Перейти до вмісту

Маркус Бунді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Маркус Бунді
нім. Markus Bundi
Народився7 серпня 1969(1969-08-07) (55 років)
Веттінген, Баден, Ааргау, Швейцарія
ГромадянствоШвейцарія Швейцарія
Діяльністьписьменник, літературний критик, редактор, редактор
Сфера роботиШвейцарська література[1] і журналістика[1]
Мова творівнімецька
Роки активності2001 — т. ч.
НагородиMontblanc Bolero Shortstory Prize (2008)
Сайт: markusbundi.ch

Ма́ркус Бу́нді (нім. Markus Bundi; нар. 7 серпня 1969, Веттінген, Баден, Ааргау, Швейцарія) — швейцарський прозаїк, поет, есеїст, літературний критик і редактор.

Біографія

[ред. | ред. код]

Провів дитинство і юність у Нуссбаумені (нім. Nussbaumen; громада Оберзіггенталь, округ Баден, кантон Ааргау). Після закінчення середньої школи вивчав філософію, нову німецьку літературу і мовознавство в Цюрихському університеті. Паралельно в 1995—1996 роках працював спортивним редактором у газеті Badener Tagblatt[de], потім до 2005 року — редактором культурного відділу кантональної газети Aargauer Zeitung[de]. У 2002, 2005 і 2007 роках входив до Опікунської ради Аргау (нім. das Aargauer Kuratorium)[2][3]. З 2005 року викладає філософію і німецьку мову в Старій кантональній школі Аарау[de][4].

Літературна кар’єра

[ред. | ред. код]

Дебютував у літературі на початку 2000-х років[3]. Набув популярності завдяки новелі «Мовчання Емілії» (нім. Emilies Schweigen, 2011), героїня якої — медсестра Емілія Т. (нім. Emilie T.), обвинувачена у вбивстві понад 70 пацієнтів — не вимовляє жодного слова впродовж усього судового процесу; замість неї виступає молодий громадський захисник Давид Моор (нім. David Moor), який суб’єктивно переконаний у винуватості Емілії, але домагається її виправдання завдяки стратегії in dubio pro reo[ru]. Новела отримала позитивні відгуки критиків за межами Швейцарії[5].

У 2010—2020-х роках продовжив успішну письменницьку та редакторську кар’єру. Автор психологічного роману «Чоловік без зобов’язань» (нім. Mann ohne Pflichten, 2015), детективних романів «Стара банда» (нім. Alte Bande, 2019), «Дикі звірі» (нім. Wilde Tiere, 2024), збірок прози «Вилучено» (нім. Ausgezogen, 2006), «Вельмишановний та інші» (нім. Sehr geehrte und andere, 2009), «Ходьба на місці» (нім. Gehen am Ort, 2011), «Щоб хижаки стали ручними» (нім. Dass Raubtiere gezähmt werden, 2012), «Мовчання Емілії» (нім. Emilies Schweigen, 2013), «Рецепціоністка» (нім. Rezeptionistin, 2014), «Щастя за планом» (нім. Planglück, 2017), «Хлопчик, який підірвав головний вокзал Цюриха» (нім. Der Junge, der den Hauptbahnhof Zürich in die Luft sprengte, 2020), віршованих і віршовано-прозових збірок «З тих пір» (нім. Aus Zeiten, 2001), «Легкі речі» (нім. Lichterdings, 2002), «Без запобіжника» (нім. Entsichert, 2004), «Оскал горизонту» (нім. Das Grinsen des Horizonts, 2007), «Перекид назад» (нім. Kleine Rolle rückwärts, 2013), «Поява мильних бульбашок» (нім. Ankunft der Seifenblasen, 2018), «Світлові якорі» (нім. Lichte Anker, 2024), літературознавчих есеїв про Генріха фон Кляйста, Клауса Мерца[de], Франца Тумлера[de], Урса Феса[de], Крістіана Галлера[de], Марлен Гаусгофер. У січні 2021 року опублікував роман-антиутопію «Остання колонія» (нім. Die letzte Kolonie) про останнє людське поселення, яке живе під землею «в сутінковому стані» (нім. in einem Dämmerzustand) [6].

З 1999 по 2002 рік — член журі Алеманської літературної премії[de]. У 2001—2002 роках брав участь у роботі програмного комітету Днів літератури Золотурна[de], 2007 року — у підготовці та проведенні Днів поезії Фрауенфельда. У 2009—2011 роках виступав модератором австрійської дискусійної літературної групи «Інсбрукські бесіди вихідними» (нім. Die Innsbrucker Wochenendgespräche). З 2010 до 2020 року — відповідальний редактор поетичної серії «Ряд» (нім. Die Reihe), яку випускало швейцарське видавництво Wolfbach Verlag[de] (щонайменше чотири книжкових найменувань на рік)[7]. З 2011 року — постійний редактор творів Клауса Мерца, що публікуються австрійським видавництвом Haymon Verlag[de][3][8][9].

Лауреат премії Montblanc Bolero Shortstory Prize (2008)[3].

Мешкає в громаді Ноєнгоф (кантон Аргау)[10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Чеська національна авторитетна база даних
  2. Markus Bundi — 4 Bücher. Perlentaucher. Процитовано 18 червня 2023.
  3. а б в г Bundi, Markus. Synergia. Процитовано 18 червня 2023.
  4. Markus Bindi. Alte Kantonsschule Aarau. Процитовано 18 червня 2023.
  5. Emilies Schweigen. Markus Bundi. Процитовано 18 червня 2023.
  6. Markus Bundi | Die letzte Kolonie. Septime. Процитовано 18 червня 2023.
  7. Die Reihe. Wolfbach Verlag Zürich. Процитовано 18 червня 2023.
  8. Aargau Solothurn — Markus Bundi: «Wir werden durch Sprache manipuliert». SRF. 10 травня 2013. Процитовано 18 червня 2023.
  9. Markus Bundi. Viceversa Literatur[de]. Процитовано 18 червня 2023.
  10. Markus Bundi. AN|SICH|TEN – SRF Schweizer Literatur. 2023. Процитовано 18 червня 2023.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Романи, повісті, оповідання

[ред. | ред. код]

Про Генріха фон Кляйста

[ред. | ред. код]

Про Клауса Мерца

[ред. | ред. код]

Про Франца Тумлера

[ред. | ред. код]

Про Урса Феса

[ред. | ред. код]

Про Крістіана Галлера

[ред. | ред. код]

Про Марлен Гаусгофер

[ред. | ред. код]

Колективні збірки

[ред. | ред. код]

Навчальні посібники

[ред. | ред. код]

Вірші

[ред. | ред. код]

Театр

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]