Марія Канілья

Марія Канілья
італ. Maria Caniglia
Основна інформація
Дата народження	5 травня 1905(1905-05-05) або 11 травня 1906(1906-05-11)
Місце народження	Неаполь, Італія
Дата смерті	16 квітня 1979(1979-04-16)[…]
Місце смерті	Рим, Італія
Роки активності	з 1930
Громадянство	Італія  Королівство Італія
Професії	оперна співачка
Співацький голос	сопрано
Інструменти	вокал
Жанри	опера
Файли у Вікісховищі

Марія Канілья (італ. Maria Caniglia; нар. 5 травня 1905, Неаполь — 16 квітня 1979, Рим) — італійська оперна співачка (драматичне сопрано), педагог.

Біографія

Канілья народилася в Неаполі, вчилася в консерваторії Сан-П'єтро Мажелла в Неаполі. Дебютувала в Турині в 1930 році в ролі Хрісофеміда в опері Р. Штрауса «Електра». У тому ж році в Генуї співала Магду («Затонулий дзвін» (La campana sommersa) Респігі), в Римі — Ельзу («Лоенгрін» Вагнера).

Дебютувала в Ла Скала в ролі Марії в опері Pizzetti «Чужинець» (італ. Lo straniero). Успіх прийшов до співачки завдяки виконанню в Ла Скала ролі Розаури в «Масках» (італ. Le maschere) Масканьї в 1934-35 роках. Канілья виступала в Ла Скала до 1951 року у провідних партіях драматичного сопрано, в її репертуарі «Бал-маскарад», «Сила долі», «Аїда», «Андре Шеньє», «Тоска», «Адріана Лекуврер». Користувалася великим успіхом в операх пізнього веризму.

За межами Італії Канілья виступала в Паризькій Опері, Ковент-Гардені, Театрі Колумба, Віденській опері. У 1935 році на Зальцбургському фестивалі з успіхом виступила в ролі Аліси Форд («Фальстаф» Верді). Дебютувала на сцені Метрополітен-Опера у Нью-Йорку 21 листопада 1938 року в ролі Дездемони в «Отелло» Верді.

Канілья брала участь у відродженні декількох давно не виконуваних опер, таких як «Поліевкт» Доніцетті і «Оберто, граф ді Сан-Боніфачо» Верді. Брала участь у постановках багатьох сучасних творів: у 1931 році в Мілані співала Мануелу в опері «Ніч Зораіми» (італ. La notte di Zoraima), в 1936 році в Римі — Розанну в опері «Сірано де Бержерак» Альфано, у 1937 році в Римі головну партію в «Лукреції» Респігі.

Востаннє Марія Канилья виступила в ролі Тоски в Каїрі в 1959 році, після чого покинула сцену і зайнялася викладанням.

Канілья вийшла заміж у 1939 році за італійського композитора Піно Донаті, музичного керівника Арена-ді-Верона, Театро Комуналє в Болоньї та Чиказької ліричної опери.

Канілья залишила велику спадщину в області грамзапису, де її частим партнером виступав Джильї.

Марія Канілья померла в Римі у віці 73 років.

Голосом Канільї співає Франка Дюваль у фільмі-опері режисера Карміні Галлоні «Тоска» 1956 року.

Дискографія

Студійні записи

• 1938 — Д. Пуччіні «Тоска» — партія Флорії Тоски

Хор і оркестр Римської опери, дір. Олів'єро де Фабріціус. Каварадоссі — Беньяміно Джільї, Скарпіа — Армандо Борджоли.

• 1939 — Д. Верді «Реквієм» — партія сопрано

Хор і оркестр королівської опери в Римі, дир. Тулліо Серафін, солісти: Беньяміно Джільї, Ебе Стіньяні, Еціо Пінца.

• 1941 — Д. Верді «Сила долі» — партія Леонори

Хор і оркестр Туринського радіо, дир. Джіно Марінуцці. Альваро — Гальяно Мазіні, Дон Карлос — Карло Тальябуе, Преціозілла — Ебе Стіньяні, Настоятель — Танкреді Пазеро.

• 1941 — У. Джордано «Андре Шеньє» — партія Мадлен

Хор та оркестр театру Ла Скала, дир. Олів'єро де Фабріціус. Андре Шеньє — Беньяміно Джільї, Шарль Жерар — Джино Бекі, графиня де Куаньї — Джульєтта Сіміонато.

• 1943 — Д. Верді «Бал-маскарад» — партія Амелії

Хор і оркестр Римської опери, дир. Тулліо Серафін. Річард — Беньяміно Джільї, Ренато — Джино Бекі, Ульріка — Федора Барб'єрі.

• 1946 — Д. Верді «Аїда» — партія Аїди

Хор і оркестр Римської опери, дир. Тулліо Серафін. Радамес — Беньяміно Джільї, Амнеріс — Ебе Стіньяні, Амонасро — Джино Бекі, Рамфіс — Танкреді Пазеро, Фараон — Італо Тайо.

• 1950 — У. Джордано «Федора» — партія Федори

Хор і оркестр Італійського радіо в Мілані, дир. Маріо Россі. Солісти: Д. Пранделлі, С. Коломбо, К. Піччіні.

• 1950 — Р. Дзандонаї «Франческа да Ріміні» — партія Франчески

Хор і оркестр Італійського радіо в Римі, дир. Антоніо Гварнері. Солісти: Д. Пранделлі, К. Тальябуе, О. Роверо.

• 1951 — Д. Верді «Дон Карлос» — партія Єлизавети

Хор і оркестр Італійського радіо в Римі, дир. Фернандо Превіталі. Дон Карлос — Мірто Піччі, Родріго — Паоло Сільвері, Еболі — Ебе Стіньяні, Філіп II — Нікола Россі-Лемені Інквізитор — Джуліо Нері.

Живі записи вистав

• Д. Верді. Отелло — партія Дездемони. Метрополітен Опера, Нью-Йорк, 1938
• Д. Верді. Аїда — партія Аїди. Ковент-Гарден, Лондон, 1938
• Д. Верді. Травіата — партія Віолетти. Ковент-Гарден, Лондон, 1938
• Д. Верді. Бал-маскарад — партія Амелії. Римська опера, 1939
• Ф. Чілеа. Адрієнна Лекуврер — партія Адрієнни. Театр Колумба, Буенос-Айрес, 1939

Посилання

• Цодоков Е. (14 грудня 2010). Мария Канилья. Belcanto.ru. Архів оригіналу за 10 травня 2020. Процитовано 5 січня 2016.
• Alain Pâris, Dictionnaire des interprètes et de l interpretation musicale au XX siècle (2 vols), Ed. Robert Laffont (Bouquins, Paris 1982, 4th Edn. 1995, 5th Edn 2004). ISBN 2-221-06660-X
• D. Hamilton (ed.),The Metropolitan Opera Encyclopedia: A Complete Guide to the World of Opera (Simon and Schuster, New York 1987). ISBN 0-671-61732-X
• Roland Mancini and Jean-Jacques Rouveroux, (orig. H. Rosenthal and J. Warrack, French edition), Guide de l'opéra, Les indispensables de la musique (Fayard, 1995). ISBN 2-213-59567-4
• 'Caniglia, Maria' in Rosenthal, H. and Warrack, J., 1979, The Concise Oxford Dictionary of Opera, 2nd Edition, Oxford University Press, p. 80
• Дискографія на Allmusic.com [Архівовано 14 червня 2020 у Wayback Machine.]