Макітра Роман-Любомир Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макітра Роман-Любомир Григорович
Народився31 грудня 1931(1931-12-31)[1]
Оглядів, Львівське воєводство, Польська Республіка[1]
Помер23 вересня 2013(2013-09-23)[1] (81 рік)
Львів, Україна[1]
ПохованняЛичаківський цвинтар
КраїнаПольща ПольщаСРСР СРСРУкраїна Україна
Діяльністьнауковець, педагог
Alma materЛьвівський політехнічний інститут
Галузьхімія розчинівd[1]
Вчене званнядоцент
Науковий ступіньдоктор хімічних наук[1] (1991)
БатькоМакітра Григорій Тадейович
Надгробок на могилі Романа Макітри.

Рома́н-Любоми́р Григо́рович Макі́тра (31 грудня 1931, Оглядів, Львівське воєводство, Польська Республіка23 вересня 2013, Львів, Україна) — український науковець, фізико-хімік, доктор хімічних наук (1991); дійсний член НТШ (2005).

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 31 грудня 1931 року в селі Оглядів (нині Шептицького району Львівської області) у родині вчителів. Батько — Макітра Григорій Тадейович (1891—1942) — хорунжий УГА та педагог.

Початкову освіту здобув в Львівській малій семінарії. Протягом 1944—1948 років навчався у львівській школі № 8. 1953 року закінчив Львівський політехнічний інститут.

У 1953—1958 роках працював у Інституті органічної хімії АН УРСР. 1958 року під керівництвом Олександра Кірсанова захистив кандидатську дисертацію на тему «Трихлорфосфазоацили і їх похідні».

По тому — в Інституті геології і геохімії горючих копалин НАНУ (1958—1963, 1976—1986 та 2003—2007 роки); Українському НДІ «Діпронафта» (в 1963–1968-х); Львівському політехнічному інституті (1968—1976 роки). Від 1963 року — старший науковий співробітник. 1971 року здобув вчене звання доцента. Протягом 1986—2003 років — у відділенні фізико-хімії і технології горючих копалин Інституту фізичної хімії. З 2007 по 2013 рік — в Інституті фізико-органічної хімії і вуглехімії імені Л. М. Литвиненка НАН України.

Помер 23 вересня 2013 року у Львові. Похований на 42 полі Личаківського цвинтаря.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Наукові дослідження:

  • хімія розчинів;
  • фізико-хімічний аналіз бінарних систем;
  • органічний синтез і нафтохімія.

Вивчав кореляційний аналіз впливу розчинників на кінетику хімічних процесів, процеси екстракції та розчинення газів.

Його перу належать 650 наукових статей, 5 монографій, патенти, підручники, близько 100 науково-популярних і публіцистичних статей — з них «Роман Залозецький — огляд наукової діяльності (1861—1918)»[2].

Серед робіт:

  • «Теорія каталізу та каталізатори процесів переробки нафти: Навчальний посібник» (співавтор, 1971);
  • «Залежність ступеню набухання вуглів від фізико-хімічних властивостей розчинників» (співавтор, 1996);
  • «Кількісне врахування сольватаційних ефектів в процесах розчинення газів, екстракції і комплексоутворення» (докторська робота, 1990);
  • «Набухання каучуку в різних розчинниках» (співавтор, 2002);
  • «Закономірності розподілення розгалужених й ненасичених карбонових кислот між органічною і водною фазами» (співавтор, 2003);
  • «Кристалізаційне очищення естерів холестерину» (співавтор, 2011);
  • «До джерел вивчення і переробки нафти Західної України» (співавтор, 2011);
  • «Особливості набухання неоперену» (співавтор, 2013).

Як педагог підготував 4 кандидатів наук.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е collective author Енциклопедія сучасної УкраїниІнститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. Ігор Мельник (28 березня 2016). Роман Залозецький — засновник нафтової науки. zbruc.eu. Збруч. Архів оригіналу за 1 липня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]