Перейти до вмісту

Мангупський кадилик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Мангупський кадилик — скасована адміністративно-територіальна одиниця в Криму. Входила до складу Кефинського санджаку в 1475—1558 (пізніше, в 1558—1774 — Кефинського еялета) Османської імперії[1] і Бахчисарайського каймаканства (1774—1783) Кримського ханства.

В Османській імперії

[ред. | ред. код]

Кадилик був утворений в 1475 році, після завоювання Османами Генуезького володіння — капітанство Готія і князівства Феодоро, на думку істориків, в їх межах[2][3]. За подаковим даним 1529 року в кадилику мешкало близько 10 тисяч осіб[4][5]. За податковими відомостями 1634 року і «Османским реєстром земельних володінь Південного Криму 1680-х років» до кадилика Мангуб входили фортеці Мангуб і Баликлава та понад 75 селищ та їх окремих частин-махалі (деякі махалі зараз невідомі, як і частина селищ)[6], у 50 з яких проживали немусульмани, всього 958 сімей[7].

У Кримському ханстві

[ред. | ред. код]

Після здобуття ханством незалежності за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 року[8] «наказовим актом» Шагін-Гірея 1775 року кадилик був включений до складу Бахчисарайського каймаканства Кримського ханства[6], при цьому, за повідомленням Петера Палласа у праці «Спостереження, зроблені під час подорожі південними намісництвами Російської держави у 1793—1794 роках», «шістнадцять сіл, разом з жидівським містом були згодом Шагін-Гірей-ханом також зараховані до кадилика»: Істиля, Кувуш, Авчі -кой, Улу-Сала, Мачі-Сала, Керменчик, Лака, Шюрю, Улаклі, Менгуш, Беш-Ево, Буюк-Єнікой, Кучук-Єнікой, Аян, Майрум, Джуфут-Кале[9]. Згідно з Камеральним Описом Криму… 1784 року кадилик включав власне Мангуп і 96 поселень, при цьому деякі з них являли собою квартали-маалі великих селищ. Частину сіл, із сильно спотвореними назвами[10], ідентифікувати поки що не вдалося, хоча дослідниками проведено велику роботу зі зіставлення назв Камерального Опису з сучасними[11].

Після анексії Кримського занства Росією (8) 19 квітня 1783 року[12], (8) 19 лютого 1784 року, іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і села були приписані до Сімферопольського повіту[13], а після створення 8 (20) жовтня 1802 року Таврійської губернії [14] селища кадилика включили до складу Махульдурської та Алуштинської волостей.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyeti'nde Kefe: (1475-1600). — Ankara : Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları, 2000. — Т. 1. — 570 с. — ISBN 975-17-2363-9.
  2. ↑ В.А. Типаков. Общины Готии и капитанство Готии в уставе Каффы 1449 г. // «Культура народов Причерноморья». — Симферополь : « Таврический национальный университет имени В. И. Вернадского», 1999. — Т. 6 (14 грудня). — С. 218—224. — ISSN 1562-0808.
  3. ↑ Мыц В.Л. Каффа и Феодоро в первой трети XV в. // Каффа и Феодоро в XV веке : контакты и конфликты. — Симферополь : Универсум, 2009. — С. 169. — ISBN 978-966-8048-40-1. Архівовано з джерела 11 листопада 2021
  4. ↑ Alan W. Fisher. The Ottoman Crimea in the Sixteenth Century // Harvard Ukrainian Studies : журнал. — 1981. — Vol. V, iss. 2 (14 December). — P. 135—170. — ISSN 0363-5570.
  5. ↑ М.Б. Кизилов. Готы, страна Дори и княжество Феодоро (Мангуп) // Крымская Готия: история и судьба / И.Н. Храпунов, И.В. Зайцев. — Симферополь : Наследие тысячелетий, 2015. — С. 53. — 2000 прим. — ISBN 978-5-9906988-0-2.
  6. ↑ а б Османский реестр земельных владений Южного Крыма 1680-х годов / А. В. Ефимов. — Москва : Институт наследия, 2021. — Т. 3. — С. 6—7. — ISBN 978-5-86443-353-9. — DOI:10.34685.
  7. ↑ Ефимов А.В. Христианское население Крыма в 1630-е годы по османским источникам // Вестник РГГУ : журнал. — 2003. — № 9 (110) (14 грудня). — С. 134—143. — ISSN 2073-6355.
  8. ↑ Кючук-Кайнарджийский мирный договор (1774). Арт. 3
  9. ↑ Пётр Симон Паллас. Наблюдения, сделанные во время путешествия по южным наместничествам Русского государства в 1793—1794 годах = Bemerkungen auf einer Reise in die sudlichen Statthalterschaften des russischen Reichs in den Jahren 1793 und 1794 / Борис Венедиктович Левшин. — Российская Академия наук. — Москва : Наука, 1999. — С. 157—158. — (Научное наследство) — 500 прим. — ISBN 5-02-002440-6. Архівовано з джерела 4 лютого 2021
  10. ↑ Henryk Jankowski. A Historical-Etymological Dictionary of Pre-Russian Habitation Names of the Crimea. — Leiden — Boston, : Brill Academic Pub, 2006. — 1298 с. — ISBN 9004154337.
  11. ↑ Чернов Э. А. Идентификация населённых пунктов Крыма и его административно-территориального деления 1784 г. Азовские Греки. Архів оригіналу за 16 грудня 2017. Процитовано 2021-7-24.
  12. ↑ Сперанский М.М. (составитель). Высочайшій Манифестъ о принятіи полуострова Крымскаго, острова Тамана и всей Кубанской стороны, подъ Россійскую Державу (1783 г. Апрѣля 08) // Полное собрание законов Российской Империи. Собрание Первое. 1649—1825 гг. — СПб. : Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. — Т. XXI. — 1070 с.
  13. ↑ Гржибовская, 1999, Указ Екатерины II об образовании Таврической области. 8 февраля 1784 года, стр. 117.
  14. ↑ Гржибовская, 1999, Из Указа Александра I Сенату о создании Таврической губернии, с. 124.

Література

[ред. | ред. код]
  • Административно-территориальные преобразования в Крыму. 1783-1998 гг. Справочник / под ред. Г. Н. Гржибовской. — Симферополь : Таврия-Плюс, 1999.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мангупський_кадилик&oldid=41432942