Маятник Фуко (роман)

«Маятник Фуко»
італ. «Il pendolo di Foucault»
Назва на честь	маятник Фуко
Жанр	історичний роман, ізотеричний романd, пригодницький роман і кримінальний роман
Форма	роман
Автор	Умберто Еко
Мова	італійська
Написано	1988
Опубліковано	1988
Країна	Італія
Видавництво	Valentino Bompianid
Переклад	Мар'яна Прокопович
Попередній твір	Ім'я рози
Наступний твір	Острів попереднього дня
Цей твір у Вікіцитатах

«Маятник Фуко» (італ. Il pendolo di Foucault) — історичний детективно-філософський пародійний фантастичний роман Умберто Еко. Роман дуже великий за об'ємом. Назва роману походить від фізичного досліду проведеного фізиком Леоном Фуко у 1851 році у Пантеоні, що знаходиться у Парижі. Суть досліду полягала у тому, щоб за допомогою маятника довести, що Земля обертається навколо своєї осі. В романі декілька розгорнутих сюжетних ліній і використовується стільки історичних даних, що критик Ентоні Берджес навіть запропонував видати довідник до цієї книги, щоб читачам було легше орієнтуватися. Українською роман переклала Мар'яна Прокопович; книжка вийшла 1998 року у видавництві «Літопис» (Львів).

Сюжет

У міланському видавництві Гарамонд працюють разом молодий співробітник Казобон і два досвідчених редактора — Якопо Бельбо та Діоталлеві. Казобон у студентські роки написав дисертацію про орден Тамплієрів; Якопо Бельбо — людина надзвичайно ерудована і добре знається на історії та філософії; Діоталлеві — людина не менших ніж Бельбо енциклопедичних знань, вважає себе євреєм і займається кабалістикою. Одного дня до редакції заходить полковник у відставці Арденті. Арденті приносить з собою рукопис своєї книги, у якій він начебто розкрив секрет ордену Тамплієрів. Для того, щоб якось привернути увагу редакторів Гарамонда до своєї книги, Арденті у найдрібніших деталях розповідає про події, які підштовхнули його до написання книги. За словами Арденті, він знайшов у підземеллі старовинного замку, у якому колись знаходилася філія ордену, зашифрований документ, який начебто є ключем до розгадки таємниці Тамплієрів. Бельбо робить копію цього документу і залишає її у себе разом з рукописом книги. Наступного дня виявляється, що Арденті зникає при загадкових обставинах. Відомості, які розповів Арденті, поєднані з ерудицією Казобона, Бельбо і Діоталлеві по крихтах відроджують «задум». «Задум» — це справжня історія ордену Тамплієрів і місії, яку виконував і виконує їхній орден. У міруі того, як «задум» розробляється, до нього вплітаються все нові і нові історичні події, наприклад, історії інших таємних орденів, біблійні факти, історія про Святий Грааль тощо. В результаті виходить так, що усі визначні події в історії Європи так чи інакше пов'язані з реалізацією «задуму» Тамплієрів. Але за іронією долі Тамплієри через надмірну конспірацію самі вже перестали розуміти деталі свого «задуму» і документ, який знайшов Арденті їм теж потрібен, щоб заповнити білі плями у «задумі».

Такою є головна сюжетна лінія роману, але можна виділити ще дві другорядні, але дуже розгорнуті, сюжетні лінії:

1) Історія життя Казобона, до якої належать такі дрібніші сюжетні лінії: Париж у 70-х роках XX ст., подорож Казобона до Бразилії, сімейне життя Казобона;

2) Історія життя Якопа Белбо: дитинство, юність, перше кохання Бельбо, найбільше кохання у житті Белбо. Отже, в романі є три головних сюжетних лінії: «задум» Тамплієрів, історія життя Казобона та історія життя Бельбо. Усі ці три сюжетні лінії надзвичайно розгорнуті.

До роману також вплетена зовсім побічна, але все ж таки цікава і повчальна історія про шахраїв у видавничій справі — це історія про видавництво Мануціо. Цікаво, що детективна сюжетна лінія у романі переривається. Фінал історії з «задумом» Тамплієрів розмитий. Але такий фінал не суперечить ідеї твору. З того моменту, як герої починають розшифровувати «задум» детективний елемент у романі відходить на другий план і поступається місцем філософському. Автор, перелицьовуючи історію Європи, показує, на що здатні люди заради ідеї, у що може перетворитися бажання людини пізнати сенс буття.