Очікує на перевірку

Литовсько-польський договір (1352)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Литовсько-польський договір
Типміжнародний договір
Підписано1352 (?)[1]
Місценевідомо
Умовирозподіл земель Русі
СторониЛитва, Польща
Моваруська

Литовсько-польський договір — угода між Литвою і Польщею про 2-річне перемир'я у війні та розподіл земель Русі. Точна дата і місце укладання невідомі. Гіпотетично датується червнем — вереснем 1352 року[1]. Написана староруською книжною мовою. З литовського боку договір підписали Явнут, Кейстут і Любарт Гедиміновичі, а також Юрій Наримунтович і Юрій Коріятович; з польського боку — польський король Казимир III, мазовецькі князі Земовит III і Казимир Тройденовичі[2]. Згідно з угодою Волинь залишалася за Литвою, а Галичина — Польщею. Обидві сторони припиняли воєнні дії[3], проте перемир'я не було дотримане.

Датування і місце написання

[ред. | ред. код]

В угоді не вказано ні дати, ні місця написання. В історіографії нема єдиної думки щодо датування пам'ятки[1]. Серед гіпотетичних дат наводяться такі:

На думку Розова договір був написаний на Волині[21].

Умови

[ред. | ред. код]
  1. Литва і Польща припиняють воєнні дії й встановлюють перемир'я на 2 роки. Литовські князі обіцяють дотримуватися миру від імені свого великого князя литовського Ольгерда, а також Коріята, Патрикія й їхніх синів[2];
  2. Литва утримує за собою усю Волинь (Володимирську, Луцьку, Белзьку, Холмську, Берестейську землі)[2];
  3. Польща утримує за собою Галичину (Львівську землю)[2];
  4. Литва і Польща не будуть будувати на Руській землі (теренах колишньої Галицько-Волинської держави) нових міст і фортець[2];
  5. Кременець надається Юрію Наримунтовичу від литовських князів і польського короля; місто відбудовувати забороняється[18].
  6. Польща не допомагатиме Угорщині в походах на Волинь; Литва не допомагатиме Золотій Орді або її темникам у походах на Галичину[2][18].
  7. Питання спадщини і майна волинського князя Любарта мусило розглядатися за посередництва Угорщини[2].
  8. Правителі обох країн компенсуватимуть один одному за протиправні дії свої підданих[2];

Текст

[ред. | ред. код]
Оригінал[1] Переклад
Вѣдаи то каждыи чл̃вкъ кто на тыи листъ посмотрить. ω̇же ӕ кнѧзь єоунутии´ и кистютии. и любартъ юрьии наримонътовичь. юрьии корьӕтовичь. чинимы миръ твердыи. ис королемь казимиромь польскъмь. и̇ сомовитомь и съ єго братомь казимиромь мазовьскымь. и съ єго землѧми. краковьскою и судомирьскою. сирѧзьскою. куӕвьскою. лучичьскою´ добрыньскою´ плотьскою´ мазовьскою. люблиньскою´ сетѣховьскою. и со львовьскою´ а за велкого кнѧзѧ ω̇лькѣрта и за корьӕта´ и за патрикиӕ´ и за ихъ сыны´ мы ислюбүємъ. тотъ миръ держати вѣлми твердо. бєзо. всѧкоѣ 2хитрости´ не заимати намъ королевы землѣ´ ни єго людии што єго слухають´ королеви держати лвовьскую землю исполна´ и намъ держати володимѣрьскую. луцкую´ белзьскую´ холмьскую. берестиискую´ и̇сполна жь´ а миръ ω(т) покрова бц̃ѣ до и̇ванѧ дн̃е до купалъ´ а ω(т) иванѧ дн̃е за. в̃. лѣ(т)´ а городовъ оу рускои земли новыхъ не ставити´ ни сожьженого не рубити´ доколѧ миръ стоить за. в̃. лѣ(т). а кремѧнець держати юрью наримонътовичю. ω(т) кнѧзии̇ литовьскыхъ. и̇ ω(т) королѧ за в̃. лѣ(т). а города не рубити´ а коли миръ станеть´ юрью кнѧзю города лишитисѧ´ аже поидеть оугорьскыи король на литву´ польскому королеви помагати´ аже пои̇деть на русь што литвы слушаєть. королеви не помагати´ а пои̇деть ли царь на лѧхи. а любо кнѧзи темнии̇´ кнѧзємъ литовьскымъ помагати. аже поидуть на русь што королѧ слушаєть. литовьскимъ кнѧземъ не помагати´ а про любартово ӕтъство 45. хочемъ єго постави(ти) на судѣ передъ паны оугорьскими´ по ишествьи̇ 46 ст̃го дх̃а за. в̃. не(д)ли´ литовьскимъ кнѧземъ стати оу холмѣ. а королеви оу сточьцѣ 47. кде смолвѧть тутъ будеть судъ´ тѧгатисѧ 48 ӣс королемъ´ 49 будеть 60 ли ӕлъ его король по кривдѣ´ любартъ будеть правъ. ӣ ӕ кнѧзь кистютий буду правъ передъ въгорьскимь 51 королемь´ будеть 52 ли король правъ, намъ своего 53 брата любарта дати оугорьскому королеви оу ӕтъство´ а коли будеть по миру´ кто не оусхочеть далѣи̇ миру держати´ тотъ ω(т)повѣсть´ 55 а по ω(т)повѣдѣньи̇ стоӕти 56 миру за мѣсѧць´ аже поидуть тарове 58 на львовьскую землю´ тогда руси 59 на львовьцѣ не помагати´ аже поидуть тарове 58 на лѧхы´ 60 тогда руси 59 неволѧ 61 поити и̇с 62 татары. а оу томь 63 перемирьи 64 кто кому криво оучинить´ надобѣ сѧ оупоминати старѣишему´ и оучинити тому и(съ) праву 65, оучинит(ь) 66 которыи добрыи чл̃вкъ 67 кривду, любо воєвода. а любо панъ. оучинити исправу ис 62 нимъ 68. аже самъ не можеть заплатити /31/ тотъ ӣстиньныи. што же оуложать єго оу вину´ хочеть ли самъ король заплатити за нь 70. а єго дѣдичьство 71 собѣ оузѧти 72 не оусхочеть ли король самъ заплатити´ дасть тому то дичьство 73 кто єго потѧжеть. а за и̇збѣга´ можемъ 74 єго добыти 75 и̇ выдати аже єго не можемъ 74 добыти 75. можемъ 74 єго иска 76 съ ω̇бою сторону´ аже побѣгнеть русинъ 77 а любо 41 руска´ ӣли во львовъ. или холопъ чии 78. и̇ли роба´ выдати 79 єго. а што тоӣ 80 грамотѣ писано´ тую жь правьду 81 литовьскымъ 82 кнѧземъ держати´ а на то єсмы 83 дали своѣ 84 печати´. Відай то кожний чоловік, хто на той лист погляне.

Отже я, князь Євнут, і Кейстут, і Любарт, Юрій Наримунтович, Юрій Коріятович, чинимо мир твердий із королем Казимиром Польським, і Земовитом, і з його братом Казимиром Мазовецьким, і з його землями: Краківською, Сандомирською, Серадзькою, Куявською, Ленчицькою, Добжинською, Плоцькою, Мазовецькою, Люблінською, Сетихівською і з Львівською.

А за великого князя Ольгерда, і за Коріята, і за Патрикія, і за їхніх синів ми шлюбуємо того миру дотримуватися вельми твердо, без всякої хитрості; не займати нам земель короля, ні його людей, що його слухають.

Королеві слід держати сповна Львівську землю, і нам держати сповна Володимирську, Луцьку, Белзьку, Холмську, Берестейську.

А мир від Покрова Богородиці [1 жовтня] до Іванового дня, до Купала [24 червня] , а від Іванового дня — на 2 роки.

А міст в Руській землі а ні нових не ставити, ані спалених не відбудовувати, допоки буде мир на 2 роки.

А Кременець держати Юрію Наримунтовичу, від князів литовських, і від короля на 2 роки, але міста не відбудовувати. А коли мир настане, то князь Юрій полишить місто.

Якщо угорський король піде на Литву, то польський король допоможе; якщо ж піде на Русь, що Литви слухає, то [польський] король не допомагатиме. А коли [татарський] цар або якісь князі-темники підуть на ляхів, то князі литовські допоможуть; якщо ж підуть на Русь, що короля слухає, то литовські князі не допомагатимуть.

Опис

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Грамоти XIV ст... 1974:29.
  2. ↑ а б в г д е ж и Акты Западной России...  СПб., 1846. T. 1., с. 1—2.; Грамоти XIV ст... 1974:29—32.
  3. ↑ Войтович 2009:11.
  4. ↑ Акты Западной России...  СПб., 1846. T. 1., с. 1.
  5. ↑ Лебедев 1848:10.
  6. ↑ Stadnicki 1853:35.
  7. ↑ а б Strończiński 1839:98—99
  8. ↑ Антонович 1885:128—129.
  9. ↑ Zubrycki 1844:34—35.
  10. ↑ Смирнов 1882:58—59.
  11. ↑ Карский 1899:546; 1893:20; 1955:І:358.
  12. ↑ Срезневский 1882, стовп. 197.
  13. ↑ Дурново 1914:39—41.
  14. ↑ Головацкий 1854:319—320, 1865:184, 1867:4—5.
  15. ↑ Соболевский, Пташицкий 1901.
  16. ↑ Зубрицкий 1855:15—16.
  17. ↑ Леонтович 1894:215—216.
  18. ↑ а б в Грушевський 1907:IV:444—445.
  19. ↑ Розов 1917:4—7, 1928.
  20. ↑ Войтович 2009:11.
  21. ↑ а б в г д е Розов 1917:4.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Акты Западной России...  СПб., 1846. T. 1., с. 1—2., документ №1.
  • Головацкий, Я. Памятники дипломатического и судебно-делового языка русского в древнем Галицко-Володимирском княжестве и в смежных русских областях с второй половины XIV ст. // Науковый сборник, издаваемый Литературным обществом Галицко-русской матицы, вып. 3. Львов, 1865. № 1, C. 184.
  • Головацкий, Я. Памятники дипломатического и судебно-делового языка русского в древнем Галицко-Володимирском княжестве и в смежных русских областях в XIV и XV ст.. Львов, 1867. №1, С. 4—5.
  • Головацкий, Я. Хрестоматия церковно-славянская и древне-русская в пользу учеников высшей гимназии в цес. кор. Австрийской державе. Відень, 1854. С. 319—320.
  • Грамоти XIV ст. / Упорядкування, вступна стаття, коментарі і словники-покажчики М.М. Пещак. Київ: Наукова думка, 1974. С. 29—32, документ № 14. [1] [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  • Дурново, Н. Хрестоматия по истории русского языка, вып. 1. Памятники XI — XV вв., М., 1914. C. 39—41.
  • Карский, Е.Ф. Два древнейших русских документа Главного архива Царства Польского в Варшаве // Древности. Труды Археографической комиссии Императорского Московского Археологического Общества, издаваемые М. В. Довнар-Запольским, т. I, вып. 3, М., 1899. C. 546.
  • Смирнов, А. Сборник древнерусских памятников и образцов народной русской речи. Варшава, 1882. № 56, С. 58—59.
  • Strończiński, K. Wzory pism dawnych w przerysach wystawione i objaśnione drukowaniem ich wyczytaniem. Warszawa, 1839. T. I, № 90. [2][3]
  • Соболевский, А. И.; Пташицкий, С. Л. Палеографические снимки с русских рукописей XII — XVII вв., СПб., 1901. № 46.
  • Розов, B. Южнорусские грамоты, Киев, 1917. № 3, С. 4—7. (перевидання: Розов, B. Украинские грамоты. Киев, 1928 [4] [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.]).

Монографії

[ред. | ред. код]
  • Zubrycki, D. Historia miasta Lwowa. Lwów, 1844.
  • Stadnicki, K. Synowie Gedymina, Lubart xiąże wołyński, t. II, Lwów, 1853.
  • Stadnicki, K. Synowie Gedymina. Monwid-Narimunt, Jawnuta i Koriat, Lwów, 1881.
  • Антонович, В.Б. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России. Т. 1. 1885. [5] [Архівовано 24 жовтня 2019 у Wayback Machine.]
  • Грушевський, М.С. Історія України-Руси. Київ-Львів, 1907. Т. 4. С. 433—435, 444—445. [6] [Архівовано 17 грудня 2019 у Wayback Machine.]
  • Зубрицкий, Д. Аноним Гнезненский и Иоанн Длугош. Львов, 1855.
  • Карський, Е.Ф. Белоруссы. Язык белорусского народа, Т. I, М., 1955.
  • Карский, Е.Ф. К вопросу o разработке старого западно-русского наречия. Библиографический очерк. Вильно, 1893.
  • Лебедев, С. Историко-критические рассуждения o степени влияния Польши на язык и на устройство училищ в России, СПб., 1848.
  • Леонотович, Ф.И. Очерки истории литовско-русского права. Образование территории Литовского государства. СПб., 1894. [7] [Архівовано 6 березня 2019 у Wayback Machine.]
  • Срезневский, И.И. Древние памятники русского письма и языка (X — XIV веков). Общее повременное обозрение с палеографическими указаниями и выписками из подлинников и из древних списков. СПб., 1863, изд. 2, СПб., 1882.

Статті

[ред. | ред. код]
  • Войтович, Л.В. Боротьба Любарта-Дмитра Гедиміновича за відновлення Галицько-Волинськоїдержави // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Історичні науки. № 22. Луцьк, 2009. С.120—127. [8] [Архівовано 10 липня 2019 у Wayback Machine.]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Литовсько-польський_договір_(1352)&oldid=43570858