Любимівка (Севастополь)
| село Любимівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Автономна Республіка Крим (до 7.09.2023 — місто Севастополь) |
| Район | Бахчисарайський район (до 7.09.2023 — Нахімовський район) |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1920 |
| Населення | 5876 (1998) |
| Площа | 1,59 км² |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44°40′10″ пн. ш. 33°33′00″ сх. д. / 44.66944° пн. ш. 33.55000° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
8 м |
| Водойми | р. Бельбек |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Любимівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Любимівка (крим. Lübımivka) — скасоване селище в Нахімовському районі міста Севастополя, зараз — мікрорайон на півночі Севастополя.
З 7 вересня 2023 року мікрорайон переданий до Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим, однак, він досі не має статусу окремого населеного пункту.[1][2][3]
Площа Любимовки 159,2 гектара, населення на 1998 рік — 5876 чоловік[4].
Головна вулиця — Федорівська.
Розташована Любимівка на березі Чорного моря, на північ від гирла річки Бельбек, за 5 кілометрів від катерних причалів Північної сторони. Впритул до мікрорайону примикає аеропорт Бельбек.
Цікавий піщаним пляжем, та об'єктом оборони Севастополя «30-та берегова баштова батарея».
Вперше назва Любимівка зустрічається в документах від 19 листопада 1920 року, про організацію Любимівського сільського революційного комітету, який діяв до серпня 1921 року. Є відомості, що в грудні 1921 року, у складі Севастопольського округу, був утворений Любимівський район[5] (за іншими джерелами — район був утворений постановою Кримського ЦВК і РНК 4 квітня 1922 года[6], та й повіти отримали назву округів в 1922 році[7]). 11 жовтня 1923 року, згідно з постановою ВЦВК, в адміністративний поділ Кримської АРСР були внесені зміни, у результаті яких було ліквідовано Любимівський і створений Севастопольський район. З травня 1922 року по січень 1926 року також ще існувала Любимівська сільська рада[5]. Вперше позначене на карті Південного узбережжя Криму 1924 року[8]. Згідно зі списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року, у селі Любимівка, Бартеньєвскої сільради Севастопольського району, було 60 дворів, з них 26 селянських, населення становило 204 людини (100 чоловіків і 104 жінки). У національному відношенні враховано: 155 російських, 9 українців, 15 білорусів, 7 німців, 3 вірмен, 2 єврея, 1 чех, 1 латиш, 11 записані в графі «інші», діяла російська школа[9]. У світлі постанови ВЦВК від 30 жовтня 1930 року «Про реорганізацію мережі районів Кримської АРСР», у зв'язку з ліквідацією округів (СУ, 1930, N 41, ст. 493), селище Севастопольського району Любимівку включили до складу міста[10], хоча в документах Любимівська селищна рада фігурує до 1939 року[5]. Під час оборони Севастополя 1941—1942 років в Любимівці розміщувалися командні пункти четвертого сектора Севастопольського оборонного району і 95-ї стрілецької дивізії. Тут же знаходиться братська могила воїнів цієї дивізії і захисників 30-ї берегової батареї[11].
У 1880 р. відкрився цегельно-черепний завод Ф. О. Шталя, що розташовувався у маєтку Ф. О. Шталя «Алькадар» у Любимівці.
Завідувачем заводу був Ф. Ф. Зірінг. Завод випускав цеглу, марсельську (пазову) та татарську (лоткову) черепицю. Для виготовлення цегли та черепиці використовували глину з кар'єрів у ріки Бельбек. У 1899 р. на заводі була влаштована піч Гофмана для випалу цегли та черепиці, після чого в газеті «Кримський вісник» з'явилося оголошення:
«Внаслідок влаштування великих розмірів Гофманської печі в маєтку Алькадар Ф. О. Шталя для випалу цегли та черепиці маю можливість знизити ціни. Середня цегла — 18 руб., дрібна — 12 руб., черепиця — 14 руб. за тисячу. Цегла та черепиця продаються лише у складі Тріщина на березі Артилерійської бухти»
Черепицю та цеглу виробництва заводу Шталя широко використовували при будівництві будівель у Севастополі, вивозили до інших міст Криму. Цегла заводу Шталя постачалася для будівництва палацу імператора Миколи II у Лівадії. До цього часу на Північній та Корабельній стороні, в районі вулиць Частника та 6-ї Бастіонної збереглися будинки, криті черепицею Шталя.
- ↑ Атлас адміністративно-територіального устрою України. Новий районний поділ та територіальні громади: 2020.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Закон України від 23 серпня 2023 року № 3334-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим»
- ↑ а б Севастополь в цифрах 10 лет назад.
- ↑ а б в Государственный архив города Севастополя.
- ↑ Становление советской власти в Байдарской и Варнутской долинах. Архів оригіналу за 6 червня 2014. Процитовано 19 серпня 2013.
- ↑ И. М. Саркизов-Серазини. Население и промышленность. // Крым. Путеводитель. [Архівовано 25 листопада 2019 у Wayback Machine.] // — Москва-Ленинград: Земля и фабрика, 1925. — С. 55—88. — 416 с.
- ↑ Карта ЮБК 1924. // Etomesto.ru (1924).
- ↑ а б Коллектив авторов (Крымское ЦСУ). Список населенных пунктов Крымской АССР по всесоюзной переписи 17 декабря 1926 года. [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.] // — Симферополь: Крымское центральное статистическое управление., 1927. — С. 114, 115. — 219 с.
- ↑ Постановление ВЦИК РСФСР от 30.10.1930 о реорганизации сети районов Крымской АССР. Архів оригіналу за 18 березня 2020. Процитовано 15 травня 2020.
- ↑ Любимовка. [Архівовано 10 січня 2020 у Wayback Machine.] // Топонимы Севастополя.
|
Це незавершена стаття про Севастополь. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Закон України від 23 серпня 2023 року № 3334-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою Автономної Республіки Крим»