Перейти до вмісту

Литвиненко Валентин Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Литвиненко Валентин Гаврилович
Народження15 (28) серпня 1908 Редагувати інформацію у Вікіданих
Кременчук, Полтавська губернія, Російська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть15 грудня 1979(1979-12-15)[1] (71 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
 Київ, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрпейзаж Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьхудожник, дитячий письменник Редагувати інформацію у Вікіданих
ВчительСамокиш Микола Семенович і Селезньов Іван Федорович Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніБлайвас Семен Мойсейович Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникПерець Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленСпілка радянських художників України Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяВКП(б) Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Дружби народів
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР народний художник УРСР заслужений діяч мистецтв УРСР

Валенти́н Гаври́лович Литвине́нко (28 серпня 1908, Кременчук — 15 грудня 1979, Київ) — український радянський художник і письменник; член Спілки радянських художників України з 1943 року.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 15 [28] серпня 1908(19080828) року в місті Кременчуці (нині Полтавська область, Україна) у сім'ї незаможнього торгівця. Дитинство провів у селі Дейманівці на Полтавщині[2].

У 1924 році разом із матір'ю переїхав до Криму, де почав працювати спочатку чорноробом, учнем маляра, згодом покрівельником. Працюючи на будівництві, у 1929—1930 роках одночасно навчався у художній студії Миколи Самокиша в Сімферополі. У 1932—1934 роках продовжив навчання на робітфаці при Харківському художньому інституті. У 1934—1935 роках навчався в студії Івана Селезньова в Києві. Після проходження строкої служби у Червоній армії працював у газеті «Комсомолець України»[2].

У передвоєнний час працював у «Держнацмен-видаві», «Дитвидаві», видавництві «Мистецтво». З 1941 року працівник журналу «Перець». У 1941 році, з початком німецько-радянської війни, був мобілізований до армії, та вже через кілька місяців його відкликали у розпорядження Політвидаву при ЦК КП України для вигортовленя плакатів і листівок, малювання карикатур, ілюстрування книжок й брошур[2].

Член ВКП(б) з 1949 року. У 1954—1979 роках проживав у Києві в будинку на вулиці Червоноармійській № 12, квартира № 23[3]. Помер у Києві 15 грудня 1979 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Працював у галузях станкової та книжкової графіки, станкового живопису. Створював політичні плакати, агітвікна, листівки, са­тиричні малюнки, карикатури у дусі соцреалізму, реалістичні пейзажі, ілюстрації до байок, українських народних казок. Численною є шевченкіана художника. Серед робіт:

плакати
станкова графіка
  • «Рус не здається!» (1944);
  • «Дядечку, я боюся!» (1944);
  • «Переможець» (1944);
  • «Рус не здається!» (1944);
  • «Лист» (1945, гуаш);
  • «Люблю і пишаюся» (1945, гуаш);
  • «Журі» (1945, ліногравюра);
  • серія «Відбудова заводу» (1946, ліногравюри);
  • «Квартет» (1947, ліногравюра);
  • за мотивами поеми «Сон» Тараса Шевченка (1949; 1950, гуаш);
  • серія «Мисливська лірика» (1951, ліногравюри);
  • «Золота осінь» (1952, ліногравюра);
  • «Залишився» (1952);
  • «Пам'ятник Тарасові Шевченкові в Києві» (1954);
  • серія «З типів, що йдуть у минуле» (1954—1956);
  • сатирична серія «Різновиди птахів, які зникають» (1956, гуаш);
  • «Весняна тиша» (1959, ліногравюра);
  • «Мисливські усмішки» (1961, туш, акварель);
  • «Причинна» (1961);
  • серія «Рибальське щастя» (1960);
  • «Думи» (1964, за мотивами Тараса Шевченка; гуаш);
  • «Тарас Шевченко серед казахів» (1964);
пейзажі[2]
  • «Руїни Києво-Печерської лаври» (1944);
  • «Міський етюд» (1946);
  • «На Володимирській гірці» (1947);
  • «Біля Києва» (1948);
  • «Весняний дощ» (1965);
  • «Шевченкова липа у Седневі» (1965, полотно, олія; 1979, сангіна);
  • «Дорога на село» (1966);
  • «Гілка з яблуками» (1966);
  • «Озеро взимку» (1967);
  • «Зелений червень» (1969);
  • «Березовий гай» (1970).
автор ілюстрацій

Учасник республіканських художніх виставок з 1944 року, всесоюзних — з 1946 року, зарубіжних — з 1956 року. Мав персональні виставки у Києві у 1952, 1956—1957, 1959, 1971, 1980, 1983 роках, Москві у 1952, 1955, 1982 роках, Ленінграді у 1956 році, Вільнюсі у 1957 році, Одесі у 1962 році, Астрахані у 1969 році. На Всесвітній виставці «Політична сатира в боротьбі за мир» у Москві у 1970 році роботи художника були відзначені золотою медаллю[2].

Роботи художника зберігаються у Національному художньому музеї України і Національному музеї Тараса Шевченка у Києві, Шевченківському національному заповіднику у Каневі, Національному музеї у Льво­ві, Дніпровському, Закарпатському, Запорізькому, Миколаївському, Одеському, Полтавському, Сумському, Харківському, Херсонському, Черкаському і Чернівецькому художніх музеях, Житомирському, Кіровогадському, Кременчуцькому і Рівненському краєзнавчих му­зеях, Третьяковській галереї у Москві, Астраханській картинній галереї. Архівний фонд митця зберігається у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України (ф. 1000, оп. 1, 2), він налічує 656 одиниць.

Автор казок «Чарівна сопілка», «Стара сосна і дятел-молодець» (обидві — 1957), книжок для дітей[4]:

  • «Про маленьких друзів» (1959);
  • «Як гуртом корову рятували»;
  • «Повітряна тривога»;
  • «Золоте яєчко»;
  • «Казки та оповідання»;
  • «Казки» (1969)[5].

У мистецтві

[ред. | ред. код]

Портрет художника у 1973 році створив художник Олександр Данченко.

Відзнаки

[ред. | ред. код]
нагороджений
почесні звання СРСР

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]