Мексиканське народне мистецтво
Мексиканське народне мистецтво — народне мистецтво мешканців Мексики, безперервна традиція якого триває близько 4 тис.
Ремесла та мексиканське народне мистецтво розвивалось впродовж 4 тисяч та мали часто альтернативний чи паралельний шлях поряд із мистецтвом офіційним. Паралельний шлях народного мистецтва особливо яскраво виявився в останні 500 років, коли креольське мистецтво Нової Іспанії (як називали Мексику іспанські загарбники) і народне мистецтво співіснували, крокуючи кожний своєю дорогою.
Не зовсім точна назва низки ремесел плетіння, для якого в Мексиці використовують лозу місцевих верб, пальмове листя, солому і листя кукурудзи, очерет і комиш, осоку тощо.
Ремесела плетіння широко відомі з Доколумбової доби. На відкритих археологами керамічних виробах і в малюнках так званих кодексів збережено чимало зображень плетених речей. Так, на малюнках в домівках індіанців підлоги вкриті килимами та ряднами, сплетеними з очерету і комиша. Для бідних верств населення вони слугували також і ліжками впродовж тисячоліть і використовуються в цій якості в віддалених селах донині. Практично всі регіони сучасної Мексики виробляють велику кількість плетених речей, серед яких кошики і сумки всіх розмірів і кольорів, дитячі іграшки і кумедні фігурки, віники-деркачі і меблі.
Особлива галузь місцевого плетіння — виготовлення сомбреро із пальмового волокна чи соломи. Плетені капелюхи-сомбреро (своєрідні замінники парасольок від спекотного сонця) — одна із ознак національного костюму мексиканців, національного народного мистецтва і на континенті, і в світі. Відомо близько тридцяти різновидів капелюхів-сомбреро в залежності від місцевих смаків, кліматичних умов і традицій. Особливо уславився Сауяо, штат Мічоакан, центр виготовлення сомбреро. Інші відомі центри плетених речей розташовані в штаті Оахака, штаті Халіско, штаті Керетаро, в містах Толука та Лерма, штат Мехіко[1].
-
Кошик -
Плетені меблі
«Юди» — святкові опудала, виготовлені з очерету і вкриті папером чи картоном і яскраво розфарбовані. Їх виготовлення йде від релігійної церемонії під назвою «Поцілунок Юди». В колоніальну добу тут був запроваджений звичай спалення паперових фігур Юди в останню суботу перед Великоднем. Свято було підхоплене народною культурою і вилилось в веселе святкування з натовпом, «Юдами», які начиняли феєрверками, а окремі із солодощами для дітей. Церемонія спалення з часом трансформувалась у спалення всіх ненависних натовпу осіб (непопулярних політиків, ненависних іноземних діячів, на що вплинули політичні уподобання та газети).
В добу шаленого захоплення кіно і мелодраматичними серіалами, з'явились і перші опудала, навпаки, популярних акторів і кінозірок. Їх теж почали спалювати, хоча в ці спалення не вносять почуттів ненависті і неприязні. Ці спалення — просто ще одна ознака свята з музикою, солодощами, зустрічами і феєрверками[1].
Калавера (ісп. calavera — «череп») — мексиканський символ Дня мертвих. Це слово може означати цілий ряд виробів, асоційованих із святом.
Цукрові калавери (calaveras de azúcar) — кондитерський виріб, що використовується для прикрашення вівтарів та вживається в їжу під час святкування[2].
Калавери — вірші, що пишуть до Дня мертвих, призначені з гумором розглядати життя і смерть людини[3][4].
Калавера також може означати будь-яке художнє зображення черепа, відомим прикладом таких зображень є серія гравюр Хосе Гвадалупи Посади[5].
Індіанці мексиканського регіону були знайомі з декотрими металами (мідь, олово, срібло, золото) та технологіями їх виплавки з Доколумбової доби. Індіанські жерці і вожді були відомі нагрудними прикрасами, великими сережками і браслетами, виготовленими з міді, срібла. Мали поширення прикраси і речі із олова, котре було замінником срібла, їх шліфували до блиску чи обробляли карбуванням. Олово не вийшло із вжитку і нині, коли сільські ремісники виготовляють із нього храмові свічники, лампи у вигляді зірок, рами для дзеркал і навіть кумедні маски. Мають поширення дешеві штучні квіти із олова та металевої фольги, якими уквітчують ікони і стіни в маленьких сільських церквах та наївні, домашні вівтарики в бідних помешканнях. Місто Санта-Клара дель Кобра, штат Мічоакан, уславилось виробництвом металевого посуду різноманітних форм з карбуванням. Відомі центри мідяних та олов'яних виробів розташовані в Гвадалахарі, Пуебло, Таско, Мехіко[6].
Під впливом лакових виробів Китаю з'явились і місцеві лакові вироби спрощених і місцевих форм (посуд, скриньки), яскраво, практично пістряво розфарбовані і які нічим не нагадують азійські зразки.
- «Ребозо» — переважно жіночий одяг. Він прямокутний і прикрашений бахромою. «Ребозо» досить зручний тим, що в нього можна загорнутись і водночас прикрити ним дитину чи сумку. «Ребозо» настільки поширені, що одне ребозо має практично кожна жінка, наскільки б забезпеченою чи бідною вона б не була. Тому розрізняють ребозо багаті і коштовні, заткані золотими чи срібними нитками, виготовленими з натурального чи штучного шовку і ребозо бідні, повсякденні. Коштовні ребозо виготовляють вручну. Жіночий одяг відрізняється різноманітним фарбуванням чи залишається білим. Його характерна прикраса — бахрома, взагалі довга у іспанок та мексиканок, у останніх вона може досягати 50 см довжини. Відомий і жіночий мексиканський одяг «боліт», його шиють із настільки тонкого коттону, що його можна протягти через типову каблучку.
- Мексиканські «серапе» — переважно чоловічий одяг. Традиційні «серапе» з бавовни овець, які виткані на маленьких місцевих верстатах. Первісні «серапе» в 19 ст. мали східні візерунки. Однак в 20 ст. «сарапе» набули місцевого колориту. Центри виготовлення «серапе» — Сан Мігел та Сальтільйо, вони прикрашені квітками та візерунками. «Серапе», котрі виготовляли в штатах Оахака, Мічоакан та Тлашкала — найбільш оригінальні і відрізняються яскравим забарвленням та візерунками геометричними чи вишитими (квіти, тварини, голуби).
«Серапе» популярні у всіх регіонах Мексики, хоча і дещо поступаються під тиском буржуазних мод і індустрії готового одягу інтернаціонального вигляду і не досить зручного в спекотному місцевому кліматі (джинси, футболки, штучні ткані). Своє коріння «серапе» мають в Іспанії і походять із міста Херес. Але в Мексиці одяг був радикально змінений. Він зазвичай прямокутний, призначений для огортання навколо тіла, але може бути різної довжини. «Серапе-хоронго» має отвір для голови. «Габан» — з отвором для голови, але найменший за розмірами. Всі вони також прикрашені бахромою[7].
-
Ткані «ребозо» і кольорові пояси, Оахака, фото 2010 р. -
Штат Оахака. Традиційний жіночий одяг, фото 2005 р.
-
Керамічний флакон, мая, 6-8 ст. н.е. -
-
Подвійний горщик з кришками і фігурами. Висота 30 см, Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк. -
Велика фігура молодого вождя, (мая, Веракрус), Художній інститут Чикаго, США. -
Посудина з кришкою. Мая, ранньокласичний період, між 400 і 500 рр.Кембал арт музей, Техас -
Поховальна урна з головою бога-ягуара. Пізній класичний період. -
Урна з кришкою і фігурами. Пізній класичний період, 600-900 рр н.е. -
Курильниця пахощів, висота 103,8см, ранній класичний період 350-550 рр.н.е., Художній музей Волтерс, Балтимор, США
_02.jpg)
Кераміка ремісників Мексики надзвичайно різнобарвна. Серед неї —
- Кераміка з фресковими розписами
- Кераміка специфічно індіанська
- Кераміка глазурована
- Кераміка полірована.
- Кераміка з фресковими розписами має власні витоки ще в мистецтві індіанців Доколумбової доби. Подібні зразки знайдені в культурах Теотіуакана та мая. Сучасна технологія виготовлення цих речей мало чим відрізняється від традиційної, тобто індіанської.
Глек або посуд вкривають шаром вапна і піску і ще до сушки виробу розфарбовують. Фарби картинки міцно прилипають до вологої поверхні завдяки всмотуванню глиною і фіксуються під час випалення виробів. Виріб або одразу ліплять вручну або первісно відбивають деталі в спеціальних формах і доробляють в цілий зразок. Тло ціх виробів біле, на якому яскравими фарбами (охра, синя) створено малюнок чи візерунок. Цей тип керамічних виробів має поширення в штатах Пуебла та Метепеку, в Акатлані і в Уакечулі.
Керамісти штату Метепек мали найбільший вплив релігійних сюжетів, тому в малюнках переважають зображення Адама та Єви, сад в Едемі, три волхви, янголи. Хоча іноді зустрічаються і зображення тільки тварин — лева, коней чи русалок.
Незвичні для європейців і свічники у вигляді схематизованого «дерева життя». Складні, практично барокові форми цих свічників мають низку хвилястих і концентричних паростків, комбінованих із голівками тварин і фігурками янголів, архангелів і людей. Останні найбільш цікаві і несподівані, бо це зораження учасних людей в сучасному одязі. Свічники "дерево життя " виробляють з фресковими розписами, а доробляють олійними фарбами. Головний центр виготовлення цих свічників — Матаморос де Асукар, штат Пуебла.
- Кераміку зі специфічно індіанськими рисами виготовляють переважно на далекому півдні та в східних штатах. Вона має поширення в штатах Герреро та Чіапас. Кераміка штату Чіапас має глазур помаранчевого кольору, в декорі — або квіти, або абстрактні малюнки. Кераміка штату Герреро декорована темно коричневими та червоними кольорами. Форми та орнаменти мають традиційні сюжети, відомі ще за старовинними зразками. Але метушлива сучасність почала впливати и на ці, віддалені від столиць і великих міст провінційні ремісничі центри. Керамісти бачать літаки і гелікоптери в небі, користуються автобусами, знають про потяги, залізницю і автівки. Вони теж відбились на сюжетних візерунках керамічних виробів, але ці зображення технічного прогресу схематизовані і стилізовані в місцевих традиціях[8].
-
Кераміка з поселення Мата Ортіс, штат Чиуауа, Мексика -
-
Кераміка з Мата Ортіс. Виставка FONART в Мехіко, 2010 рік. -
Кераміка з Мата Ортіс. Виставка FONART в Мехіко, 2010 р.
- Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977
- ↑ а б Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977, с. 78
- ↑ Amy Luscinski. Day of the Dead (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 червня 2013. Процитовано 13 листопада 2007.
Molded from a sugar paste, then decorated with icing, glitter and foil, these skulls often are placed on altars. The sugar represents the sweetness of life, and the skull represents the sadness of death.
- ↑ Sonia Rangel. "Calavera poetry reading slated for Nov. 1". Tejano Tribune. Архів оригіналу за 28 липня 2009. Процитовано 13 листопада 2007.
- ↑ Francisco Barradas (1 листопада 2007). Calaveras and Posadas. El Tecolote. Архів оригіналу за 19 листопада 2007. Процитовано 13 листопада 2007.
- ↑ About an José Guadalupe Posada's Calavera Revolucionaria. Архів оригіналу (HTML) за 4 квітня 2008. Процитовано 13 листопада 2007.
Posada created many images of calaveras (skeletons) performing many different human activities. These images were/are used for the Day of The Dead celebrations in Mexico.
- ↑ Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977, с. 79
- ↑ Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977, с. 79-80
- ↑ Каталог выставки «Лицо Мексики», Москва-Ленинград, 1977, с. 74