Перейти до вмісту

Михайлов Максим Русланович

Додати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Михайлов.
Максим Михайлов
Загальна інформація
Народження24 серпня 1990(1990-08-24)
Васильків, Київська область, УРСР
Смерть25 грудня 2022(2022-12-25) (32 роки)
Брянська область, Російська Федерація
ПохованняБайкове кладовище (ділянка 27а)
Alma MaterВасильківський коледж Національного авіаційного університету
Псевдо«Непийпиво»
Військова служба
Роки служби2014—2022
ПриналежністьУкраїна Україна
Вид ЗСДобровольчі формування
Формування
 Батальйон «Свята Марія»
 Батальйон «Братство»
Війни / битвиРосійсько-українська війна (з 2014)
CMNS: Михайлов Максим Русланович у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Макси́м Русла́нович Миха́йлов (24 серпня 1990, Васильків, Київська область, УРСР ― 25 грудня 2022, Брянська область, Росія) — сапер диверсійно-розвідувальної групи батальйону «Братство», член політичної партії Братство (діяла у складі спецпідрозділу Тимура ГУР МО України), учасник АТО та російсько-української війни[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 24 серпня 1990 року у Василькові Київської області. Батько, авіатехнік, працював на Бориспільському аеродромі, а до цього служив у Тарту, в бомбардувальній дивізії генерал-майора Джохара Дудаєва, мати — інженер на телефонній станції. Є сестра [2].

2010 року закінчив Васильківський коледж авіаційного університету за фахом «радіоелектронне обслуговування повітряних суден». Вступив до педуніверситету ім. Драгоманова, звідки через два роки відрахували за неуспішність[3].

25 січня 2013 року затриманий разом з Тарасом Карпюком у Невинномиську; заарештований на 15 діб за спробу участі в акції протесту проти кремлівської влади на Кубані[4].

Активний учасник люлькового руху в Україні. Брав участь у Відкритих чемпіонатах з повільного куріння люльки[5] та інших заходах Української асоціації люлькових клубів.

Учасник Революції гідності, АТО та російсько-української війни. Воював у складі роти Ісуса Христа, потім роти Діви Марії у якості капрала поліції до 2016 року.

Наприкінці 2017 року знявся як актор епізодичних сцен у фільмі режисера Павла Когута «Посттравматична рапсодія» — екранізації однойменної п'єси Дмитра Корчинського. Серед акторів стрічки багато бійців добровольчих батальйонів та Збройних сил України[6].

Як оператор і журналіст працював на YouTube-каналі "Всесвітнє Броварське телебачення" [2].

Зовнішні відеофайли
1. У Києві урочисто попрощалися з героями-розвідниками, які загинули в Росії, канал «Telegraf UA» на YouTube, 7 березня 2023.
2. Саме вони чинили «бавовну»! У Києві попрощались одразу із чотирма героями, канал «ТСН» на YouTube, 7 березня 2023.

Загинув 25 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання на території Брянської області Російської Федерації разом зі своїми побратимами Юрієм Горовцем, Богданом Ляговим і Тарасом Карпюком. За попередньою інформацією група загинула, натрапивши в транспортному засобі на мінне поле[7]. За іншою інформацією група загинула під час бою[8]. За повідомленням ГУР: "Непийпиво, Святоша, Тарасій та Аполлон відмовились здатись в полон російським військам, зайняли кругову і героїчно прийняли останній бій 25 грудня 2022 року[9]. ГУР МО України: "Непийпиво. Тарасій. Святоша. Аполлон — розвідники, які серед перших перенесли війну на територію ворога. Їхні історії та внесок у спільну справу боротьби за Україну залишиться дороговказом для усіх наступних поколінь захисників нашої свободи й державності так само, як гасло холодноярців та вояків УПА — “Воля України або смерть”. 25 грудня 2022 року диверсійна група Непийпива, Тарасія, Святоші та Аполлона здійснювала глибинний рейд з таємним завданням на підконтрольній ворогу території. Зіткнувшись з російськими військами, четверо розвідників відмовились здаватись в полон і прийняли останній бій. Вічна слава і честь розвідникам, полеглим на війні за волю української нації!".[10]

22 лютого 2023 року батальйон «Братство» повідомив про повернення в Україну тіл чотирьох бійців, які загинули на ворожій території[11].

Могила Максима Михайлова, Байкове кладовище (ділянка 27а), Київ
Могила Максима Михайлова, Байкове кладовище (ділянка 27а), Київ

7 березня 2023 року в Києві в Михайлівському Золотоверхому соборі відбулося відспівування загиблих, а згодом — прощання на Майдані Незалежності. Похований на Байковому кладовищі[12][13][14][15] (ділянка 27а).

"Українська правда": — "Про життя бійця, який любив лицарську бувальщину, курив люльки, грав на кобзі, варив каву. Та був одним із перших, хто переніс війну на територію ворога".: "Партизан із Василькова. Про що мовчав Максим "Непийпиво" з ДРГ Святоші, що полягла на Брянщині".[16]

Вшанування пам'яті

[ред. | ред. код]

30 грудня 2022 року на офіційному інтернет-представництві Президента України оприлюднена петиція № 22/174768-еп «щодо присвоєння почесного звання Герой України посмертно учасникам української диверсійно-розвідувальної групи Максиму Михайлову, Юрію Горовцю, Тарасу Карпюку та Богдану Лягову, які сміливо та рішуче діяли на території ворога і там же героїчно загинули 25 грудня 2022 року на кордоні з Брянською областю в ході чергового бойового виходу». 29 січня 2023 року під петицією зібрано більше 25000 голосів, необхідних для розгляду[17][18].

22 лютого 2023 року петиція була підтримана Президентом України Володимиром Зеленським, який звернувся до Прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля з проханням комплексно опрацювати порушене питання, про результати поінформувати Президента та автора петиції[19].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ У Брянській області РФ загинула група українських бійців. Українська правда. 27 грудня 2022. Процитовано 2 січня 2023.
  2. ↑ а б Руденко, Євген (30 вересня 2024). Партизан із Василькова. Про що мовчав Максим "Непийпиво" з ДРГ Святоші, що полягла на Брянщині. Українська правда. Архів оригіналу за 21 грудня 2024. Процитовано 9 лютого 2025.
  3. ↑ Горітимуть машини — візьму участь у такому мітингу. gazeta.ua. 27 грудня 2022. Процитовано 2 січня 2023.
  4. ↑ Кубань. youtube. 26 грудня 2022. Процитовано 5 січня 2023.
  5. ↑ Одеса2016. Дивитися останню хвилину відео. youtube. 26 грудня 2022. Процитовано 5 січня 2023.
  6. ↑ Душенко, Альона (19 лютого 2018). Боєць АТО з Кременчука знявся у фільмі, який вийде на екрани цього року. Кременчуцький ТелеграфЪ. Процитовано 21 січня 2023.
  7. ↑ Карась, Євген (26 грудня 2022). Успішний диверсант. Telegram. Процитовано 5 січня 2023.
  8. ↑ «Робили москалям «бавовну»: що відомо про чотирьох загиблих героїв-розвідників, яких поховали напередодні. 5-й канал. 8 березня 2023. Процитовано 10 березня 2023.
  9. ↑ Facebook. www.facebook.com. Процитовано 27 березня 2024.
  10. ↑ Facebook. www.facebook.com. Процитовано 21 січня 2025.
  11. ↑ На Щиті додому повернулись Герої…. Facebook. Батальйон Братство Дмитра Корчинського. 22 лютого 2023. Процитовано 24 лютого 2023.
  12. ↑ Корчинський, Дмитро (6 березня 2023). Відспівування відбудеться в Михайлівському соборі. Telegram. Процитовано 7 березня 2023.
  13. ↑ Корчинський, Дмитро (3 березня 2023). Похорон бійців диверсійної групи Братства. Telegram. Процитовано 4 березня 2023.
  14. ↑ Куценко, Валерія (7 березня 2023). Зі сльозами та почестями: у Києві урочисто попрощалися з героями-розвідниками, які загинули в росії. Telegraf. Процитовано 7 березня 2023.
  15. ↑ У Києві попрощалися з чотирма українськими воїнами, які загинули у Брянській області. Укрінформ. 7 березня 2023. Процитовано 7 березня 2023.
  16. ↑ Партизан із Василькова. Про що мовчав Максим “Непийпиво” з ДРГ Святоші, що полягла на Брянщині. Українська правда (укр.). Процитовано 21 січня 2025.
  17. ↑ Шведенко Катерина Олександрівна (30 грудня 2022). Петиція № 22/174768-еп «Розгляд Президентом України можливості присвоєння звання Герой України загиблим на території ворога учасникам диверсійно-розвідуальної групи». Офіційне інтернет-представництво Президента України. Процитовано 29 січня 2023.
  18. ↑ Барсукова, Олена (2 лютого 2023). Бійці Непийпиво, Святоша, Аполлон і Тарасій можуть отримати звання Героїв: петиція набрала 25 тисяч. Українська правда. Процитовано 2 лютого 2023.
  19. ↑ В. Зеленський (22 лютого 2023). Відповідь Президента України на електронну петицію № 22/174768-еп «Розгляд Президентом України можливості присвоєння звання Герой України загиблим на території ворога учасникам диверсійно-розвідувальної групи», яку підтримали понад 25 тисяч громадян, оприлюднену на вебсайті Офіційного інтернет-представництва Президента України 30 грудня 2022 року громадянкою К. О. Шведенко. Офіційне інтернет-представництво Президента України. Процитовано 24 лютого 2023.

Посилання

[ред. | ред. код]


Емблема Збройних сил України Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Михайлов_Максим_Русланович