Перейти до вмісту

Маргарет (принцеса Великої Британії)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Принцеса Маргарет Роуз
англ. Princess Margaret
Файл:Coat of Arms of Margaret, Countess of Snowdon.svg, Arms of Margaret, Countess of Snowdon (Scotland).svg
Графиня Сноудонська
 
Ім'я при народженні: англ. Princess Margaret Rose of York
валл. Y Dywysoges Margaret Rose of York
Народження: 21 серпня 1930(1930-08-21)[1][2][…]
Замок Глеміс
Смерть: 9 лютого 2002(2002-02-09)[1][2][…] (71 рік)
Вестмінстер, Лондон, Велика Британія Велика Британія
Причина смерті: інсульт
Поховання: Меморіальна каплиця короля Георга VI[4][5]
Країна:  Велика Британія
Релігія: Англіканська церква
Рід: Віндзорська династія
Батько: Георг VI[5][6]
Мати: Єлизавета Боуз-Лайон[5][6]
Шлюб: Ентоні Армстронг Джонс, 1-й граф Сноудон[5][6]
Діти: Девід Армстронг Джонс, 2-й граф Сноудон[5][6][7] і Сара Чатто[7][5][6]
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Принцеса Маргарет Роуз, графиня Сноудонська, CI, GCVO, GCStJ, CD (англ. Margaret Rose; 21 серпня 1930 — 9 лютого 2002) — молодша дочка короля Георга VI та королеви Єлизавети. Молодша сестра королеви Єлизавети II. Починаючи з 1950-х, стала однією з найвідоміших світських левиць та мішеней преси за нетиповий для королівської родини стиль життя: прозвана «бунтівною принцесою», завсідниця лондонських клубів охоче з'являлася в середовищі рокерів зі склянкою спиртного і довгим мундштуком в руці, а її розлучення стало скандалом.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Принцеса Маргарет народилася 21 серпня 1930 року в замку Глеміс (Glamis) у Шотландії. Вона була молодшою дочкою Георга VI і Єлизавети Боуз-Лайон, на той час герцога і герцогині Йоркських. Принцесу охрестили в каплиці Букінгемського палацу. Її хрещеним батьком став старший брат її батька — майбутній Едуард VIII, а хрещеною матір'ю — Інгрід, уроджена Принцеса Швеції, згодом — королева Данії. Протягом усього дитинства принцесу Маргарет виховували сестра, з якою вона проводила більшість часу, і її наставники.

Її життя змінилося в шість років, коли 1936 року її дядько, Едуард VIII, зрікся престолу, і батько Маргарет зійшов на британський престол. Сестра Маргарет стала спадкоємицею, а Маргарет була другою в черзі на трон. Її позиція в лінії спадкоємства зменшилася протягом наступних десятиліть, коли народилися діти та онуки Єлизавети.

Під час Другої світової війни сестри залишилися у Віндзорському замку, попри численні бомбардування Лондона і незважаючи на пропозиції евакуювати їх до Канади. У воєнні роки Маргарет була надто молодою для виконання офіційних обов'язків і продовжила навчання, їй було дев'ять років, коли почалася війна, і виповнилося п'ятнадцять відразу після закінчення військових дій.

Починаючи з 1950-х, Маргарет стала однією з найвідоміших світських левиць, прославившись своїм гламурним способом життя та відомими романами. Найвідомішим є те, що на початку 1950-х вона закохалася в капітана Пітера Таунсенда. У 1952 році її батько помер, сестра стала королевою і Таунсенд розлучився з дружиною. Він зробив пропозицію Маргарет на початку наступного року. Багато хто в уряді вважали, що він був би невідповідним чоловіком для 22-річної сестри королеви, і архієпископ Кентерберійський відмовився схвалити її шлюб з розлученцем. Щоб одружитися з ним, принцеса Маргарет мусила була б, відповідно до правил королівського двору, досягти 25 років, відмовитися від свого королівського титулу і від витрат на своє утримання. Після кількох років роману Маргарет відмовилася від своїх планів з Таунсендом, публічно повідомила про свій розрив з ним, «зважаючи на обов'язки щодо своєї країни».

Маргарет належала до лондонської еліти й стала ціллю папараці того часу. Її помічали у товаристві Джона Тернера, який згодом став прем'єр-міністром Канади.

6 травня 1960 року Маргарет Роуз полюбила фотографа, нащадка дрібного валлійського дворянського роду, Ентоні Армстронга-Джонса, якому королева дала титул графа Сноудонського і віконта Лінлі. У шлюбі народила двох дітей:

1978 року граф і графиня Сноудонські розлучилися через роман принцеси Маргарет з баронетом Родді Ллевелліном.

Маргарет Роуз була неоднозначною членкинею британської королівської родини. Її розлучення викликало багато негативного розголосу, а її приватне життя багато років було предметом спекуляцій ЗМІ та королівських спостерігачів. Її прозвали «бунтівною принцесою» через її скандальну поведінку: вона стала завсідницею лондонських клубів і охоче з'являлася в середовищі рокерів, зі склянкою спиртного і довгим мундштуком в руці.

Здоров'я

[ред. | ред. код]
Маргарет у подальшому житті

Все життя Маргарет Роуз було затьмарене хворобою та інвалідністю.[8] Вона почала курити сигарети в ранньому підлітковому віці і продовжувала багато років.[9] У 1970-х вона пережила нервовий зрив і лікувалася від депресії у Марка Коллінза, психіатра з клініки Пріорі. Пізніше вона страждала від мігрені, ларингіту та бронхіту.[10]

Починаючи з 1980-х її здоров'я значно погіршилося. Преса заявляла, що вона курить до 60 сигарет на день і захоплюється джином. 5 січня 1985 року їй видалили частину лівої легені; операція проводила паралелі з операцією її батька 34 роки тому. У 1991 році вона кинула палити, хоча продовжувала пити.

У січні 1993 року принцеса потрапила до лікарні через пневмонію. Вона пережила легкий інсульт 23 лютого 1998 року у своєму будинку відпочинку на Мустіку[11]. На початку наступного року вона отримала серйозні опіки на ногах під час нещасного випадку у ванній кімнаті, що вплинуло на її рухливість, оскільки вона потребувала підтримки під час ходьби та іноді користувалася інвалідним візком. Її госпіталізували 10 січня 2001 року через втрату апетиту та проблеми з ковтанням після чергового інсульту[12][13]. До березня 2001 року інсульти призвели до часткового порушення зору та паралічу лівого боку.

Принцеса Маргарет померла в лікарні короля Едуарда VII у Лондоні о 6:30 (GMT) 9 лютого 2002 року у віці 71 року, через день після четвертого інсульту, який супроводжувався серцевими проблемами та через три дні після 50-річчя смерті батька.[14] Старший син її сестри, Чарльз, тоді принц Уельський, віддав данину пам'яті своїй тітці в телетрансляції. Британські політики та іноземні лідери також надіслали свої співчуття. Після її смерті в церкві Святої Марії Магдалини та замку Глеміс відбулися приватні панахиди.

Труну Маргарет, завішану її особистим штандартом, перевезли з Кенсінгтонського палацу до Сент-Джеймського палацу перед її похоронами[15]. Похорони відбулися 15 лютого 2002 року, у 50-ту річницю похорону її батька. Відповідно до її побажань, церемонія була приватною службою в каплиці Святого Георгія Віндзорського замку для родини та друзів. На відміну від більшості інших членів королівської родини, принцеса Маргарет була кремована в крематорії Слау[16]. Її прах було поміщено в Королівському сховищі в каплиці Святого Георгія, а потім перенесено до могили її батьків, короля Георга VI і королеви-матері Єлизавети (яка померла через сім тижнів після Маргарет), у меморіальній каплиці короля Георга VI через два місяці. Державна меморіальна служба відбулася у Вестмінстерському абатстві 19 квітня 2002 року. Інша меморіальна служба з нагоди 10-ї річниці смерті принцеси Маргарет і королеви-матері відбулася 30 березня 2012 року в Каплиці Святого Георгія Віндзорського замку, де були присутні королева та інші члени королівської родини[17].

Громадське життя

[ред. | ред. код]

Серед перших офіційних зобов'язань принцеси Маргарет Роуз був спуск на воду океанського лайнера Edinburgh Castle у Белфасті в 1947 році.[18]  Згодом вона вирушила в численні тури різними місцями; у своєму першому великому турі вона приєдналася до батьків і сестри в турі Південною Африкою в 1947 році. Її тур на борту Британії до британських колоній у Карибському басейні в 1955 році викликав сенсацію у Вест-Індії, і каліпсос був присвячений їй.  Коли колонії Британської Співдружності націй прагнули стати державою, принцеса Маргарет Роуз представляла корону на церемоніях незалежності на Ямайці в 1962 році та Тувалу та Домініка в 1978 році. Її візит до Тувалу був перерваний через хворобу, яка, можливо, була вірусною пневмонією, і її доправили до Австралії для одужання. Інші закордонні тури включали Східну Африку та Маврикій у 1956, США у 1965, Японію у 1969 та 1979, США та Канаду у 1974, Австралію у 1975, Філіппіни — 1980, Свазіленд — 1981, Китай — 1987.

У серпні 1979 року Луїс Маунтбаттен, 1-й граф Маунтбаттен з Бірми, і члени його родини були вбиті бомбою, закладеною Тимчасовою ірландською республіканською армією. Того жовтня, під час благодійного туру США від імені Королівського оперного театру, принцеса Маргарет Роуз сиділа на обіді в Чикаго з оглядачем Аброю Андерсон і меркою Джейн Бірн. Маргарет сказала їм, що королівська родина була зворушена численними листами співчуття з Ірландії. Наступного дня конкурент Андерсона Ірв Купчінет опублікував заяву про те, що нібито принцеса Маргарет називала ірландців «свинями». Маргарет, Андерсон і Бірн негайно відмовили, але шкоди вже було завдано. Решта туру викликала демонстрації, а охорона принцеси Маргарет була подвоєна перед лицем фізичних загроз.

Остання публічна поява Маргарет Роуз була на святкуванні 101-го дня народження її матері в серпні 2001 року, а також на святкуванні 100-річчя її тітки, принцеси Аліси, герцогині Глостерської, у грудні того ж року.

Спадщина

[ред. | ред. код]

Мода і стиль

[ред. | ред. код]

За життя принцесу Маргарет вважали іконою моди[19][20][21]. Її погляди в моді отримала прізвисько «Погляд Маргарет»[22]. Принцеса, яку називають «королівською бунтаркою», створила свій стиль на відміну від первісного та позачасового стилю своєї сестри, використовуючи модні аксесуари, такі як яскраві кольорові хустки та гламурні сонцезахисні окуляри[19][23][24]. Маргарет налагодила тісні стосунки з ательє Крістіана Діора, носила його дизайни протягом усього свого життя та стала однією з його найвідоміших клієнток. У 1950 році він розробив сукню кремового кольору, яку вона одягла на свій 21-й день народження, вона була названа знаковою частиною історії моди[25][26]. Протягом десятиліття принцеса була відома тим, що носила сукні з квітковим принтом, бальні сукні яскравих відтінків і розкішні тканини, прикрашені діамантами, перлами та хутряними палантинами. Британський Vogue писав, що стиль Маргарет «розвивався» в середині 60-х років, коли вона фотографувалася разом із такими знаменитостями, як The Beatles, Френк Сінатра та Софі Лорен[27]. Принцеса Маргарет також була відома своїми «розкішними» капелюхами та головними уборами, включно з капелюхом з канаркового пір'я, який носили під час візиту на Ямайку в 1962 році, і капелюхом-дотом з павиного пір'я на Royal Ascot 1973 року[24].

У квітні 2007 року в Кенсінгтонському палаці відкрилася виставка під назвою Princess Line — The Fashion Legacy of Princess Margaret, яка демонструвала сучасну моду від британських дизайнерів, таких як Вів'єн Вествуд, натхненну спадщиною стилю принцеси Маргарет.

У популярній культурі

[ред. | ред. код]

Серед акторок, які зіграли роль принцеси Маргарет Роуз, Люсі Коху[en] («Сестра королеви»[en]), Кеті Мак-Грат («Королева»[en]), Рамона Маркес[en] («Король говорить!»), Бел Паулі («Королівська ніч»), Олівія Бенджамін («Батько Браун»), Ванесса Кірбі, Гелена Бонем Картер і Леслі Менвілл[en], які зобразили різні етапи життя Маргарет під час серіалу «Корона» з 2016 року по теперішній час.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Іноземні нагороди

[ред. | ред. код]

Генеалогічне древо Маргарет Роуз

[ред. | ред. код]
Предки 1. Маргарет Роуз, принцеси Великої Британії
2. Батько:
Георг VI 		4. Дід:
Георг V 		8. Прадід:
Едуард VII, король Великої Британії
9. Прабабуся:
Олександра Данська
5. Бабуся:
Марія Текська 		10. Прадід по жіночій лінії:
Франц Текський
11. Прабабуся по жіночій лінії:
Марія Аделаїда Кембриджська
3. Мати:
Єлизавета Боуз-Лайон 		6. Дід по жіночій лінії:
Клод Джордж Боуз-Лайон 		12. Прадід по жіночій лінії:
Клод Боуз-Лайон
13. Прабабуся по жіночій лінії:
Франсіс Дора Сміт
7. Бабуся по жіночій лінії:
Сесілія Ніна Кавендіш-Бентинк 		14. Прадід по жіночій лінії:
Чарльз Вільям Кавендіш-Бентинк
15. Прабабуся по жіночій лінії:
Каролайн Луїза Барнабі

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. ↑ а б Find a Grave — 1996.
  3. ↑ а б Filmportal.de — 2005.
  4. ↑ https://web.archive.org/web/20080210110244/http://www.stgeorges-windsor.org/history/hist_burials_date.asp
  5. ↑ а б в г д е https://www.royal.uk/princess-margaret
  6. ↑ а б в г д Kindred Britain
  7. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  8. ↑ Princess's history of ill health (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  9. ↑ WalesOnline (9 лютого 2002). Princess Margaret: smoking. WalesOnline (англ.). Процитовано 16 листопада 2022.
  10. ↑ Her failing health (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  11. ↑ agencies, Staff and (9 лютого 2002). A lifetime dogged by ill-health. the Guardian (англ.). Процитовано 16 листопада 2022.
  12. ↑ Princess Margaret: The medical care (брит.). 11 січня 2001. Процитовано 16 листопада 2022.
  13. ↑ Charles visits Princess Margaret (брит.). 15 січня 2001. Процитовано 16 листопада 2022.
  14. ↑ Scots sorrow at death of princess (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  15. ↑ Princess to be cremated (брит.). 12 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  16. ↑ Bell tolls for Margaret's final journey. www.telegraph.co.uk. Процитовано 16 листопада 2022.
  17. ↑ Tributes to Queen Mother and Princess Margaret at Windsor memorial. BBC News (брит.). 30 березня 2012. Процитовано 16 листопада 2022.
  18. ↑ Princess Margaret and Northern Ireland (брит.). 9 лютого 2002. Процитовано 16 листопада 2022.
  19. ↑ а б Princess Margaret's Greatest Fashion Moments Through the Years. Harper's BAZAAR (амер.). 8 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2023.
  20. ↑ Princess Margaret: We Take A Look At The Forgotten Royal Style Icon’s Wardrobe. Grazia (англ.). 12 вересня 2014. Процитовано 10 листопада 2023.
  21. ↑ а б Supplement to the London Gazette, 6 June 1947. Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 9 квітня 2016.
  22. ↑ Princess Margaret Was A Fashion Icon And These Outfits Prove It. Marie Claire (амер.). 29 грудня 2019. Процитовано 10 листопада 2023.
  23. ↑ Princess Margaret's Style Evolution, From Peak Princess To Style Icon. HuffPost (англ.). 17 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2023.
  24. ↑ а б published, Penny Goldstone (20 квітня 2020). A look back at Princess Margaret's most daring looks. Marie Claire UK (англ.). Процитовано 10 листопада 2023.
  25. ↑ Magazine, Smithsonian; Katz, Brigit. Princess Margaret’s Iconic 21st Birthday Dress Goes on Display. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 10 листопада 2023.
  26. ↑ Hills, Megan C. (1 лютого 2019). Stories behind six legendary looks from the Dior V&A exhibition. Evening Standard (англ.). Процитовано 10 листопада 2023.
  27. ↑ Nast, Condé (17 листопада 2019). Princess Margaret’s Royal Style In 22 Divine Vintage Photos. British Vogue (брит.). Процитовано 10 листопада 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маргарет_(принцеса_Великої_Британії)&oldid=44216499