Литвиненко Валентин Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Литвиненко.
Литвиненко Валентин Гаврилович
Народження15 (28) серпня 1908
Кременчук, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть15 грудня 1979(1979-12-15)[1] (71 рік)
 Київ, Українська РСР, СРСР
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
Жанрпейзаж
Діяльністьхудожник, дитячий письменник
ВчительСамокиш Микола Семенович і Селезньов Іван Федорович
Відомі учніБлайвас Семен Мойсейович
ПрацівникПерець
ЧленСпілка радянських художників України
ПартіяВКП(б)
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів
почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР народний художник УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР

Валенти́н Гаври́лович Литвине́нко (28 серпня 1908, Кременчук — 15 грудня 1979, Київ) — український радянський художник і письменник; член Спілки радянських художників України з 1943 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 15 [28] серпня 1908(19080828) року в місті Кременчуці (нині Полтавська область, Україна) у сім'ї незаможнього торгівця. Дитинство провів у селі Дейманівці на Полтавщині[2].

У 1924 році разом із матір'ю переїхав до Криму, де почав працювати спочатку чорноробом, учнем маляра, згодом покрівельником. Працюючи на будівництві, у 1929—1930 роках одночасно навчався у художній студії Миколи Самокиша в Сімферополі. У 1932—1934 роках продовжив навчання на робітфаці при Харківському художньому інституті. У 1934—1935 роках навчався в студії Івана Селезньова в Києві. Після проходження строкої служби у Червоній армії працював у газеті «Комсомолець України»[2].

У передвоєнний час працював у «Держнацмен-видаві», «Дитвидаві», видавництві «Мистецтво». З 1941 року працівник журналу «Перець». У 1941 році, з початком німецько-радянської війни, був мобілізований до армії, та вже через кілька місяців його відкликали у розпорядження Політвидаву при ЦК КП України для вигортовленя плакатів і листівок, малювання карикатур, ілюстрування книжок й брошур[2].

Член ВКП(б) з 1949 року. У 1954—1979 роках проживав у Києві в будинку на вулиці Червоноармійській № 12, квартира № 23[3]. Помер у Києві 15 грудня 1979 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкової та книжкової графіки, станкового живопису. Створював політичні плакати, агітвікна, листівки, са­тиричні малюнки, карикатури у дусі соцреалізму, реалістичні пейзажі, ілюстрації до байок, українських народних казок. Численною є шевченкіана художника. Серед робіт:

плакати
станкова графіка
  • «Рус не здається!» (1944);
  • «Дядечку, я боюся!» (1944);
  • «Переможець» (1944);
  • «Рус не здається!» (1944);
  • «Лист» (1945, гуаш);
  • «Люблю і пишаюся» (1945, гуаш);
  • «Журі» (1945, ліногравюра);
  • серія «Відбудова заводу» (1946, ліногравюри);
  • «Квартет» (1947, ліногравюра);
  • за мотивами поеми «Сон» Тараса Шевченка (1949; 1950, гуаш);
  • серія «Мисливська лірика» (1951, ліногравюри);
  • «Золота осінь» (1952, ліногравюра);
  • «Залишився» (1952);
  • «Пам'ятник Тарасові Шевченкові в Києві» (1954);
  • серія «З типів, що йдуть у минуле» (1954—1956);
  • сатирична серія «Різновиди птахів, які зникають» (1956, гуаш);
  • «Весняна тиша» (1959, ліногравюра);
  • «Мисливські усмішки» (1961, туш, акварель);
  • «Причинна» (1961);
  • серія «Рибальське щастя» (1960);
  • «Думи» (1964, за мотивами Тараса Шевченка; гуаш);
  • «Тарас Шевченко серед казахів» (1964);
пейзажі[2]
  • «Руїни Києво-Печерської лаври» (1944);
  • «Міський етюд» (1946);
  • «На Володимирській гірці» (1947);
  • «Біля Києва» (1948);
  • «Весняний дощ» (1965);
  • «Шевченкова липа у Седневі» (1965, полотно, олія; 1979, сангіна);
  • «Дорога на село» (1966);
  • «Гілка з яблуками» (1966);
  • «Озеро взимку» (1967);
  • «Зелений червень» (1969);
  • «Березовий гай» (1970).
автор ілюстрацій

Учасник республіканських художніх виставок з 1944 року, всесоюзних — з 1946 року, зарубіжних — з 1956 року. Мав персональні виставки у Києві у 1952, 1956—1957, 1959, 1971, 1980, 1983 роках, Москві у 1952, 1955, 1982 роках, Ленінграді у 1956 році, Вільнюсі у 1957 році, Одесі у 1962 році, Астрахані у 1969 році. На Всесвітній виставці «Політична сатира в боротьбі за мир» у Москві у 1970 році роботи художника були відзначені золотою медаллю[2].

Роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України і Національному музеї Тараса Шевченка у Києві, Шевченківському національному заповіднику у Каневі, Національному музеї у Льво­ві, Дніпровському, Закарпатському, Запорізькому, Миколаївському, Одеському, Полтавському, Сумському, Харківському, Херсонському, Черкаському і Чернівецькому художніх музеях, Житомирському, Кіровогадському, Кременчуцькому і Рівненському краєзнавчих му­зеях, Третьяковській галереї у Москві, Астраханській картинній галереї. Архівний фонд митця зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ф. 1000, оп. 1, 2), він налічує 656 одиниць.

Автор казок «Чарівна сопілка», «Стара сосна і дятел-молодець» (обидві — 1957), книжок для дітей[4]:

  • «Про маленьких друзів» (1959);
  • «Як гуртом корову рятували»;
  • «Повітряна тривога»;
  • «Золоте яєчко»;
  • «Казки та оповідання»;
  • «Казки» (1969)[5].

У мистецтві

[ред. | ред. код]

Портрет художника у 1973 році створив художник Олександр Данченко.

Відзнаки

[ред. | ред. код]
нагороджений
почесні звання СРСР

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ The Fine Art Archive — 2003.
  2. ↑ а б в г д Майстер пензля і слова (110 років від дня народження В. Г. Литвиненку) / Кременчуцька міська централізована бібліотечна система для дорослих. 27 серпня 2018.
  3. ↑ Житловий будинок 1951—54, в якому проживали Кавалерідзе І. П., Литвиненко В. Г., Овчинников В. Ф. Червоноармійська 12. / Интересый Киев.
  4. ↑ Збережене мистецтво. Валентин Литвиненко «Рибацьке щастя». 26 червня 2021. / Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка.
  5. ↑ Валентин Литвиненко. «Казки». Київ. 1969.

Література

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Литвиненко_Валентин_Гаврилович&oldid=40479554