Перейти до вмісту

Лубенський повіт

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лубенський повіт
Губернія Полтавська губернія
Центр Лубни
Створений 1781
Площа 220 тисяч десятин (поч. 1923)
Населення 153 461 чоловік (поч. 1923) осіб 
Попередники Лубенський полк
Наступники Лубенська округа

Лубенський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Полтавської губернії Російської імперії; створений у 1781 році й існував до 1923 року. Повітовий центр — місто Лубни.

Історія

[ред. | ред. код]

Повіт утворено 1781 року у складі Київського намісництва. У 1796 році увійшов до Малоросійської губернії (2-ого складу). 1802 року увійшов до Полтавської губернії. 1923 року повіт скасовано, а його землі увійшли до Лубенського району Лубенської округи.

Географія

[ред. | ред. код]

За даними генерального межування площа Лубенського повіту дорівнювала 2 115,45 кв. версти, за іншими — 2 059,6 кв. версти (кінець XIX століття).

Територією повіту протікало 14 річок: Сула, Удай, Оржиця, Сліпорід, Матяшівка, Ольшана (Вільшана), Чумгак, Іржавець, Багачка, Солониця, Путивка, Кузубівка, В'язівка та Чевельча.

Частина території була гористою, порізаною крутими ярами, балками, найбільші з яких спрямовувалися до основних річок. Північно-східна частина повіту — рівнинна, поступово підвищувалася в напрямку лівого берега Сули, західна і південно-західна частини (від правого берега Сдіпороду) — степова, рівнинна. Правий берег Сули підвищений, а від нього на південному заході тягнувся степ. Центральна частина повіту була порита численними ярами і дрібними річками, на місці злиття Удаю з Сулою — широка низовина, серед якої підвищувався Ісачківський (Висачківський) пагорб.

З корисних копалин у XIX столітті були відомі й використовувалися гончарні глини, торф'яники, гіпс, найліпші поклади якого були біля села Висачки, будівельний камінь у вигляді діабазу.

Статистика, поділ і населення

[ред. | ред. код]

На час перепису 1787 року площа Лубенського повіту становила 270 899,5 десятин, містечок було — 2, сіл — 51, деревень та хуторів — 91, дворів — 11 098, млинів борошномельних — 144, монастир чоловічий — 1 (Мгарський монастир), церков — 56, всього населення чоловічої статі — 34 761 особа.

За даними перепису 1900 року Лубенський повіт складався з 12 волостей — склад останніх від XIX століття був не сталим, за тими ж даними у повіті налічувалось 259 сільських населених пунктів, 175 сільських громад, 17 798 дворів, 112 260 чоловік сільського населення.

На початку 1923 року до Лубенського повіту входило місто Лубни та 13 волостей:

  • місто Лубни з передмістями Завадщина, Замістя, Кам'яний Потік, Кокошки, Рибки.
  • Великоселецька;
  • Вовчківська (Вовчицька);
  • Денисівська;
  • Засульська;
  • Лазірківська;
  • Лубенська;
  • Оржицька;
  • Снітинська;
  • Тарандинцівська;
  • Тишківська;
  • Черевківська;
  • Юсківська (Ісковецька);
  • Яблунівська.

На той час Лубенський повіт займав площу в 220 тисяч десятин, а його населення становило 153 461 особа.

Історія

[ред. | ред. код]
Лубенський повіт Полтавської губернії на карті 1821 року

Лубенський повіт був створений 16 вересня 1781 року після ліквідації залишків полкового устрою на Лівобережній Україні з частини Лубенського полку.

Спочатку входив до складу Київського намісництва.

Від 30 листопада 1796 року — у складі Малоросійської губернії, а починаючи з 27 березня 1803 року — Полтавської губернії.

Лубенський повіт був розформований відповідно до постанови ВУЦВК від 7 березня 1923 року.

Економіка

[ред. | ред. код]

Станом на 1884 рік у Лубенському повіті було 1 194 565 десятин землі, придатної для землеробства. У повіті діяли заводи: миловарний, пивоварний, паровий крупчатий млин, гончарня, 8 цегельних заводів, 14 кузень, завод мінвод.

Кустарні промисли були розвинуті слабо — переважно бондарство і виготовлення колісних виробів.

Наприкінці XIX століття Лубенський повіт щороку відправляв у Каховку Таврійської губернії близько півмільйона простих (дерев'яних) косарських ложок.

У 18951900 в середньому збирали по 23,5 пуди продовольчого хліба на душу населення. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, горох, картоплю.

Досить розвинутим було садівництво, вирощували переважно сливи, які збували переважно в сирому вигляді для виготовлення наливок.

У приміських селах повіту займалися збором і сушінням диких лікарських рослин.

Література

[ред. | ред. код]