Перейти до вмісту

Мозаїки на Берестейському проспекті

Координати: 50°26′58″ пн. ш. 30°28′20″ сх. д. / 50.449555555556° пн. ш. 30.472277777778° сх. д. / 50.449555555556; 30.472277777778
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Мозаїчні панно на Берестейському проспекті
Іван Литовченко й Володимир Прядка. Фрагмент мозаїки «На захист миру», 1967
Іван Литовченко й Володимир Прядка. Фрагмент мозаїки «На захист миру», 1967
Іван Литовченко й Володимир Прядка. Фрагмент мозаїки «На захист миру», 1967
50°26′58″ пн. ш. 30°28′20″ сх. д. / 50.449555555556° пн. ш. 30.472277777778° сх. д. / 50.449555555556; 30.472277777778
КраїнаУкраїна Україна
МістоКиїв
ПроспектБерестейський проспект, 17-27
Типмозаїка
Стильмонументальне мистецтво
Автор проєктуВалерій Ламах,
Ернест Котков,
Іван Литовченко,
Володимир Прядка
Початок будівництва1967
Побудовано1968, 1982
Статус Охороняється державою
Станзадовільний
АдресаБерестейський проспект
Мапа

Мозаїчні композиції на Берестейському проспекті — серія різностильових смальтових панно на Берестейському проспекті, 17, 19, 21, 23, 25 і 27, створених у 1967-1979 роках.

Розташування панно вкрай невдале. З тротуару мозаїку практично не видно, оскільки її перекриває торговий центр. У загальних рисах композиції проявляються лише з протилежного боку широкого проспекту. У сонячну погоду декорована північна сторона будинків перебуває у тіні, що додатково ускладнює огляд панно.

У грудні 2023 року Департамент охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації оголосив про надання мозаїчним панно статусу виявлених об’єктів культурної спадщини і внесення їх до Державного реєстру нерухомих пам’яток[1].

Історія

[ред. | ред. код]

Після ухвали 4 листопада 1955 року постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проєктуванні і будівництві» з'явився новий стиль оформлення громадських будівель[2].

На зламі 1950-1960-х років митці почали виконувати декоративні твори в нових монументальних техніках. Тоді ж народилась і київська монументалістика. Період до самого кінця 1980-х років став зоряним часом цього мистецького напрямку[3].

З кінця 1960-х років у районі КПІ звели шість дев'ятиповерхових панельних будинків, які торцями виходили на Брест-Литовський проспект. За початковим задумом, шість композицій на них мали створити ідейно-художній образ великої ділянки магістралі.

Валерій Ламах й Ернест Котков «Давня Русь», будинок № 19

Однак 1967 року завершили тільки дві композиції: «Симфонія праці» і «На захист миру». У ході роботи з'ясувалося, що перпендикулярно до будинків зводиться торговий центр, який перекриває огляд мозаїк з боку тротуару. Художники відмовилися далі працювати і залишили незавершеними фони композицій[4].

Відновили роботи лише наприкінці 1970-х років[3][5]. Напередодні Олімпіади 1980 року Головне управління капітального будівництва звернулося до монументалістів із проханням завершити ансамбль, оскільки проспектом мали пронести олімпійський вогонь.

Вони погодились вирішити нові орнаментально-декоративні композиції. Але у творчому колективі виникли суперечки. Литовченко і Прядка пропонували збити старі панно й оформити все в одному стилі. Натомість Ламах і Котков категорично не погодилися, вважаючи, що композиції повинні існувати як пам'ятки своєї доби. Їх підтримав і замовник, який прагнув зекономити кошти на оформленні. Як результат, на торцях будинків у межах одного комплексу виникли дві різностильові групи творів[6].

Будинки № 21 і 23

[ред. | ред. код]

1967 року Валерій Ламах й Ернест Котков розробили ескіз «Симфонії праці» для будинку № 21, а Іван Литовченко й Володимир Прядка — «На захист миру» для будинку № 23.

На панно «Симфонія праці» зображені зварювальник, сталевар, слюсар і механік. На думку мистецтвознавців, композиція характеризується внутрішньою гармонією й узгодженістю дій персонажів. Складність трудового процесу передана плетивом ліній і колірних плям. Водночас композиція у цілому врівноважена й об'єднана плавним лінійним ритмом. Митці виключили зі сцени все буденне і таким чином створили «позачасову», опоетизовану картину праці. Такі засоби свого часу використовували бойчукісти. А Валерій Ламах й Ернест Котков знову відкрили їх для української монументалістики[6].

На будинку № 23 чоловік із мечем захищає сонячне мирне життя від чорної хмари війни.

«Історія Києва» (будинки № 17, 19, 25 і 27)

[ред. | ред. код]

У 1980—1982 роках, у 1500-ту річницю заснування Києва, на інших будинках по обидва боки від центральних тематичних панно з'явилися композиції Валерія Ламаха й Ернеста Коткова, що відображають основні етапи розвитку української культури. На будинках № 17 і 19 панно символізує відповідно культуру Трипілля і Київської Русі.

На торцях будинків № 21 і 23 планувалось замінити мозаїки 1967 року на панно, присвячене добі Пізнього Середньовіччя. Однак первісні мозаїки залишили.

У наступних панно Ернест Котков зобразив в емблематично-символічній формі соціалістичну Україну[6]. На будинку № 25 композиція символізує створення держави УРСР. У ній використано герб Української РСР із серпом і молотом й орнамент, запозичений із графічного твору Георгія Нарбута.

На будинку № 27 зображена свічка каштана, тодішній герб Києва, у сяйві електронного імпульсу чотирипроменевої зорі. Це мало символізувати науковий потенціал столиці[7].

Символи тоталітарного режиму

[ред. | ред. код]

2019 року на виконання положення закону про декомунізацію КМДА розпорядилася скласти переліки будівель комунальної власності, на яких зображено тоталітарну символіку. До списку помилково занесли мозаїки на житлових будинках № 17 і 19. Народний художник України Володимир Прядка, співавтор мозаїк, звернувся до київської влади на їхній захист. У листі монументаліст зазначив, що мозаїки на Берестейському проспекті здійснені як один проєкт «Історія Києва» і присвячені трипільській і давньоруську культурі. А заборонені серп і молот дійсно зображені, але на торці будинку № 25[8]. Зрештою всі мозаїки вирішили залишити[9][10].

Київські байки про мозаїки

[ред. | ред. код]

Пояснення, чому із шести запланованих будинків на Брест-Литовському проспекті панно завершили тільки на двох, у радянські часи не давали. Тоді інформаційний вакуум одразу заповнювали народні байки. Одну з них переповів дослідник Ігор Однопозов. Начебто, Володимир Щербицький, тодішній партійний керівник України, побачивши мозаїки, з огидним здивуванням запитав: «А це що за кишки?». За чутками, художників відсторонили від роботи. Навіть постало питання про демонтаж мозаїк[11].

Будинки № 19, 21, 23, 25 і 27

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Щоб зберегти твори монументального мистецтва 1950-80-х років, необхідно їх включити до переліку виявлених об’єктів та до Державного реєстру нерухомих пам’яток. Офіційний портал Київської міської державної адміністрації. 6 грудня 2023. Процитовано 7 грудня 2023.
  2. Постановление ЦК КПСС и Совмина СССР от 4.11.1955 №1871 «Об устранении излишеств в проектировании и строительстве». Архів оригіналу за 16 липень 2014.
  3. а б Монументальні твори В.Ламаха й Е.Коткова, 2016, с. 84.
  4. Монументальні твори В.Ламаха й Е.Коткова, 2016, с. 84-85.
  5. Найцікавіші київські мозаїки 60-х років, 2015.
  6. а б в Монументальні твори В.Ламаха й Е.Коткова, 2016, с. 85.
  7. Мозаїчне панно «На захист миру». Архів оригіналу за 26 серпня 2019. Процитовано 25 серпня 2019.
  8. Євгенія Моляр, 2015.
  9. Проблема статусу мозаїк радянського періоду у Києві, 2017.
  10. Прядка В. Про проблеми декомунізації. Архів оригіналу за 5 листопада 2016.
  11. Мозаїчні панно на київських спорудах, 2007.

Джерела

[ред. | ред. код]