Лікарчук Ігор Леонідович
| Лікарчук Ігор Леонідович | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1 листопада 2006 — 5 січня 2011 року | ||
| Міністр: | Вакарчук Іван Олександрович | |
| Попередник: | Гриневич Лілія Михайлівна | |
| Наступник: | Зайцева Ірина Павлівна | |
| ||
| 25 березня 2014 — 21 вересня 2015 року | ||
| Міністр: | Квіт Сергій Миронович | |
| Попередник: | Зайцева Ірина Павлівна | |
| Наступник: | Карандій Вадим Анатолійович | |
| Народження: |
14 липня 1954 (70 років) Богуслав, Київська область, Українська РСР, СРСР | |
| Країна: |
 Україна | |
| Освіта: | Київський педагогічний інститут | |
| Ступінь: | доктор педагогічних наук | |
| Наукова діяльність | ||
| Наукова сфера: | історія української освіти | |
| Нагороди: |   | |
|
| ||
Ігор Леонідович Лікарчу́к (нар. 14 липня 1954, м. Богуслав, Київська область) — український освітній діяч, директор Українського центру оцінювання якості освіти в 2006—2011 та 2014—2015 роках.
Народився в сім'ї педагогів.
Після закінчення школи вступив до Київського державного педагогічного інституту ім. М.Горького, який закінчив із відзнакою 1976 року.
1976—1986 — працював учителем, заступником директора, директором школи та професійно-технічного училища.
1986—1996 — заступник начальника управління освіти Київської області, голова Київського обласного комітету з професійної освіти.
1995—1996 — член Державної комісії з реформування професійно-технічної освіти України.
1996—2002 — голова експертної ради Державної акредитаційної комісії з ліцензування та атестації професійно-технічних навчальних закладів.
1996—2005 — начальник управління освіти і науки Київської облдержадміністрації.
Паралельно викладав у Київському обласному інституті післядипломної освіти педагогічних кадрів і у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті ім. Г. Сковороди (професор кафедри управління освітою з 2003).
Листопад 2006 — січень 2011, березень 2014 — вересень 2015 — директор Українського центру оцінювання якості освіти.
22 липня 2015 року усунений Кабміном від виконання повноважень за посадою директора УЦОЯО на час проведення Генеральною прокуратурою службового розслідування корупційної діяльності керівництва Центру[1][2]. Сам Лікарчук пов'язує це з помстою за результати ЗНО дітей деяких чиновників, відмовою їх незаконно змінити та тиском на його сина — заступника керівника Державної фіскальної служби Костянтина Лікарчука[3][4]. За свого підлеглого заступився міністр освіти і науки Сергій Квіт[5] та керівники регіональних ЦОЯО[6]. За словами Антона Геращенка, у правоохоронних органів нема претензій до Лікарчука[7]. 17 вересня 2015 року Лікарчук заявив, що не може працювати при тій ситуації, що склалася навколо УЦОЯО, і подав заяву про звільнення з посади[4]. 21 вересня Кабмін задовольнив заяву Лікарчука, звільнивши його з посади директора УЦОЯО[8].
30 червня 2016 року Національна поліція України допитала колишнього директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука як підозрюваного в зловживанні владою[9]. 1 липня 2016 року Печерський районний суд Києва відправив під домашній арешт Ігоря Лікарчука до 28 липня[10].
Коло наукових інтересів — історія становлення й розвитку освіти в Україні, проблеми управління сучасними освітніми системами.
Кандидат педагогічних наук (1995; тема дисертації — «Розвиток змісту та форм організації підготовки кваліфікованих робітників в Україні у 1920—1929 рр.»[11]), доктор педагогічних наук (2005; тема дисертації — «Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект»[12]), професор кафедри управління освітою (2003), академік Української академії історичних наук (2004).
Автор низки публікацій, зокрема монографій: «Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні» (1995); «Міністри освіти України» (у 2 т.; 2002, 2006); автор ідеї та головний редактор видань «Заклади освіти Київщини: минуле та сучасне» (2002), «Освітяни Київщини — учасники Великої Вітчизняної війни 1941—1945» (2005), подарункового видання для першокласників «Моя книжка» (1998, 1999, 2000, 2001); співавтор енциклопедичного видання «Профтехосвіта України: XX століття» та монографії «Поза межами можливого: школа, якою вона є» (2004), 56 наукових і публіцистичних статей із актуальних проблем функціонування освітньої системи держави.
З 1996 — ініціатор відновлення та член редакційної колегії науково-методичного часопису «Світло», з 2002 р. — його головний редактор.
З 1999 — за ініціативою І. Л. Лікарчука виходить щомісячний «Інформаційно-методичний збірник управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації та Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів».
2001 — організував видання щоквартальника «Підручник для директора».
Один із ініціаторів і авторів шкільних курсів «Київщинознавство», «Основи біблійної історії та християнської етики» (впроваджені в практику роботи закладів освіти Київської області).
Автор реалізованого в Київській області проекту створення мережі дитячих будинків змішаного типу для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Ініціатор створення Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, музею історії освіти Київщини, обласних постійно діючих педагогічної та виставки навчальних посібників, виготовлених учнями і вчителями.
У 2013—2014 р. головний редактор порталу «Освітня політика».
Розробив програми курсів «Освітній менеджмент», «Освітній маркетинг», «Правове забезпечення освітньої діяльності» для підготовки магістрів зі спеціальності «Управління закладом освіти» у вищих педагогічних навчальних закладах.
Автор методики ліцензування й атестації професійно-технічних навчальних закладів.
Член двох спеціалізованих фахових рад із захисту дисертаційних досліджень.
Делегат двох з'їздів працівників освіти України.
- Син — Лікарчук Костянтин Ігорович, екс-заступник голови Державної фіскальної служби України.
- Лауреат премії Ленінського комсомолу в галузі освітньої діяльності.
- Заслужений працівник освіти України (2004).
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 липня 2015 року № 756-р «Про відсторонення Лікарчука І. Л. від виконання повноважень за посадою директора Українського центру оцінювання якості освіти [Архівовано 3 березня 2022 у Wayback Machine.]»
- ↑ Кабмін усунув Лікарчука від виконання обов'язків. Українські новини. 22 липня 2015. Архів оригіналу за 17 жовтня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ Лікарчук: Причина обшуків в УЦОЯО — помста за результати зовнішнього оцінювання. 112 Україна. 21 липня 2015. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ а б Я не можу працювати в команді, що є при владі, — Лікарчук. osvita.ua. 17 вересня 2015. Архів оригіналу за 18 вересня 2015. Процитовано 17 вересня 2015.
- ↑ Міністр освіти побажав ГПУ ловити Табачника (відео). osvita.ua. 22 липня 2015. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ Директори центрів оцінювання звернулися до Порошенка. osvita.ua. 22 липня 2015. Архів оригіналу за 22 липня 2015. Процитовано 22 липня 2015.
- ↑ Антон Геращенко: У правоохоронних органів немає претензій до голови УЦОЯО Лікарчука. 112 Україна. 23 липня 2015. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 24 липня 2015.
- ↑ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2015 р. № 973-р «Про звільнення Лікарчука І. Л. з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти [Архівовано 3 березня 2022 у Wayback Machine.]»
- ↑ Екс-голову центру оцінювання якості освіти обвинувачують за кількома кримінальними статтями. ukranews.com. Українські новини. 30 червня 2016. Архів оригіналу за 1 липня 2016.
- ↑ Екс-директора ЦОЯО Лікарчука взяли під домашній арешт. ukranews.com. Українські новини. 1 липня 2016. Архів оригіналу за 2 липня 2016.
- ↑ Сайт НБУВ
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 17 травня 2017. Процитовано 27 листопада 2017.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
- Сайт «Народна освіта»
- Існує загроза, що секретні тести просто зіллють потрібним людям, — І. Лікарчук [Архівовано 15 липня 2015 у Wayback Machine.] // Osvita.ua
