Добра стаття
Перевірена версія

Лєдоховський Ігнатій Казимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ледоховський Ігнатій Казимирович)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ледоховський.
Ігнатій Казимирович Лєдоховський
Ігнатій-Владислав Галка-Лєдоховський
Брати Кароль, Станіслав та Ігнатій Лєдоховські (зліва направо)
Народження25 травня 1867(1867-05-25)
Смерть3 березня 1932(1932-03-03) (64 роки)
Країна
(підданство)		 Російська імперія
 Польська Республіка
НавчанняГентський університет
Діяльністьархітектор
Праця в містахКиїв, Варшава
Архітектурний стильзрілий модерн[1]
Найважливіші спорудиКлініка Маковського

Граф Ігнатій Казимирович Лєдоховський [~ 1] (пол. Ignacy Władysław Ledóchowski; 25 травня [13 травня] 1867, Стрільники — 3 березня 1932, Варшава) — архітектор, цивільний інженер, працював у Києві на початку XX століття, представник київської школи модерну. Нарівні з архітектором Владиславом Городецьким, вважається «батьком київського модерну». Всі проєкти будівель виконані в стилі модерн, мають яскравий і впізнаваний архітектурний почерк. Наприкінці Першої світової війни емігрував до Польщі.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]

Ігнатій-Владислав народився 25 травня 1867 року у родині графа та графині Лєдоховських, в селі Стрільники Ямпільського повіту Подільської губернії.[3][4]

Батько майбутнього архітектора — граф Казимир-Теофіл-Ян Галка-Ледуховський, походив із давнього і до другої половини XVII століття[5] православного роду Ледуховських, герба Шалава, які мали родове гніздо в Ледихові[~ 2]. У XVII столітті Лєдоховські перейшли у католицтво та ополячилися. Рід був досить численним і відносно бідним, графський титул був отриманий родом в Австрії в 1800 році[6] та підтверджений у Російській імперії в 1845 році[7]. Землі дрібнилися та передавались дітям, — батькові архітектора в селі Стрільники дісталася у спадок частка в 45 % від маєтку, яку граф Казимир Лєдоховський до 1871 року частинами повністю продав. Граф Казимир заробляв, управляючи чужими маєтками та цукровими заводами[8] — відомо, що в 1874 році він керував цукровим заводом у селі Півці Македонської волості Канівського повіту[9].

У Ігнатія Лєдоховського було два молодших брати — Кароль і Станіслав[pl]. Батько помер від запалення легенів, коли Ігнатію було 20 років[10], проте всі три брати отримали хорошу технічну освіту[11].

Освіта

[ред. | ред. код]
Особняк та клініка доктора Качковського, фото 1911 та 2019 року

Закінчив реальне училище Святого Павла в Одесі, де навчався 6 років разом зі своїми братами[12] та майбутнім архітектором Владиславом Городецьким[13]. Вищу освіту здобув у Гентському університеті на інженерному факультеті[14].

Відомо також, що Лєдоховський у 1892—1893 роках був слухачем інженерного відділення Технічної Академії у Львові, майбутньої Вищої політехнічної школи.[15][16]

Робота архітектором у Києві

[ред. | ред. код]

Перше документальне свідчення про життя Ігнатія Лєдоховського в Києві зафіксовано в 1905 році, коли Ігнатій проживав у квартирі свого брата Кароля за адресою вулиця Банкова, № 6[17]. Наступні адреси проживання зафіксовані в довідниках: з 1906 — Банкова, № 8, з 1910[18] по 1915 рік — вул. Михайлівська, № 12, в 1916 році — вул. Тургенєвська, № 28[13]. З 1907 року його архітектурне бюро «Граф І. К. Лєдоховський і Ко» орендувало приміщення за адресою Хрещатик, № 3; клієнтам пропонувалося: «Складання проєктів, детальних креслень і малюнків будівель та споруд, внутрішнього художнього оздоблення, квартир і магазинів, кошторисів на виконання будівельних робіт»[19].

Проєкт фасаду особняка Козеровського (1909) та сучасний стан (2014)

За проєктами Ігнатія Лєдоховського в Києві були збудовані:[1]

Крім цього відомо, що Лєдоховський виконав проєкт прибудови до невеликого старого півтораповерхового будинку на вулиці Рейтарська, який не зберігся. Спеціалісти встановили можливе авторство Лєдоховського проєкту[30] будівлі Товариства лікарів-спеціалістів Георгіївської лікарні за адресою провулок Георгіївський, № 9[31]. Архітектор також виконав проєкт надбудови третього поверху в «Будинку з мухами» на вулиці Володимирська, № 93. Висуваються припущення, що Лєдоховський був автором проєкту збереженого склепу братів Петра й Антона Качковських на Кирилівському кладовищі, — адже саме для Петра, який помер у 1911 році, Лєдоховський виконав проєкт його особняка і клініки в 1907 році[21].

Найпрестижніші та найдорожчі замовлення архітекторів у той час у Києві виконував скульптор Еліо Саля, — він плідно співпрацював зі знаменитим Городецьким та виконував роботи з декорування найпрестижніших і найдорожчих замовлень. Лєдоховський співпрацював з Федором Петровичем Соколовим, теж відомим скульптором, який спеціалізувався на відливці скульптур з бетону[32], — нового за тими часами матеріалу. Дослідники, для атрибуції робіт Лєдоховського, які не мають документального підтвердження, зокрема використовували наявність на будинках декору, виконаного Соколовим, — він, на відміну від Лєдоховського, підписував свої роботи[27].

Після розпаду Російської імперії

[ред. | ред. код]

Як і багато інших представників дворянського класу, Ігнатій емігрував з країни. Коли і як він це зробив, невідомо; можливо, як і його брат Кароль, він виїхав у 1917 році через Константинополь. Також відомо, що до 1917 року померли від дифтерії перша дружина і п'ятирічна донька Ігнатія Лєдоховського[13]. Точно невідомо, коли саме Ігнатій переїхав до свого молодшого брата Станіслава у Варшаву. 4 листопада 1921 року у Варшаві Ігнатій одружився вдруге — його дружиною стала неодружена 31-річна вчителька Юзефа Опонська. Подружжя проживало на вулиці Пшемислова, 32, — в цьому будинку пізніше з'явиться Морський музей Станіслава Лєдоховського[33].

Молодший брат Станіслав був відомим у Польщі підприємцем. Спочатку Станіслав був керівником Російсько-бельгійського товариства металевих виробів «Russobelge», підприємство було засноване на початку XX століття й асортимент продукції включав праски, плити, балюстради та сходи, дверні ручки та багато іншого. У 1909 році Станіслав викупив у власників компанію «Заводи металевих виробів». Він активно розвивав бізнес і в наступні роки до нього приєднався і брат Ігнатій. Коли граф Станіслав Лєдоховський очолив завод, він зосередився на виробництві виробів з металу — Сітки Лєдоховського[pl][~ 4]. У 1914 році Лєдоховський зміг створити у Варшаві акціонерне товариство з виробництва суцільно-решітчастого металу «Граф С. Лєдоховський і компанія». У 1921 році фабрика була перейменована на «Польську фабрику монолітних сіток графа Станіслава Лєдоховського SA» (пол. Polska Fabryka Siatki Jednolitej Hrabiego Stanisława Ledóchowskiego SA). Брати Станіслав і Ігнатій разом перебудували одну з будівель заводу під готель на 62 номери з центральним опаленням і відкрили його у 1926 році під іменем «Готель Лєдоховського». Зберігся також проєкт реконструкції заводських приміщень, розроблений Ігнатієм Лєдоховським на початку 1920-х років, але реконструкція не відбулася[35].

Помер Ігнатій Лєдоховський у ніч з 2 на 3 березня 1932 року у Варшаві. Завод Лєдоховських у Варшаві на вулиці Пшемислова, № 24 був націоналізований у 1950 році. Після 1990-х років родина Лєдоховських змогла повернути будинок у свою власність. У 1997 році цей будинок був викуплений страховою компанією «MetLife»[27].

Оцінки діяльності

[ред. | ред. код]

Ігнатій Лєдоховський поряд із Владиславом Городецьким вважається «батьком київського модерну»[1][6]. Фахівці відзначають, що архітектурний стиль модерну Городецького та Лєдоховського найближчий до європейського декоративного модерну та позбавлений еклектизму, притаманного решті київського модерну[36]. Архітектурний стиль Лєдоховського фахівці визначають як «зрілий модерн»[1] і «європейський (французько-бельгійський) модерн»[27].

Будівлі, спроєктовані Ігнатієм Лєдоховським, мають впізнаваний архітектурний почерк, проте документальних підтверджень авторства деяких приписуваних йому робіт довгий час не було знайдено[37]. Ця обставина викликала інтерес до біографічних даних архітектора, його освіти та досвіду, але навіть дати його народження і смерті довгий час були невідомі[1][38][39]. Історики, дослідники та журналісти часто згадували ім'я Лєдоховського з епітетами «загадковий»[39], «таємничий»[37][40] і навіть «привид»[38]. Дослідники та історики поступово відновили основні віхи його біографії та знайшли документальні підтвердження його авторства для деяких архітектурних проєктів, які відносили до його спадщини лише гіпотетично[37].

Родина

[ред. | ред. код]
  • Батьки:
    • батько — граф Казимир-Теофіл-Ян Галка-Лєдоховський (Казимир Владиславович Лєдоховський) (1840—1887)[41];
    • мати — Юзефа з «Данилѣвичов» (Данилевичів) (бл. 1850—1879)[6];
    • мачуха — Дорота-Геновефа Проскур (шлюб у 1882 році, з 18-річною Доротою, дочкою Францишка та Валерії Проскур)[9].
  • Брати:
  • Дружини та діти:
    • перша дружина та п'ятирічна донька померли від дифтерії до 1917 року[13];
    • друга дружина — шкільний педагог Юзефа Опонська, шлюб у 1921 році[27].

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Тимофієнко, 2016.
  2. ↑ Лобко, 2022, с. 97—99.
  3. ↑ ДАХО. Ф. 685. Оп. 2. Спр. 1038. Арк. 319. на звороті. Метричний запис про народження Ігнатія Казимировича Лєдоховського від 13.05.1867 року в с. Стрільники Подільської губернії.
  4. ↑ Лобко, 2022, с. 97.
  5. ↑ а б Лєдоховские // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. (рос.)
  6. ↑ а б в Лобко, 2022, с. 98.
  7. ↑ Лобко, 2022, с. 99.
  8. ↑ Лобко, 2022, с. 100.
  9. ↑ а б Лобко, 2022, с. 101.
  10. ↑ Казимир Лєдоховський: [повідомлення про смерть] / Кіевлянинъ, 6 липня, 1887. № 145.
  11. ↑ Лобко, 2022, с. 101—103.
  12. ↑ ДАОО. Ф. 52. Оп. 1. Спр. 2776—2779. Арк. 26.
  13. ↑ а б в г Лобко, 2022, с. 102.
  14. ↑ Epsztein T. Edukacja dzieci i młodzieży w polskich rodzinach ziemiańskich na Wołyniu, Podolu i Ukrainie w II połowie XIX wieku. — Instytut historii Polskiej Akademii Nauk. — Warszawa : DiG, 1998. — ISBN 83-7181-032-6.
  15. ↑ Mrozowska K. Les étudiants polonais à Gand (1856—1913). — Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1989. — (Prace Historyczne, n. 88)
  16. ↑ Ledóchowski Ignacy, № 1344, ur. Strzelniki (Rosya) 1867, real., 1892-3 I (I — wydział inżyniery) // Księga pamiątkowa Towarzystwa «Bratniej Pomocy» słuchaczów politechniki we Lwowie. — Lwów, 1897.
  17. ↑ Весь Киев: адресная и справочная книга. — издание С. М. Богуславского. — Киев : Типография "Печатное дело в Киеве", Трехсвятительская ул. д. 5, 1905. — С. 224.
  18. ↑ Календарь: адресная и справочная книга. — Издание Правления Общества скорой медицинской помощи в городе Киеве. — Киев, 1910. — С. 681.
  19. ↑ Весь Киев: адресная и справочная книга. — издание С. М. Богуславского. — Киев : Типография 1-й Киевской Артели «Печатного дела», Трехсвятительская ул. д. 5, 1907. — С. 33.
  20. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 27.01.1970 № 159, № п/п. 945.(укр.)
  21. ↑ а б Лобко, 2022, с. 105.
  22. ↑ Постанова Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 № 442 [Архівовано 2021-04-12 у Wayback Machine.], охоронний номер пам'ятки № 888.(укр.)
  23. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 18.11.1986 № 1107, № п/п. 239, охоронний номер пам'ятки № 232.(укр.)
  24. ↑ Наказ Головного управління охорони культурної спадщини від 25.06.2011 № 10/38-11 архітектура та містобудування, монументальне мистецтво, № п/п. 44.(укр.)
  25. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 18.11.1986 № 1107 — пам'ятка архітектури, Рішення виконавчого комітету Київської міськради народних депутатів від 27.01.70 № 159 — пам'ятка історії.(укр.)
  26. ↑ Наказ міністерства Культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10 (охоронний № 316-Кв).(укр.)
  27. ↑ а б в г д е Лобко, 2022, с. 104.
  28. ↑ Мокроусова О. Г. Лінія долі на долоні Києва. Вулиця Костьольна : [укр.] / С. Головко. — К. : Либідь, 2018. — С. 78—80. — 96 с. — (Твій Київ). — ISBN 978-966-06-0760-6.
  29. ↑ Наказ Міністерства культури і туризму України від 07.11.2008 № 1285/0/16-08 пам'ятка архітектури та містобудування, № п/п. 741, охоронний номер пам'ятки № 527/5-Кв.(укр.)
  30. ↑ ДАК. Ф. 143. Оп. 3. Спр. 85. Арк. 67. Проєкт Георгіївської лікувальниці.
  31. ↑ Мокроусова, 2016, с. 70.
  32. ↑ Шлёнський Д.В. Судьбы Андреевского спуска. — К : Коло, 2016. — С. 71. — ISBN 9786176422150.
  33. ↑ Лобко, 2022, с. 103.
  34. ↑ Pierwsze muzeum morskie w odrodzonej Rzeczypospolitej, warszawskie muzeum Stanisława Ledóchowskiego. muzeum.szczecin.pl (пол.). Muzeum Narodowe w Szczecinie. 2021. Архів оригіналу за 15 травня 2024. Процитовано 15 травня 2024.
  35. ↑ Лобко, 2022, с. 103—104.
  36. ↑ Івашко, 2008, с. 152.
  37. ↑ а б в Лобко, 2022, с. 96—97.
  38. ↑ а б Мараєв В. Клініка для прем'єр-міністра [Архівовано 2024-05-11 у Wayback Machine.] / Український інтерес, 19.09.2023(укр.)
  39. ↑ а б Мокроусова, 2016, с. 69.
  40. ↑ Скоблікова М.  — Образотворче мистецтво : вид. Національної спілки художників України. — К. : Академпрес, 2022. — С. 78—81. — (№ 3/4)
  41. ↑ ЦДІАК України. Ф. 1268. Оп. 1. Спр. 33. Арк. 163. Метричні записи м. Київ за 1887 рік.

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ У різних джерелах зустрічаються різні варіанти написання прізвища родини — Лєдоховські, Ледоховські, Лєдуховські, з префіксом «Галка-» і «Халка-». В існуючій історіографії вживається ім'я архітектора — Ігнатій, а не Іґнацій[2].
  2. ↑ Рід графів та дворян Лєдоховських внесено до VI частини «Родовідної книги Волинської губернії» та в «Родовідну книгу дворян Царства Польського». У VI частину записувалися «давні благородні дворянські роди»[5].
  3. ↑ Деякі спеціалісти піддають сумніву авторство Лєдоховського для цієї будівлі[21].
  4. ↑ «Сітка Лєдоховського» — металева сітка, сформована з листа металу, в якому зроблені паралельні надрізи, розташовані у шаховому порядку. Після нанесення надрізів лист розтягується перпендикулярно до лінії надрізів. Таким чином, виходить ромбовидна сітка з монолітною структурою без стиків і рухомих з'єднань[34].

Література

[ред. | ред. код]


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лєдоховський_Ігнатій_Казимирович&oldid=43796710