Лобода Едуард Віталійович
| Едуард Лобода | |
|---|---|
 Старший солдат | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 2 січня 1994 Підопригори |
| Смерть | 4 липня 2019 (25 років) (помер від поранень) |
| Поховання | Лебединська міська рада  |
| Псевдо | «Фугас» |
| Військова служба | |
| Роки служби | 2016-2019 |
| Приналежність |  Україна |
| Вид ЗС |  Збройні сили |
| Рід військ |  Механізовані війська |
| Формування | |
| Війни / битви | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Едуард Віталійович Лобода (2 січня 1994 — 4 липня 2019) — український військовик, старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни[1].
Народився 1994 року в селі Підопригори (Лебединський район, Сумська область). Вмів гарно малювати, писав вірші, також захоплювався військовою справою. 2012-го вступив до історичного факультету СумДПУ, провчився 2 курси.
Учасник Революції Гідності. З 2014 по 2016 рік навчався у Лебединському ВПУ лісового господарства — за фахом автослюсаря-водія категорії «С» й кранівника. По тому працював в ПП «Надь» водієм-кранівником та підприємстві «Суми Софтранс» (водієм). Періодично виїздив у зону боїв добровольцем ДУК, окрема тактична група імені капітана Воловика (серпень 2016 — травень 2017 року), тактична група «Сапсан» (травень 2017 — жовтень 2018 року); інструктор з мінно-саперної справи, розвідник. Воював біля Мар'їнки, Авдіївки, Пісків та шахти «Бутівка». Від 26 жовтня 2018 року служив за контрактом з побратимами із ДУК у 24-ій бригаді. Старший солдат, оператор-радіотелефоніст 2-го розвідувального взводу розвідувальної роти.
3 липня 2019 року очолював групу бійців, яка забезпечувала прикриття проміжків, де передбачались дії ворожих диверсійно-розвідувальних груп. Пересуваючись визначеним маршрутом, не помітив встановлений терористами вибуховний пристрій й підірвався, при цьому прийнявши весь удар вибуху на себе, цим прикрив побратимів від вибуху. У важкому стані був доставлений до лікарні міста Курахове; медики намагались стабілізувати його стан. Вранці 4 липня помер від поранень.[2].
6 липня 2019 року похований в селі Підопригори[3].
Без Едуарда лишились батьки та двоє братів (один з них служить у 80-й бригаді).
- Указом Президента України № 804/2019 від 5 листопада 2019 року за «особисту мужність і самовідданість, виявлені під час бойових дій, зразкове виконання військового обов'язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4].
- Відзнака «Бойовий Хрест Корпусу» (посмертно, 7 серпня 2019 року)
- 9 жовтня 2019 року у селі Павленкове на фасаді навчально-виховного комплексу відкрито і освячено пам'ятну дошку на честь Едуарда Лободи[5].
- ↑ Лобода Едуард Віталійович («Фугас»). Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 3 лютого 2020.
- ↑ У лікарні помер боєць, який підірвався під Мар'їнкою на фугасі. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 3 лютого 2020.
- ↑ На Сході країни загинув наш земляк Едуард Віталійович Лобода. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 3 лютого 2020.
- ↑ Указ Президента України від 5 листопада року № 804/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ У Лебединському районі відкрили пам'ятну дошку. Архів оригіналу за 3 лютого 2020. Процитовано 3 лютого 2020.
- Лобода Едуард Віталійович [Архівовано 10 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Старші солдати (Україна)
- Народились 2 січня
- Народились 1994
- Померли 4 липня
- Померли 2019
- Військовики 24-ї окремої механізованої бригади
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Лебединського району
- Учасники Євромайдану
- Поховані в Лебединському районі
- Нагороджені відзнакою «Бойовий Хрест Корпусу»
- Діячі Правого сектора
- Діячі Добровольчого українського корпусу