Мармара (Крим)
| село Мармара | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Севастополь |
| Район/міськрада | Балаклавський район |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1778 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 44.55° пн. ш. 33.75° сх. д. / 45° пн. ш. 34° сх. д. |
| Карта | |
  Мармара | |
| Мапа | |
| |
Мармара (крим. Marmara) — зникле село в Балаклавському районі Севастопольської міськради.
Розташовувалося на північному сході території міськради, біля кордону з Бахчисарайським районом, у долині річки Айтодорки, правої притоки Чорної.
На відомих картах селище не зазначено, місцезнаходження визначається досить приблизно, за описом Петра Палласа 1794 року в праці «Спостереження, зроблені під час подорожі південними намісництвами Російської держави».
|
…деревня Мармора, прежде населенная греками и теперь покинутая… …у скалы называемую Чаплак-кая, в уступе которой выдолблены кельи монахов, сходные с инкерманскими, известные здесь под названием Кара-коба, затем далее - под именем Шулдан…[1] | 
|
Таким чином, селище локалізується приблизно за півкілометра на схід від сучасного села Тернівка, біля підніжжя скель, в яких вирубаний монастир Шулдан[2]. Час виникнення, ймовірно, збігається з заснуванням монастиря — кінець XIII—XIV століття[3], у складі середньовічного князівства Феодоро. Проіснувала Мармара набагато довше монастиря — Шулдан був зруйнований при розгромі князівства османами в 1475 році, Мармару ж включили до складу Мангупського кадилика Кафинського еялета імперії. Після здобуття ханством незалежності за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року[4] «наказовим актом» Шагін Ґерая у 1775 році селище увійшло до складу Кримського ханства до складу Бакчі-сарайського каймаканства Мангупського кадилика[5].
У 1778 році відбулося виселення кримських греків у Приазов'ї . Відповідно до «Відомостей про виведених із Криму в Приазов'ї християн» О. В. Суворова з Мармари виїхало 103 особи — 46 чоловіків і 57 жінок (у відомості митрополита Ігнатія також значиться Момрум, але без зазначення кількості виселених сімей[6]). На новому місці переселенці, разом із вихідцями з Черкез-Кермена та Карані, заснували село Карань — нині Гранітне, Тельманівського району Донецької області[7]. Мабуть, селище спорожніло повністю, в Камеральному Описі Криму 1784 року, серед житлових, не згадано. За відомостями генерал-поручика О. А. Ігельстрома від 14 грудня 1783 в селі Мармара після виведення християн залишилося 13 будинків переселенців, з яких «7 проданих ханом, 6 розорені»[8]. У відомості, «за колишнього Шагін Герея хана складеної татарською мовою про християн, що вийшли з різних сіл, і про їхні маєтки, що залишилися, в точному віданні його Шагін Герея» і перекладеної 1785 року про село Мармара міститься список 17 мешканців села, з переліком оранки, що їм належала. Відомостей про житла та інші споруди немає; також міститься приписка, що «в селі розташовані албанці»[9].
Надалі у доступних джерелах не зустрічається.
- ↑ Петер-Симон Паллас. {{{Заголовок}}}. — 500 прим. — ISBN 5-02-002440-6. Архівовано з джерела 4 лютого 2021
- ↑ Туристическая карта Крыма. ЮБК (рос.). ЭтоМесто.ru. 2007. Процитовано 2 травня 2020.
- ↑ Ю.М. Могаричов. Шулдан. // Пещерные города в Крыму. — Сімферополь : Сонат, 2005. — 192 с. — ISBN 966-8111-524. Архівовано з джерела 30 березня 2016
- ↑ Кючук-Кайнарджийский мирный договор (1774). Арт. 3
- ↑ Османский реестр земельных владений Южного Крыма 1680-х годов / А. В. Ефимов. — Москва : Институт наследия, 2021. — Т. 3. — С. 148—149. — ISBN 978-5-86443-353-9. — DOI: Архівовано з джерела 31 травня 2021
- ↑ Поэтические традиции народной культуры греков-урумов с. Улаклы…. Архів оригіналу за 25 червня 2013. Процитовано 30 травня 2013.
- ↑ Джуха Іван Георгійович. В новом отечестве // Одиссея мариупольских греков : Очерки истории. — Вологда : ВДПІ, 1993. — 158 с. — ISBN 5-87822-008-3.
- ↑ Лашков Ф. Ф. Камеральное описание Крыма, 1784 года. Ведомость о числе христианских деревень, оставшихся после христиан с показанием в них числа дворов, також и сколько в котором городе христианских домов состоит. // Известия Таврической Ученой Архивной Комиссии. — Сімферополь : Известия Таврической ученой архивной комиссии, 1889. — Т. 7. — С. 24—45. Архівовано з джерела 9 січня 2021
- ↑ Ефимов А.В. (составитель). Тетрадь о казённых греческих деревнях // Христианское население Крымского ханства в 70-е годы XVIII в / В. В. Лебединский. — Москва : «Т8 Издательские технологии», 2021. — С. 41—42. — 500 прим. — ISBN 978-5-907384-43-9. Архівовано з джерела 16 січня 2022