Літера qu читається як [кв], ʒ як [с], h як [х] на початку слова та як [кс] в інших випадках. Серед першоджерел є короткі написи в старшим футарком, наприклад «Бронзова капсула Шретцгайма»:

  • на кришці - arogisd
  • на дні - alaguþleuba : dedun

Що перекладають як «Арогісл/гаст. Алагут (та) Леуба зробили це». Рідше - «Алогіс та Арагут займались коханням».

Також 2 фібули, знайдені у селі Бізоньє, регіону Дьйор-Мошон-Шопрон Угорщини.

  • Фібула А: godahid unj[a] - Ґодахі(л)д (з) приємністю
  • Фібула Б: (k?)arsiboda segun - Благословіння Арсідоби.

Є також ряд латинських текстів, що містять лангобардські власні назви. Та лангобардські юридичні тексти, які містять терміни, взяті з юридичної лексики народної мови. Серед них:

У 2006 році Емілія Денчева стверджувала, що напис «Перніцькому мечі» може бути зроблений лангобардською мовою.

Вплив на італійську мову

[ред. | ред. код]

Багато слів, насамперед іменників, італійської мови були отримані від лангобардів. Число запозичень з лангобардської є найбільшим серед запозичень з давніх германських. Наприклад:

  • військові терміни - sguattero - поварчук, молодший кухар, spalto - бастіон;
  • будівництво: palco - фасад, panca - лавка, scaffale - полиця, stamberga - кам'яний будинок, stucco - алебастр;
  • побутові речі - gruccia -милиця, palla - м'яч, greppia - шпаргалка, trappola - пастка, la spranga - бар;
  • частини тіла людини - guancia - щока, schiena - спина, stinco - гомілка, nocca - ніжка, zazzera - довге волосся;
  • дієслова - scherzare - жартувати, russare - хропіти, tuffare - падати, spaccare - розколювати, strofinare - рубати;
  • прикметники - ricco - багатий, stracco - стомлений;

Див також

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Bach, Adolf (1965). Geschichte der deutschen Sprache (вид. 8). Heidelberg: Quelle & Meyer. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Bruckner, Wilhelm (1896). Die Sprache der Langobarden. Strassburg: Trübner. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Dentschewa, Emilia (2006). Langobardische (?) Inschrift auf einem Schwert aus dem 8. Jahrhundert in bulgarischem Boden (PDF). Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 128: 1—11. doi:10.1515/BGSL.2006.1. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2011. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  • Hutterer, Claus Jürgen (1999). Langobardisch. Die Germanischen Sprachen. Wiesbaden: Albus. с. 336—341. ISBN 3-928127-57-8.
  • Maurer, Friedrich (1952). Nordgermanen und Alemannen: Studien zur germanische und frühdeutschen Sprachgeschichte, Stammes- und Volkskunde (вид. 3rd). Bern, Munich: Francke. с. 115—121. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |1= (довідка)
  • Meyer, Wilhelm (1877). Sprache und Sprachdenkmäler der Langobarden. Paderborn: Ferdinand Schöningh.
  • Onesti, Nicoletta Francovich (2000). Vestigia longobarde in Italia (468-774). Lessico e antroponimia (вид. 2). Rome: Artemide. ISBN 9788886291347.
  • Wallace-Hadrill, J.M. (1996). Italy and the Lombards. The Barbarian West 400-1100 (вид. 3rd revised). London: Hutchinson. с. 43–63. ISBN 0631202927.

Посилання

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Лангобардська_мова