Марк Антоній Кретік
Марк Антоній Кретік лат. Marcus Antonius Creticus | ||
| ||
---|---|---|
74 до н. е. | ||
| ||
73—71 до н. е. | ||
Народження: |
2 століття до н. е. невідомо | |
Смерть: |
71 до н. е. або 71 до н. е.[1] Крит, Стародавній Рим | |
Країна: | Стародавній Рим | |
Рід: | Антонії | |
Батько: | Марк Антоній Оратор | |
Шлюб: |
Нуміторія Юлія Антонія | |
Діти: |
Марк Антоній Гай Антоній Луцій Антоній Антонія |
Марк Антоній Кретік (лат. Marcus Antonius Creticus; помер у 71 році до н. е.) — давньоримський політичний діяч і воєначальник з плебейського роду Антоніїв, претор 74 роки до н. е. Під час претури отримав надзвичайні повноваження для війни з піратами по всьому Середземному морю. Про цю війну майже нічого не відомо; на підставі мізерних повідомлень джерел багато дослідників припускають, що Антоній зазнав поразки на острові Крит, а агномен «Критський» отримав в насмішку, але є й думка, що бойові дії були радше вдалими. У будь-якому випадку Антоній уклав з критянами мирний договір (його умови невідомі) і помер до повернення в Рим.
Одним із синів Марка Антонія був член Другого тріумвірату того ж імені.
Марк Антоній належав до старовинного плебейського роду, який згідно з джерелами часів Пізньої республіки зводив свій родовід до Антона, одного з синів Геракла[2][3]. Тіт Лівій згадує належних до цього роду децемвіра (450—449 роки до н. е.)[4], військового трибуна з консульською владою (422 рік)[5] та начальника кінноти при диктаторі (334—333 роки)[6]. При цьому до I століття до н. е. серед Антоніїв не було жодного консула, і їхнє становище у складі римського нобілітету характеризується в історіографії як «незавидне»[7]. Марк Антоній Оратор — батько Марка Антонія Кретіка — зміг зробити кар'єру завдяки своїм здібностям (зокрема, красномовства) і, згідно з однією з гіпотез, завдяки підтримці Гая Марія[8]. У 99 році до н. е. він був консулом, в 97 році — цензором, а в 102—100 роках воював на Сході з піратами, як згодом і його син[9].
У Марка-молодшого був брат Гай, який отримав від сучасників прізвисько Гібрида[10].
Про життя Марка Антонія до претури нічого не відомо, включаючи дату народження та обставини, при яких Марк подолав перші щаблі cursus honorum[11]. Його батько у 87 році до н. е. став жертвою маріанського терору, а брат разом з ворогом Гая Марія Луцієм Корнелієм Суллою виїхав з Італії на Балкани, на війну з Мітрідатом. Існує припущення, що після загибелі батька Марк-молодший, теж опинився в небезпеці та втік до Греції, де приєднався до сулланців. Противники цієї гіпотези звертають увагу на те, що Марк не згадується у зв'язку з Першою Мітрідатовою війною і що його старший син народився в 83 році до н. е., причому, мабуть, у Римі (а Сулла увійшов у це місто тільки у 82 році до н. е.)[12].
Перші згадки про Марка Антонія у дійшовших до нас джерелах відносяться до 74 році до н. е., коли він обіймав посаду претора та отримав надзвичайні повноваження для боротьби зі середземноморськими піратами. Псевдо-Асконій пише, що Марк «отримав з нагоди в сенаті необмежене піклування завдяки консулу Котті та за допомогою кліки Цетега»; таким чином, результат справи був визначений не народним голосуванням, а постановою сенату, прийнятою завдяки окремим доброзичливцям претора. Консул 74 роки Марк Аврелій Котта був віддаленим свояком Антонія, а Публій Корнелій Цетег очолював сильне сенатське угруповання, від якого залежало прийняття багатьох рішень. Чому Цетег допоміг Антонію, невідомо[13].
Марку дісталися дуже широкі повноваження. Гай Веллей Патеркул пише про «поширення влади однієї людини на майже весь світ»[14], Марк Тулій Цицерон — про необмежену владу[15], Гай Саллюстій називає Марка «куратором узбережжя, на яке поширювалася римська влада»[16]. Дослідники вважають слова Цицерона риторичним перебільшенням, надаючи більшого значення свідченням Веллея Патеркула: останній вважає імперій Антонія таким же, як імперій, отриманий сімома роками пізніше Гнеєм Помпеєм Великим[14]. Відомо, що Помпей отримав проконсульські повноваження на всьому узбережжі Середземного моря і на відстань до 50 миль від берега[17]. Французький дослідник Поль-Франсуа Фукар припустив, що Антоній міг на свій розсуд призначати легатів[18], але інші вчені заперечують цю гіпотезу[19].
Згідно Веллею Патеркулу, надання таких широких повноважень Антонію в Римі сприйняли байдуже через його пересічність новоявленого проконсула: «адже рідко заздрять славі тих, чиєї могутності не бояться»[14].
Проблема піратства на Середземному морі до 74 році до н. е. стала дуже гострою. Військові операції на окремих ділянках узбережжя (зокрема, в Кілікії) не приносили необхідного ефекту, з-за чого і був призначений єдиний командувач з широкими повноваженнями. Про діяльність у цій якості Марка Антонія відомо дуже мало: неясно, чи був у нього план дій і чи мав він необхідні для ведення війни матеріальні ресурси. Імовірно останніх не вистачало, з-за чого проконсул був змушений вдаватися до реквізицій[20].
На першому етапі (74-73 роки до н. е.) Антоній діяв у західній частині Середземномор'я, головним чином на узбережжі Лігурії та Сицилії, щоб забезпечити постачання Риму хлібом. Джерела розповідають про низку злочинних діянь проконсула. Зокрема, в Сицилії він замінив для місцевих жителів обов'язкові хлібні поставки їх грошовим еквівалентом, причому призначив явно завищену ціну[21]; в Лілібеї один з префектів Антонія спробував реквізувати рабів місцевої жительки, щоб зарахувати їх у флот, хоча формально раби разом з їх господинею вважалися власністю Венери Ерицинської[22][23].
У збережених джерелах (у фрагментах «Історії» Саллюстія) згадуються лише два військових епізода, що належать до цього етапу війни. Антоній воював на суші та на морі з лігурами, причому зміг відбити їх атаки з великими труднощами; проте незабаром лігури відступили в Альпи. Після цього проконсул скликав раду, на якій було вирішено плисти в Іспанію, на війну проти Квінта Серторія. Надалі його флот і армія опинилися в землях якихось аресинаріїв, Антоній зміг форсувати річку Ділун завдяки застосованій ним військової хитрості, але зайняти раптовим ударом сусіднє місто (назва невідома) йому не вдалося[24]. Історик А. Шультен припустив, що аресінарії Саллюстія — це іберійське плем'я ереносіїв, що жили між річкою Ібер і Піренеями, а місто відповідно Емпоріон[25]; згідно з гіпотезою П. Фукара, ці події відбувалися на одному з Балеарських островів[26].
Думки істориків про підсумки військових дій на Заході розходяться. Вчені пишуть про «деякі успіхи» або про відсутність якого-небудь позитивного результату; є і протилежна думка, згідно з якою Антоній виконав завдання, що стояли перед ним в цьому регіоні. У будь-якому випадку в 72 році до н. е. проконсул переніс свої дії в східну частину Середземного моря. Збереглися дві написи, що належать до часу його перебування в Греції. Одна з них була створена в Епідаврі, що в Арголіді, в честь місцевого жителя, який добився для свого міста послаблення повинностей; друга — декрет з Гітіона (порту в Лаконіці), яким місто вшанувало братів Клоаціїв, що забезпечили йому захист і кредит. З цих даних учені роблять висновок, що Марк Антоній постарався викачати з Греції людські та матеріальні ресурси для продовження війни[27][28].
Бойові дії розгорнулися в районі острова Крит. У літературних джерелах збереглися лише два повідомлення про ці події, причому обидва характеризують Антонія вкрай негативно. Луцій Анней Флор пише: «Марк Антоній… був так упевнений у перемозі, що віз на кораблях більше кайданів для полонених, ніж зброї. І поплатився за свою необачність, бо ворог перехопив багато кораблів. Критяни прив'язали тіла бранців до вітрил і якірних канатів і на манір тріумфаторів повним ходом повернулися у свої гавані»[29]. Епітоматор Тіта Лівія обмежується сухою констатацією: «Претор Марк Антоній завершив своєю смертю війну проти критян, яку почав не особливо безнапасно»[28].
З цих даних більшість дослідників робить висновок, що Антоній зазнав поразки від критян. Е. Клебс називає це поразка ганебним[30], а Ст. Друман пише, що Марк втратив більшу частину флоту, після чого помер «від сорому та горя». На думку П. Фукара, проконсул потрапив у полон і там підписав принизливий для Риму світ з крітяни[31]. М. Гаспаров перевів відповідне повідомлення эпитоматора Лівія на російську мову словами «претор Марк Антоній вів без всякого успіху війну з крітяни і врешті-решт загинув»[32], наголошуючи таким чином на тому, що бойові дії мали в цілому невдалими і що проконсул став однією з жертв війни. У такому контексті агномен «Критський» (Creticus), отриманий Марком незадовго до смерті, дослідники вважають своєрідною насмішкою або спробою приховати поразку[33].
Існує й альтернативна версія, прихильники якої звертають увагу на крайню лапідарність і невизначеність свідчень джерел. У тексті Флора вони бачать тенденційне повідомлення про невдачу частини флоту Антонія (причому немає підстав стверджувати, що цієї ескадрою командував сам проконсул), а в періосі 97-ї книги Лівія — вказівка на те, що «не особливо благополучним» виявився лише початок війни; надалі ж Марк міг здобути перемогу та укласти вигідний для Риму мир. Згідно з однією з версій, він висадив на Криті армію, але під час цієї операції в полон до ворога потрапив квестор. Щоб врятувати йому життя, Марк уклав мир, за що й отримав почесне прізвисько «Критський» — подібно до того, як прозвали «Кавдинським» Спурія Постумія Альбіна, який в 321 році до н. е. уклав мир з самнітами в Кавдинській ущелині[34].
У будь-якому випадку Марк Антоній помер до свого повернення до Риму — на Криті або поблизу його берегів (71 рік до н. е.). Про причини смерті нічого не відомо[35].
Завдяки одній згадці в джерелах[11] відомо, що Марк Антоній був одружений першим шлюбом на якійсь Нуміторії з Фрегелл[36]. Пізніше він одружився з патриціанкою Юлією, дочкою консула 90 року до н. е. Луція Юлія Цезаря. По матері вона була онукою Марка Фульвія Флакка, союзника Гая Семпронія Гракха, а по батькові — родичкою майбутнього диктатора Гая Юлія Цезаря. За словами Плутарха, ця матрона «шляхетністю натури, так само як і цнотливістю, могла посперечатися з будь-якою зі своїх сучасниць»[37]. У цьому шлюбі народилися троє синів: Марк (майбутній тріумвір; 83-30 роки до н. е.), Гай (81-42) і Луцій (80—після 40). Крім того, у Марка Антонія була дочка (невідомо, від якого шлюбу)[38], дружина Публія Ватінія[39].
Після ранньої смерті чоловіка Юлія вийшла заміж вдруге, за Публія Корнелія Лентула Суру[38].
Марк Тулій Цицерон і Гай Саллюстій Крісп створили у своїх творах негативний образ Марка Антонія. Для них це бездарний і занадто впевнений у собі воєначальник, який грабував союзників і підданих Риму. Цицерон згадує про Марка у своїх промовах проти Верреса, проводячи паралелі між цими двома політиками та відповідно вдаючись до риторичних перебільшень[40]. Зокрема, він звертається до підсудного з такими словами: «…Ти вибрав для наслідування одного Марка Антонія, а з усіх дій Антонія тільки саме мерзенне! […] Що ж стосується Антонія, то він багато поганого зробив, мав намір зробити багато шкоди і союзникам і продуктивності провінцій, але смерть застала його серед його несправедливостей і грабежів»[41].
Більшість дослідників з такими оцінками згідні. Водночас деякі історики наполягають на тому, що образ Марка виявився спотворений: насправді це могла бути людина, пересічна, але без настільки яскраво виражених негативних рис, а війну з піратами він міг вести досить успішно[35]. Про позитивні риси Антонія Критського повідомляє тільки один античний автор, Плутарх, за даними якого Марк був «не дуже видний і мало чим прославився на державному терені, але великодушний, чесний і щедрий»[37].
…Він володів вельми скромними статками й тому не давав волі своїй доброті — за цим пильно стежила його дружина. І ось одного разу приходить до нього приятель просити грошей, грошей в Антонія немає, і він велить рабу принести води в срібному гуртку, змочує підборіддя, немов збираючись голитися, а потім, ще під якимось приводом виславши раба з кімнати, віддає кухоль товаришу, щоб той розпорядився ним, як захоче. Слуги кинулися пропажі, почалися пошуки, і, бачачи, що дружина у нестямі від гніву і хоче катувати всіх рабів поспіль, Антоній у всьому зізнався і просив вибачення.
— Плутарх. Марк Антоній, 1.[37]
Втім, П. Фукар вважав, що описана Плутархом великодушність — це скоріше «слабкість і марнотратство»[42].
- ↑ Digital Prosopography of the Roman Republic
- ↑ Antonius, 1894, kol. 2575.
- ↑ Wiseman, 1974, p. 156—157.
- ↑ Тіт Лівій, III, 35, 11.
- ↑ Тіт Лівій, IV, 42, 2.
- ↑ Тіт Лівій, VIII, 17, 3.
- ↑ Короленков, 2011, с. 12.
- ↑ Короленков, 2011, с. 13.
- ↑ Antonius 28, 1894, kol. 2591.
- ↑ Drumann, 1964, kol. 42.
- ↑ а б Смыков, 2012, с. 105.
- ↑ Keaveney, 1984, p. 126—127.
- ↑ Смыков, 2012, с. 105—107.
- ↑ а б в Веллей Патеркул, II, 31, 3.
- ↑ Цицерон Проти Гая Вересса, II, 8; III, 213.
- ↑ Саллюстій, III, 2.
- ↑ Смыков, 2012, с. 108.
- ↑ Фукар, 1906, c. 571.
- ↑ Смыков, 2012, с. 108—109.
- ↑ Смыков, 2012, с. 109.
- ↑ Цицерон Проти Гая Вересса, III, 214.
- ↑ Цицерон Слово проти Цецілія по справі Верреса, 55.
- ↑ Фукар, 1906, c. 574.
- ↑ Саллюстій, III, 5—6.
- ↑ Смыков, 2012, с. 111—112.
- ↑ Фукар, 1906, c. 575.
- ↑ Фукар, 1906, с. 577—580.
- ↑ а б Смыков, 2012, с. 113.
- ↑ Флор, I, 42, 2—3.
- ↑ Antonius 29, 1894, kol. 2594.
- ↑ Фукар, 1906, c. 581.
- ↑ Тіт Лівій, Періохи, 97.
- ↑ Смыков, 2012, с. 113—114.
- ↑ Смыков, 2012, с. 116—117.
- ↑ а б Смыков, 2012, с. 118.
- ↑ Цицерон Філіппіки, III, 17.
- ↑ а б в Плутарх, Марк Антоній, 1.
- ↑ а б Antonius 29, 1894, kol. 2595.
- ↑ Antonius 111, 1894.
- ↑ Смыков, 2012, с. 105; 110.
- ↑ Цицерон Проти Гая Вересса, III, 213.
- ↑ Фукар, 1906, c. 573.
- Луцій Анней Флор. Епітоми.
- Гай Веллей Патеркул. Римська історія.
- Тіт Лівій. Історія від заснування міста.
- Плутарх. Порівняльні життєписи.
- Марк Тулій Цицерон. Проти Гая Вересса.
- Марк Тулій Цицерон. Слово проти Цецілія по справі Верреса.
- Марк Тулій Цицерон. Філіппіки.
- Гай Саллюстій Крісп. Історія.
- Короленков А. Гай Марий и Марк Антоний: от дружбы к вражде : [рос.] // История и историография зарубежного мира в лицах. — 2011. — № Х. — С. 12—22.
- Смыков Е. Марк Антоний Критский — ординарный человек с неординарными полномочиями : [рос.] // Studia historica. — 2012. — № XII. — С. 105—118.
- Фукар Поль-Франсуа. Кампании М. Антония Критского против пиратов, 74—71 гг. : [рос.] / російський переклад Сабіни Тарівердиєвої // Journal des Savants. — 1906. — № 4 (ноябрь). — С. 569—581.
- Robert Broughton. Magistrates of the Roman Republic. — New York, 1952. — Vol. II. — P. 558.
- Drumann W. Geschichte Roms in seinem Übergange von der republikanischen zur monarchischen Verfassung oder Pompeius, Caesar, Cicero und ihre Zeitgenossen : [нім.]. — Hildesheim, 1964. — Bd. I.
- Keaveney A. Who were the Sullani? : [англ.] // Klio. — 1984. — Vol. 66. — P. 114—150.
- Klebs E. Antonius // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1894. — Bd. I, 2. — Kol. 2575.
- Klebs E. Antonius 28 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1894. — Bd. I, 2. — Kol. 2590—2594.
- Klebs E. Antonius 29 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1894. — Bd. I, 2. — Kol. 2594—2595.
- Klebs E. Antonius 111 // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft : [нім.]. — 1894. — Bd. I, 2. — Kol. 2640.
- Wiseman T. Legendary Genealogies in Late-Republican Rome : [англ.] // Greece & Rome. — 1974. — Vol. 21, № 2. — С. 153—164. — JSTOR 642729.
- Марк Антоний Критский (рос.). — біографія на сайті ancientrome.ru.
- Smith, William,Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology, v. 1, p. 214 (англ.)