Перейти до вмісту

Мастерс Монте-Карло

Координати: 43°45′06″ пн. ш. 7°26′26.62″ сх. д. / 43.75167° пн. ш. 7.4407278° сх. д. / 43.75167; 7.4407278
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

43°45′06″ пн. ш. 7°26′26.62″ сх. д. / 43.75167° пн. ш. 7.4407278° сх. д. / 43.75167; 7.4407278

Поточне змагання Rolex Monte-Carlo Masters 2020
Інформація
Назва подіїRolex Мастерс Монте-Карло
Rolex Monte-Carlo Masters
Засновано1897
РозташуванняРокбрюн-Кап-Мартен
Франція Франція
АренаМонте-Карло Каунтрі Клаб
КатегоріяATP Мастерс 1000
ПокриттяҐрунт / відкриті корти
Турнірна сітка56 одиночний
28 кваліфікація
24 парний
Призові€5,433,555 (2020)
СайтОфіційний сайт
CMNS: Мастерс Монте-Карло у Вікісховищі

Мастерс Монте-Карло — щорічний тенісний турнір для чоловіків тенісистів-професіоналів, який проводиться в Рокбрюне-Кап-Мартіні, Франція, [1] комуні, яка межує з Монако. Турнір є частиною туру ATP Мастерс 1000 Асоціації тенісистів-професіоналів (ATP). Турнір проводиться на ґрунтових кортах щороку у квітні-травні.

Чемпіонат з тенісу в Монте-Карло вперше відбувся в 1897 році. Він став "Відкритим" в 1969 році. З 1970 по 1972 рік і з 1978 по 1989 рік це був великий турнір Туру Гран-прі у рамках змагань найвищого рівня Супер серії Гран-прі. У 1973 році турнір був частиною весняних середземноморських турнірів Ротманс. [2] З 1974 по 1977 рік турнір входив до складу чемпіонату світу з тенісу (WCT). У 1990 році він став турніром серії Мастерс ATP.

Починаючи з 2009 року, Монте-Карло став єдиним турніром туру ATP Мастерс 1000, в якому не обов'язково брати участь. Більшість кращих гравців все ще обирають грати тут, попри цей статус.

Рафаель Надаль вигравав титул вісім разів поспіль між 2005 та 2012 роками, що зробило його єдиним гравцем, який виграв вісім титулів поспіль на тому ж турнірі. У 2017 році, у своєму 11-му фіналі проти Альберта Рамоса Віньоласа, він виграв титул рекордний за "Відкритої ери" 10-й раз. Наступного року Надаль покращив цей рекорд до 11 перемог у фіналі проти Кеі Нішікорі.


Фінали

[ред. | ред. код]

З 1968 року:

Одиночний розряд

[ред. | ред. код]
Рік Переможець Фіналіст Рахунок
1968 Італія Нікола П'єтранджелі СРСР Олександр Метревелі 6–2, 6–2
1969 Нідерланди Том Оккер Австралія Джон Ньюкомб 8–10, 6–1, 7–5, 6–3
1970 Югославія Желько Франулович Іспанія Мануель Орантес 6–4, 6–3, 6–3
1971 Румунія Іліє Настасе Нідерланди Том Оккер 3–6, 8–6, 6–1, 6–1
1972 Румунія Іліє Настасе (2) Чехословаччина Франтішек Пала 6–1, 6–0, 6–3
1973 Румунія Іліє Настасе (3) Швеція Б'єрн Борг 6–4, 6–1, 6–2
1974 Родезія Ендрю Паттісон Румунія Іліє Настасе 5–7, 6–3, 6–4
1975 Іспанія Мануель Орантес ПАР Боб Г'юїтт 6–2, 6–4
1976 Аргентина Гільєрмо Вілас Польща Войцех Фібак 6–1, 6–1, 6–4
1977 Швеція Б'єрн Борг Італія Коррадо Барадзутті 6–3, 7–5, 6–0
1978 Мексика Рауль Рамірес Чехословаччина Томаш Шмід 6–3, 6–3, 6–4
1979 Швеція Б'єрн Борг (2) США Вітас Ґерулайтіс 6–2, 6–1, 6–3
1980 Швеція Б'єрн Борг (3) Аргентина Гільєрмо Вілас 6–1, 6–0, 6–2
1981 (Без переможця) США Джиммі Коннорс
Аргентина Гільєрмо Вілас
5–5 (припинено через дощ)
1982 Аргентина Гільєрмо Вілас (2) Чехословаччина Іван Лендл 6–1, 7–6, 6–3
1983 Швеція Матс Віландер США Мел Перселл 6–1, 6–2, 6–3
1984 Швеція Генрік Сундстрем Швеція Матс Віландер 6–3, 7–5, 6–2
1985 Чехословаччина Іван Лендл Швеція Матс Віландер 6–1, 6–3, 4–6, 6–4
1986 Швеція Йоакім Нюстрем Франція Яннік Ноа 6–3, 6–2
1987 Швеція Матс Віландер (2) США Джиммі Аріас 4–6, 7–5, 6–1, 6–3
1988 Чехословаччина Іван Лендл (2) Аргентина Мартін Хайте 5–7, 6–4, 7–5, 6–3
1989 Аргентина Альберто Манчіні ФРН Борис Бекер 7–5, 2–6, 7–6, 7–5
1990 СРСР Андрій Чесноков Австрія Томас Мустер 7–5, 6–3, 6–3
1991 Іспанія Серхі Бругера Німеччина Борис Бекер 5–7, 6–4, 7–6(8–6), 7–6(7–4)
1992 Австрія Томас Мустер США Аарон Крікштейн 6–3, 6–1, 6–3
1993 Іспанія Серхі Бругера (2) Франція Седрік Пйолін 7–6(7–2), 6–0
1994 Україна Андрій Медведєв Іспанія Серхі Бругера 7–5, 6–1, 6–3
1995 Австрія Томас Мустер (2) Німеччина Борис Бекер 4–6, 5–7, 6–1, 7–6(8–6), 6–0
1996 Австрія Томас Мустер (3) Іспанія Альберт Коста 6–3, 5–7, 4–6, 6–3, 6–2
1997 Чилі Марсело Ріос Іспанія Алекс Корретха 6–4, 6–3, 6–3
1998 Іспанія Карлос Моя Франція Седрік Пйолін 6–3, 6–0, 7–5
1999 Бразилія Густаво Куертен Чилі Марсело Ріос 6–4, 2–1 відмова
2000 Франція Седрік Пйолін Словаччина Домінік Грбати 6–4, 7–6(7–3), 7–6(8–6)
2001 Бразилія Густаво Куертен (2) Марокко Хішам Аразі 6–3, 6–2, 6–4
2002 Іспанія Хуан Карлос Ферреро Іспанія Карлос Моя 7–5, 6–3, 6–4
2003 Іспанія Хуан Карлос Ферреро (2) Аргентина Гільєрмо Кор'я 6–2, 6–2
2004 Аргентина Гільєрмо Кор'я Німеччина Райнер Шуттлер 6–2, 6–1, 6–3
2005 Іспанія Рафаель Надаль Аргентина Гільєрмо Кор'я 6–3, 6–1, 0–6, 7–5
2006 Іспанія Рафаель Надаль (2) Швейцарія Роджер Федерер 6–2, 6–7(2–7), 6–3, 7–6(7–5)
2007 Іспанія Рафаель Надаль (3) Швейцарія Роджер Федерер 6–4, 6–4
2008 Іспанія Рафаель Надаль (4) Швейцарія Роджер Федерер 7–5, 7–5
2009 Іспанія Рафаель Надаль (5) Сербія Новак Джокович 6–3, 2–6, 6–1
2010 Іспанія Рафаель Надаль (6) Іспанія Фернандо Вердаско 6–0, 6–1
2011 Іспанія Рафаель Надаль (7) Іспанія Давид Феррер 6–4, 7–5
2012 Іспанія Рафаель Надаль (8) Сербія Новак Джокович 6–3, 6–1
2013 Сербія Новак Джокович Іспанія Рафаель Надаль 6–2, 7–6(7–1)
2014 Швейцарія Стен Вавринка Швейцарія Роджер Федерер 4–6, 7–6(7–5), 6–2
2015 Сербія Новак Джокович (2) Чехія Томаш Бердих 7–5, 4–6, 6–3
2016 Іспанія Рафаель Надаль (9) Франція Гаель Монфіс 7–5, 5–7, 6–0
2017 Іспанія Рафаель Надаль (10) Іспанія Альберт Рамос-Віньолас 6–1, 6–3
2018 Іспанія Рафаель Надаль (11) Японія Кеі Нішікорі 6–3, 6–2
2019 Італія Фабіо Фоніні Сербія Душан Лайович 6−3, 6−4
2020 Турнір не проводився (через пандемію коронавірусної хвороби 2019)[3]
2021 Греція Стефанос Ціціпас Росія Андрій Рубльов 6−3, 6−3
2022 Греція Стефанос Ціціпас (2) Іспанія Алехандро Давидович Фокіна 6−3, 7–6(7–3)
2023  [a] Андрій Рубльов Данія Гольгер Руне 5−7, 6−2, 7−5
2024 Греція Стефанос Ціціпас (3) Норвегія Каспер Рууд 6−1, 6–4

Парний розряд

[ред. | ред. код]
Рік Переможець Фіналіст Рахунок
1968 СРСР Сергій Ліхачов
СРСР Олександр Метревелі
Франція Патріс Бест
Франція Даніель Конте
5–7, 9–7, 6–4, 5–7, 7–5
1969 Австралія Овен Девідсон
Австралія Джон Ньюкомб
США Панчо Гонсалес
США Денніс Ралстон
7–5, 11–13, 6–2, 6–1
1970 США Марті Ріссен
Велика Британія Роджер Тейлор
Франція П’єр Бартес
Югославія Нікола Пилич
6–3, 6–4, 6–2
1971 Румунія Іліє Настасе
Румунія Йон Ціріак
Нідерланди Том Оккер
Велика Британія Роджер Тейлор
1–6, 6–3, 6–3, 8–6
1972 Франція Патріс Бест
Франція Даніель Конте
Чехословаччина Їржі Гржебец
Чехословаччина Франтішек Пала
3–6, 6–1, 12–10, 6–2
1973 Іспанія Хуан Гісберт, ст.
Румунія Іліє Настасе (2)
Франція Жорж Говен
Франція Патрік Пруазі
6–2, 6–2, 6–2
1974 Австралія Джон Александер
Австралія Філ Дент
Іспанія Мануель Орантес
Австралія Тоні Роше
7–6, 4–6, 7–6, 6–3
1975 ПАР Боб Г'юїтт
ПАР Фрю Макміллан
США Артур Еш
Нідерланди Том Оккер
6–3, 6–2
1976 Польща Войцех Фібак
ФРН Карл Майлер
Швеція Б'єрн Борг
Аргентина Гільєрмо Вілас
7–6, 6–1
1977 Франція Франсуа Жоффре
Чехословаччина Ян Кодеш
Польща Войцех Фібак
Нідерланди Том Оккер
2–6, 6–3, 6–2
1978 США Пітер Флемінг
Чехословаччина Томаш Шмід
Чилі Хайме Фійоль
Румунія Іліє Настасе
6–4, 7–5
1979 Румунія Іліє Настасе (3)
Мексика Рауль Рамірес
Парагвай Віктор Печчі
Угорщина Балаж Тароці
6–3, 6–4
1980 Італія Паоло Бертолуччі
Італія Адріано Панатта
США Вітас Ґерулайтіс
США Джон Макінрой
6–2, 5–7, 6–4
1981 Швейцарія Гайнц Гюнтгардт
Угорщина Балаж Тароці
Чехословаччина Павел Сложил
Чехословаччина Томаш Шмід
6–3, 6–3
1982 Австралія Пітер Макнамара
Австралія Пол Макнамі
Австралія Марк Едмондсон
США Шервуд Стюарт
6–7, 7–6, 6–3
1983 Швейцарія Гайнц Гюнтгардт (2)
Угорщина Балаж Тароці (2)
Франція Анрі Леконт
Франція Яннік Ноа
6–2, 6–4
1984 Австралія Марк Едмондсон
США Шервуд Стюарт
Швеція Ян Гуннарссон
Швеція Матс Віландер
6–2, 6–1
1985 Чехословаччина Павел Сложил
Чехословаччина Томаш Шмід (2)
Ізраїль Шломо Глікштейн
Ізраїль Шахар Перкісс
6–2, 6–3
1986 Франція Гі Форже
Франція Яннік Ноа
Швеція Йоакім Нюстрем
Швеція Матс Віландер
6–4, 3–6, 6–4
1987 Чилі Ганс Гільдемайстер
Еквадор Андрес Гомес
Іран Мансур Бахрамі
Данія Мікаель Мортенсен
6–2, 6–4
1988 Іспанія Серхіо Касаль
Іспанія Еміліо Санчес Вікаріо
Франція Анрі Леконт
Чехословаччина Іван Лендл
6–1, 6–3
1989 Чехословаччина Томаш Шмід (3)
Австралія Марк Вудфорд
Італія Паоло Кане
Італія Дієго Наргісо
1–6, 6–4, 6–2
1990 Чехословаччина Петр Корда
Чехословаччина Томаш Шмід (4)
Еквадор Андрес Гомес
Іспанія Хав'єр Санчес
6–4, 7–6
1991 США Люк Єнсен
Австралія Лорі Вордер
Нідерланди Паул Гаргейс
Нідерланди Марк Куверманс
5–7, 7–6, 6–4
1992 Німеччина Борис Бекер
Німеччина Міхаель Штіх
Чехословаччина Петр Корда
Чехословаччина Карел Новачек
6–4, 6–4
1993 Швеція Стефан Едберг
Чехія Петр Корда
Нідерланди Паул Гаргейс
Нідерланди Марк Куверманс
3–6, 6–2, 7–6
1994 Швеція Ніклас Культі
Швеція Магнус Ларссон
Росія Євген Кафельников
Чехія Даніель Вацек
3–6, 7–6, 6–4
1995 Нідерланди Якко Елтінг
Нідерланди Паул Гаргейс
Аргентина Луїс Лобо
Іспанія Хав'єр Санчес
6–3, 6–4
1996 ПАР Елліс Феррейра
Нідерланди Ян Сімерінк
Швеція Йонас Бйоркман
Швеція Ніклас Культі
2–6, 6–3, 6–2
1997 США Доналд Джонсон
США Франсіско Монтана
Нідерланди Якко Елтінг
Нідерланди Паул Гаргейс
7–6, 2–6, 7–6
1998 Нідерланди Якко Елтінг (2)
Нідерланди Паул Гаргейс (2)
Австралія Тодд Вудбрідж
Австралія Марк Вудфорд
6–4, 6–2
1999 Франція Олів'є Делетр
Велика Британія Тім Генман
Чехія Їржі Новак
Чехія Давід Рікл
6–2, 6–3
2000 ПАР Вейн Феррейра
Росія Євген Кафельников
Нідерланди Паул Гаргейс
Австралія Сендон Столл
6–3, 2–6, 6–1
2001 Швеція Йонас Бйоркман
Австралія Тодд Вудбрідж
Австралія Джошуа Ігл
Австралія Ендрю Флорент
3–6, 6–4, 6–2
2002 Швеція Йонас Бйоркман (2)
Австралія Тодд Вудбрідж (2)
Нідерланди Паул Гаргейс
Росія Євген Кафельников
6–3, 3–6, [10–7]
2003 Індія Магеш Бгупаті
Білорусь Максим Мирний
Франція Мікаель Льодра
Франція Фабріс Санторо
6–4, 3–6, 7–6
2004 Велика Британія Тім Генман (2)
Сербія та Чорногорія Ненад Зімоньїч
Аргентина Гастон Етліс
Аргентина Мартін Родрігес
7–5, 6–2
2005 Індія Леандер Паес
Сербія та Чорногорія Ненад Зімоньїч (2)
США Боб Браян
США Майк Браян
(Технічна поразка)
2006 Швеція Йонас Бйоркман (3)
Білорусь Максим Мирний (2)
Франція Фабріс Санторо
Сербія та Чорногорія Ненад Зімоньїч
6–2, 7–6
2007 США Боб Браян
США Майк Браян
Франція Жульєн Беннето
Франція Рішар Гаске
6–2, 6–1
2008 Іспанія Рафаель Надаль
Іспанія Томмі Робредо
Індія Магеш Бгупаті
Багамські Острови Марк Ноулз
6–3, 6–3
2009 Канада Деніел Нестор
Сербія Ненад Зімоньїч (3)
США Боб Браян
США Майк Браян
6–1, 6–4
2010 Канада Деніел Нестор (2)
Сербія Ненад Зімоньїч (4)
Індія Магеш Бгупаті
Білорусь Максим Мирний
6–3, 2–0 відмова
2011 США Боб Браян (2)
США Майк Браян (2)
Аргентина Хуан Ігнасіо Чела
Бразилія Бруно Соарес
6–3, 6–2
2012 США Боб Браян (3)
США Майк Браян (3)
Білорусь Максим Мирний
Канада Деніел Нестор
6–2, 6–3
2013 Франція Жульєн Беннето
Сербія Ненад Зімоньїч (5)
США Боб Браян
США Майк Браян
4–6, 7–6(7–4), [14–12]
2014 США Боб Браян (4)
США Майк Браян (4)
Хорватія Іван Додіг
Бразилія Марсело Мело
6–3, 3–6, [10–8]
2015 США Боб Браян (5)
США Майк Браян (5)
Італія Сімоне Болеллі
Італія Фабіо Фоніні
7–6(7–3), 6–1
2016 Франція П'єр-Юг Ербер
Франція Ніколя Маю
Велика Британія Джеймі Маррей
Бразилія Бруно Соарес
4–6, 6–0, [10–6]
2017 Індія Роган Бопанна
Уругвай Пабло Куевас
Іспанія Фелісіано Лопес
Іспанія Марк Лопес
6–3, 3–6, [10–4]
2018 США Боб Браян (6)
США Майк Браян (6)
Австрія Олівер Марах
Хорватія Мате Павич
7–6(7–5), 6-3
2019 Хорватія Нікола Мектич
Хорватія Франко Шкугор
Нідерланди Робін Гаасе
Нідерланди Веслі Колгоф
6–7(3–7), 7–6(7–3), [11–9]
2020 Турнір не проводився (через пандемію коронавірусної хвороби 2019)[3]
2021 Хорватія Нікола Мектич
Хорватія Мате Павич
Велика Британія Ден Еванс[en]
Велика Британія Ніл Скупскі
6–3, 4–6, [10–7]
2022 США Ражів Рам
Велика Британія Джо Солсбері
Колумбія Хуан Себастьян Кабаль
Колумбія Роберт Фара
6–4, 3–6, [10–7]
2023 Хорватія Іван Додіг
США Остін Крайчек
Монако Ромен Арнеодо[en]
Австрія Зам Вайсборн[en]
6–0, 4–6, [14–12]
2024 Бельгія Сандер Жіє[en]
Бельгія Йоран Вліґен[en]
Бразилія Марсело Мело
Німеччина Александр Зверєв

Рекорди

[ред. | ред. код]

Джерело: The tennisbase [4]

Одиночний розряд

[ред. | ред. код]
Титулів Іспанія Рафаель Надаль 11
Фіналів Іспанія Рафаель Надаль 12
Титулів поспіль Іспанія Рафаель Надаль
(2005 - 2012)
8
Фіналів поспіль Іспанія Рафаель Надаль
(2005 - 2013)
9
Зіграних матчів Іспанія Рафаель Надаль 72
Виграно матчів Іспанія Рафаель Надаль 68
Виграно поспіль матчів Іспанія Рафаель Надаль 46
Участь у турнірі Франція Фабріс Санторо 17
Процент перемог Велика Британія Реджинальд Догерті 100%
Франція П'єр Пелліцца
Наймолодший чемпіон Швеція Матс Віландер 18р, 7м, 7д
(1983)
Найстарший чемпіон Велика Британія Гордон Лоу 38р, 8м, 6д
(1923)

Парний розряд

[ред. | ред. код]
Рекорд перемог — команда США Боб Браян
США Майк Браян
6
Рекорд перемог — індивідуально США Боб Браян 6
США Майк Браян

Примітки

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Navettes. Monte Carlo Masters. Архів оригіналу за 2 лютого 2017. Процитовано 30 січня 2017.
  2. John Barrett, ред. (1974). World of Tennis '74. London: Queen Anne Press. с. 330, 331. ISBN 9780362001686.
  3. а б COMMUNIQUÉ OFFICIEL – COVID-19. montecarlotennismasters.com. 11 березня 2020. Архів оригіналу за 10 серпня 2020. Процитовано 27 серпня 2020.
  4. Monte Carlo Tournament Records. thetennisbase.com. The Tennis Base, 2016. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 10 грудня 2016.

Зовнішні посилання

[ред. | ред. код]