Перейти до вмісту

Лемко-Русинська Республіка

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Лемко-Русинська Республіка
Західно-Лемківська Республіка
Руська Народна Республіка Лемків
Австро-Угорщина
1918 – 1920 Друга Річ Посполита

Прапор Лемко-Русинської Республіки

Прапор

Лемко-Русинської Республіки: історичні кордони на карті
Лемко-Русинської Республіки: історичні кордони на карті
Лемко-Русинська Республіка
Столиця Флоринка
Мови Русинська (Лемківський говір)[1][2]
Форма правління Республіка
Президент Ярослав Качмарчик
Історичний період Перша Світова Війна
 - Засновано 1918
 - Ліквідовано 1920
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Лемко-Русинська Республіка

Лемко-Русинська Республіка, Руська Народна Республіка Лемків, Західно-Лемківська Республіка, Лемко-Руска людова Република[3] або Флоринська Республіка, Флоринска Република — державне утворення на території Лемківщини, яке існувало у 1918 — 1920 роках. Республіка була проголошена у Флоринці (нині Новосондецький повіт Польщі) 5 грудня 1918, після ліквідації Австро-Угорщини.

Історія

[ред. | ред. код]

На початку листопада 1918 року в західній Лемківщини відбулися народні віча. В Криниці створено було «Руську Раду» для Новосанчівського повіту, в Ґладишеві — для Горлицького. Ці ради об'єдналися у «Верховний Лемківський Союз» у Горлицях. Політично вони дотримувалися русофільської орієнтації.

До «Верховного Лемківського Союзу» не приєдналася Сяніччина із Східно-Лемківською Республікою. Усім визвольним рухом у західній Лемківщині керувала «Грибівська Руська Рада»[4], готуючи ґрунт для створення «Руського уряду» у Фльоринці[5].

5 грудня 1918 року на селянському вічі у Флоринці Грибівського повіту (нині Новосондецький повіт Польщі), в якому взяли участь лише діячі москвофільського руху та їхні прихильники, було проголошено створення Західно-Лемківської республіки. Делегати ухвалили, що єдиним розумним і корисним для русинського народу західних Карпат є об'єднання просторів від Сяноку до Попраду в єдиній Руській республіці. Після дискусій більшістю голосів ухвалено приєднання «республіки» до Росії та виступили проти об'єднання з Західноукраїнською Народною Республікою[6].

Віче ухвалило створити тимчасовий уряд в складі: Ярослав Качмарчик (адвокат, президент республіки, діяч русофільської орієнтації)[7], Дмитро Хиляк (священник, міністр внутрішніх справ), Микола Громосяк (міністр сільського господарства)[8]. На урядових паперах ставилася округла печатка і штамп з написом «Руська народна Республіка».

Оскільки об'єднання з Росією не було можливе, вона намагається приєднатися до Підкарпатської Русі на південних схилах Карпат як автономна провінція Чехословаччини.

Поки діяльність Західно-Лемківської Республіки була спрямована на сепарацію від українців, польський уряд не чинив перепон у самоврядуванні. Коли ж розгорнувся рух за приєднання до Чехословаччини, ставлення польської влади різко змінилося[9].

У 1920 році[уточнити] польські війська зайняли територію Лемко-Русинської Республіки та ліквідували республіку, територія якої увійшла до складу II Речі Посполитої. Її лідери були заарештовані та постали перед польським судом.

Президента Центральної Національної Ради Ярослава Качмарчика поляки ув'язнили 8 січня 1921 року. Діячів Лемківської республіки польська влада звинуватила у державній зраді, але процес закінчився їх виправданням, оскільки захист довів, що вони ніколи не були громадянами Польщі. Одним з їх захисників був Кирило Черлюнчакевич.

Президент Центральної Національної Ради

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Криницький С. ЗУНР і Лемківщина // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, 2000. — Вип.6.
  • Лемківські республіки 1918—1919 рр. // Лемківщина: земля, люди, історія, культура. Т.1 / Ред. Б. О. Струмінський. — Нью-Йорк — Париж, 1988.
  • Турчак О. Талергофська трагедія. Лемківські республіки 1918—1920 рр. // Лемківщина: Історикоетнографічне дослідження у 2-х томах. Т.1: Матеріальна культура. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1999.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Мушинка М. Невідомі документи з архіву Т. Г. Масарика. Науковий збірник музею українсько-руської культури у Свиднику: Пряшів. Вип. 21. 1998. С. 145, 147.
  2. ↑ Мушинка М. «Лемківська Ватра» очима лемка з Пряшівщини. Голос Ватри. 1988. №5. С. 9, 14.
  3. ↑ Б Прах. Участь греко–католицьких священиків Лемківщини у політичних подіях 1916—1930 років
  4. ↑ Гвать І. Історія північної Лемківщини від вигнання лемків // Лемківщина. Т. І. Нью-Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1988. С. 245.
  5. ↑ Ігор Любчик ЛЕМКІВЩИНА ПІД ЧАС НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У 1918—1919 РР (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  6. ↑ Вирвані з коренем. Фільм про переселення лемків. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  7. ↑ Лемки і Лемківщина. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 27 жовтня 2015.
  8. ↑ 95 років від часу возз'єднання Лемківщини з Україною. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
  9. ↑ Коковський Ф. Лемківські республіки в 1918—1919 роках // Історичний календар-альманах Червоної Калини на 1935 рік. — Львів, 1934. — с.115-117

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лемко-Русинська_Республіка&oldid=43579741