Перейти до вмісту

Моссаковський Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Моссаковський Володимир Іванович
Народився27 серпня 1919(1919-08-27)
Мелітополь, УНР
Помер13 липня 2006(2006-07-13) (86 років)
Дніпропетровськ, Україна
Країна УНР
 Українська Радянська Соціалістична Республіка
 СРСР
 Україна
Діяльністьнауковець
Alma materДніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією (1950)
ЗакладДніпропетровський ордена Трудового Червоного Прапора державний університет ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор фізико-математичних наук (1956)
ПартіяКПРС
Війнанімецько-радянська війна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
орден Леніна орден Леніна орден Вітчизняної війни II ступеня орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «За бойові заслуги» медаль «За бойові заслуги» орден «За мужність» III ступеня орден князя Ярослава Мудрого V ступеня
Державна премія СРСР премія Ради Міністрів СРСР срібна медаль ВДНГ заслужений діяч науки і техніки Української РСР

Володимир Іванович Моссаковський (27 серпня 1919, Мелітополь — 13 липня 2006, Дніпропетровськ) — український вчений-механік; доктор фізико-математичних наук з 1956 року, професор з 1957 року. Ректор Дніпропетровського державного університету у 1964—1986 роках. Академік Академії наук Української РСР з 1972 року. Депутат Верховної Ради Української РСР 9—10-го скликань (1976—1984 роки). Герой Соціалістичної Праці.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 27 серпня 1919 року у місті Мелітополі (нині Запорізька область, Україна) в сім'ї службовців. Українець[1]. 1933 року з батьками переїхав до Дніпропетровська, де у 1939 році із золотою медаллю закінчив середню школу № 38 і вступив на фізико-математичний факультет Дніпропетровського державного університету[2].

У жовтні 1939 року призваний до Червоній армії і направлений у 339-й зенітно-артилерійський полк, що розташовувався в околицях міста Баку. Закінчив полкову школу, отримав військове звання молодшого командира взводу, потім сержанта. До травня 1942 року служив на різних посадах молодшого командного складу. З травня по серпень 1942 року — помічник командира взводу управління 419-го окремого зенітно-артилерійського полку в Майкопі, Батумі, потім — командир відділення 11-го гарматно-артилерійського полку на станції Акстафі в Азербайджанській РСР. З листопада 1942 року по січень 1944 року — курсант школи артилерійської інструментальної розвідки Закавказького фронту за спеціальністю звукометрист. Після її закінчення, в березні 1944 року, направлений до міста Саранська Мордовської АРСР, у новостворену 157-ту армійську гарматно-артилерійську бригаду[1].

З травня 1944 року і до кінця німецько-радянської війни — у діючій армії. Обіймав посаду командира відділення дешифрувальників у 1-й звуковій батареї дивізіону артилерійської інструментальної розвідки 157-ї Барановицької армійської гарматно-артилерійської бригади. Воював у складі військ 1-го і 3-го Білоруського, а пізніше 1-го Українського фронтів, брав участь у Берестейській, Каунаській, Кенігсберзькій, Берлінській наступальних операціях[1].

У грудні 1945 року демобілізувався і продовжив навчання на фізико-математичному факультеті Дніпропетровського університету, яке з відзнакою закінчив у 1950 році, здобувши спеціальність механіка. По закінченню навчання залишився в університеті, вступив до аспірантури при кафедрі теоретичної механіки. У лютому 1952 року у Львівському державному університеті достроково захистив кандидатську дисертацію. Працював асистентом, потім виконувачем обов'язків доцента на кафедрі теоретичної механіки Дніпропетровського університету. Зі створенням у складі університету в 1952 році фізико-технічного факультету, очолив кафедру механіки суцільних середовищ, а з 1954 року завідував кафедрою аеромеханіки та теорії пружності. У 1959—1961 роках обіймав помаду декана фізико-технічного факультету Дніпропетровського університету[1]. Член КПРС з 1959 року. Був організатором і науковим керівником Проблемної науково-дослідної лабораторії міцності і надійності конструкцій Дніпропетровського університету. Будучи докторантом Інституту механіки АН СРСР (Москва) захистив докторську дисертацію на тему «Деякі просторові контактні задачі теорії пружності».

У 1964—1986 роках — ректор Дніпропетровського університету. Член-кореспондент Академії наук Української РСР з 1967 року, академік Академії наук Української РСР з 17 березня 1972 року[2]. З 1986 року — завідувач кафедри прикладної теорії пружності Дніпропетровського державного університету. Останні роки життя був радником ректора Дніпропетровського університету: здійснював керівництво науково-дослідницькою лабораторією прикладної математики та механіки, брав безпосередню участь у виконанні програми лабораторії. Також був членом Вченої ради університету, ради факультету прикладної математики та докторської спеціалізованої Вченої ради із захисту дисертацій у галузі механіки, членом президії обласної Ради ветеранів та президентом міського Фонду соціального захисту вчених та членів їхніх сімей. У 1999 році був у Фінляндії, де брав участь з роботі IV Міжнародної конференції по сталевим і алюмінієвим структурам[1].

Мешкав у Дніпропетровську. Помер у Дніпропетровську 13 липня 2006 року.

Наукова діяльність

[ред. | ред. код]

Наукові праці присвячено теорії пружності, міцності і стійкості тонкостінних конструкцій, механіці суцільного середовища, теорії аналітичних функцій і інтегральних перетворень, аналітичної теорії диференціальних рівнянь класу Фукса. Розв'язав мішані задачі теорії пружності для напівпростору з круговою лінією поділу граничних умов, задачу для простору з плоским круговим перетином[3].

З 1957 року співпрацював з Конструкторським бюро ракетно-космічної техніки «Південним». Під його керівництво та за його активної участі були розроблені методики розрахунку конструкцій цієї техніки[2].

Автор понад 270 наукових праць, двох навчальних посібників, семи монографій, у тому числі:

  • «Основная смешанная задача теории упругости для полупространства с круговой линией раздела граничных условий» // «Прикладная математика и механика». 1954. Том 18, выпуск 2;
  • «Попытка построения теории прочности для хрупких материалов, основанной на энер­гетических соображениях Гриффитса» // «Прикладная математика и механика». 1965. Том 29, выпуск 2 (у спів­авторстві);
  • «Моделирование несущей способности цилиндрических оболочек». Киев, 1977 (у спів­авторстві);
  • «Контактные задачи теории оболочек и стержней». Москва, 1978 (у спів­авторстві);
  • «Прочность ракетных конструкций». Москва, 1990 (у спів­авторстві);
  • «Задачи теории упругости для полуплоскости как задачи теории потенциала» // «Системні технології». 2003. № 2 (у спів­авторстві)
  • «Контактные задачи теории упругости для полуплоскости как задачи для линейного дифференциального уравнения в комплексной плоскости» // «Системні технології». 2004. № 3 (у спів­авторстві).

Відзнаки

[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 серпня 1982 року за фундаментальні розробки в галузі механіки деформованого твердого тіла та підготовку висококваліфікованих фахівців Моссаковському Володимиру Івановичу надано звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна (№ 399 917) і золотої медалі «Серп і Молот» (№ 20 098)[1].

Нагороджений
Премії[a]
Інше

Вшанування

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к л м н п р Моссаковський Володимир Іванович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
  2. а б в г Герої — освітяни і науковці України, 2005, с. 47.
  3. Моссаковський Володимир Іванович / Національна академія наук України.
  4. а б в Моссаковский Владимир Иванович / Память народа. (рос.)
  5. Указ Президента України від 2 грудня 1998 року № 1327/98 «Про нагородження відзнакою Президента України «Орден князя Ярослава Мудрого»»
  6. а б Герої — освітяни і науковці України, 2005, с. 48.
  7. а б Володимира Моссаковського вулиця / Днепровская городская энциклопедия.

Література

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. за досягення у співпраці з КБ «Південне»[2]
  2. розпорядженням міського голови № 897-р[7]