Лупікс Яніс Модрисович
| Лупікс Яніс Модрисович | ||
|---|---|---|
 Молодший сержант | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 27 червня 1971 Сувид | |
| Смерть | 17 листопада 2014 (43 роки) Орлово-Іванівка | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014 | |
| Приналежність |  Україна | |
| Вид ЗС |  Сухопутні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Я́ніс Модрисович Лупікс (27 червня 1971 року, с. Сувид, Київська область — 17 листопада 2014 року, с. Орлово-Іванівка, Донецька область) — молодший сержант 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України, загинув в ході російсько-української війни.
Батько Яніса — латиш, мама — українка. Закінчив Сувидівську неповну середню школу; пройшов строкову службу в лавах РА. З 1992-го працював на гірничих підприємствах Краснодарського краю. Потім працював у селі Сувид. Довгий час працював у Києві пекарем, тоді познайомився із майбутньою дружиною, згодом таксував в Ніжині, фірма «Тайм». Проживав у селі Григоро-Іванівка.
Доброволець, заяви до військкомату писав з весни 2014-го, не брали, призваний під час третьої хвилі мобілізації, снайпер, 169-й навчальний центр Сухопутних військ.
16 листопада група з чотирьох військових із 169-го навчального центру вирушила на пошуки нових шляхів до блокпосту, позаяк територія навколо була замінована; зв'язок з ними обірвався. Подзвонив місцевий житель та сповістив, що бачив машину, котра підірвалася на фугасі. Тоді загинули усі члени екіпажу — Володимир Рвачов, підполковник Микола Яжук, майор медичної служби Віталій Вашеняк, солдат, Олександр Іщенко. 17 листопада 2014-го загинув під час поїздки за загиблими військовиками поблизу Дебальцевого: автомобіль «Урал», у якому перебував Яніс, підірвався на протитанковому радіокерованому фугасі в околицях села Орлово-Іванівка та загорівся. Тоді ж загинули сержант Анатолій Олійник та молодший сержант Олександр Будько; поранень зазнали Григорій Аксанов та Валерій Смілий.
Без Яніса лишились дружина Вікторія, двоє синів — 14-річний Максим, 4,5-річний Святослав, 3-річна донька Яна.
Похований в селі Григоро-Іванівка, звідки родом дружина, 20 листопада 2014-го.
- За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
- В селі Ніжинське (колишня назва — Григоро-Іванівка), на будинку, де мешкав герой, в березні 2016 року встановили пам'ятну дошку[1].
- Лупікс Яніс Модресович [Архівовано 17 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Одниадцять бійців за два дні [Архівовано 30 березня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- Дружина загиблого під Дебальцевим снайпера Яніса Лупікса залишилася з трьома дітьми [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Яніс Лупікс [Архівовано 17 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Указ Президента України від 3 травня 2015 року № 282/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ У Григоро-Іванівці відкрили меморіальну дошку учаснику АТО Янісу Лупіксу. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 1 лютого 2020.
- Молодші сержанти (Україна)
- Народились 27 червня
- Народились 1971
- Померли 17 листопада
- Померли 2014
- Військовики 169-го навчального центру
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Уродженці Вишгородського району
- Померли в Шахтарському районі
- Поховані в Ніжинському районі