Перейти до вмісту

Мохник Андрій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Мохник)
Андрій Володимирович Мохник
Андрій Володимирович Мохник
Андрій Володимирович Мохник
15-й Міністр екології та природних ресурсів України
27 лютого 2014 — 2 грудня 2014
ПрезидентОлександр Турчинов (в.о.)
Петро Порошенко
Прем'єр-міністрАрсеній Яценюк
ПопередникОлег Проскуряков
НаступникІгор Шевченко
Народився15 червня 1972(1972-06-15) (52 роки)
Липовець, Вінницька область, Українська РСР, СРСР СРСР
Відомий якполітик
ГромадянствоУкраїна Україна
НаціональністьУкраїнець
Alma materКиївський національний університет будівництва і архітектури
Політична партіяВО «Свобода», заступник голови
РелігіяПравославна церква України
Нагороди
Іменна вогнепальна зброя
Підпис
 Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
7-го скликання
ВО «Свобода» 12 грудня 2012 — 28 лютого 2014[1]
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мохник.

Мо́хник Андрі́́й Володи́мирович (нар. 15 червня 1972, Липовець, Вінницька область, Україна) — український політик. 15-й Міністр екології та природних ресурсів України (27 лютого 2014 — 2 грудня 2014).

Заступник голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» з питань координації депутатів місцевих рад, член Політради Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

У 2005—2010 рр. — Голова Київської міської організації ВО «Свобода». Депутат Київської обласної ради (2010—2012). Народний депутат України 7-го скликання від Всеукраїнського об'єднання «Свобода» (2012—2014). З 27 лютого 2014 міністр екології та природних ресурсів в уряді Арсенія Яценюка.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 15 червня 1972 у місті Липовець Вінницької області. Українець. З шести до чотирнадцяти років жив із батьками у м. Прип'ять. Постраждав від Чорнобильської аварії. Робота в системі освіти, особистий досвід боротьби з русифікацією. У націоналістичному русі Андрій із середини 1990-х як член ВО «Тризуб» ім. С.Бандери.

Мешкає в Києві. Одружений, виховує трьох дітей Мирославу (2010), Михайла (2014) і Лілію (2016).

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1994 році закінчив Київський інженерно-будівельний інститут за фахом інженер-будівельник.

У 2011 році — Київський національний університет імені Тараса Шевченка за фахом юрист.

1998—2001 рр. — аспірант кафедри політичних наук Київського національного університету будівництва й архітектури, спеціальність «Історія України».

Трудова діяльність

[ред. | ред. код]

1994—1995 рр. — викладач алгебри і геометрії у школі при оздоровчо-лікувальному центрі Тарара (Гавана, Куба).

1995—1996 рр. — виконроб виробничо-комерційної фірми «Васла».

1996—1997 рр. — інженер Київського НДІ будівельних конструкцій.

2001—2004 рр. — спеціаліст 1-ї категорії, провідний спеціаліст відділу науки Головного управління освіти і науки КМДА.

2004—2006 рр. — помічник-консультант народного депутата України Олега Тягнибока.

2007—2008 рр. — аналітик ТОВ «Укрдефенсконсалтинг».

2005—2010 рр. — голова Київської міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

З серпня 2010 року — заступник Голови Всеукраїнського об'єднання «Свобода» з політичних питань.

З грудня 2012 року по лютий 2014 року — народний депутат України, голова підкомітету з питань організації та діяльності органів юстиції і виконавчої служби Комітету Верховної Ради України з питань правової політики.

З лютого до листопада 2014 року — Міністр екології та природних ресурсів України.

З 15 грудня 2014 — знову обраний головою Київської міської організації Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

Співорганізатор громадської ініціативи «Народна Шевченківська премія» у 2007 році та Культурного товариства імені Леся Курбаса. Співорганізатор міжнародної експертної дискусії «Як облаштувати Росію» (2015)[2]

З 1 жовтня 2021 року — аналітик фінансово-економічної безпеки КП «Виробничо-комерційна фірма „Сервіс Тернопілля“».

Доброволець. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року бере участь у російсько-українській війні. З 16 листопада 2022 року — мобілізований в Збройні Сили України, старший лейтенант ЗСУ.

Політична кар'єра

[ред. | ред. код]

З 1989 року — член ВЛКСМ. Вийшов за власною заявою того ж 1989 року.

З липня 2004 року — член Всеукраїнського об'єднання «Свобода».

Березень 2006 — кандидат у народні депутати України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», № 26 у виборчому списку. На час виборів: помічник-консультант народного депутата України Олега Тягнибока.

Вересень 2007 — кандидат у народні депутати України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», № 9 у виборчому списку.

З 2010 року — депутат Київської обласної ради, член Президії Київської обласної ради, голова постійної комісії Київської обласної ради з питань свободи слова та засобів масової інформації.

На виборах народних депутатів України 28 жовтня 2012 року був обраний до Верховної Ради за партійним списком ВО «Свобода», в якому значився під третім номером. У парламенті став головою підкомітету з питань організації та діяльності органів юстиції і виконавчої служби Комітету з питань правової політики та заступником голови фракції. Також є членом Виконавчого комітету Національної парламентської групи в Міжпарламентському Союзі.

За час депутатської діяльності подав 11 законопроєктів та 16 депутатських запитів, виступав 14 разів з трибуни, 51 — з місця[3].

Співавтор законопроектів: про заборону комуністичної ідеології в Україні[4], про люстрацію[5], про заборону московського патріархату на території України[6], про Декларацію Верховної Ради України про надання незалежності поневоленим московією народам і країнам[7], про правонаступництво України щодо Української Народної Республіки[8], про Прапор Національної Гідності[9], про встановлення кримінальної відповідальності за колабораціонізм[10], про деокупацію (формула Свободи)[11].

Співавтор депутатського запиту[12] про надання відомостей щодо суспільно важливої інформації про національність 445 народних депутатів України 7-го скликання.

Один з ініціаторів та координаторів знесення пам'ятників лєніну в Києві та по всій Україні, активний лобіст перейменування топонімів, пов'язаних з московською окупацією та її діячами, повернення історичних назв.

30 вересня 2015 року Міністерство внутрішніх справ України викликало на допит на 7 жовтня 2015 Андрія Мохника (у справі про заворушення біля будівлі Верховної Ради України 31 серпня 2015 року)[13].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Постанова Верховної Ради України від 28 лютого 2014 року № 835-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Мохника А.В.»
  2. ↑ Як нам облаштувати Росію: чи єдиною і монолітною є РФ, чи дійсно це Федерація / Експертна дискусія. YouTube. Інтернет-радіо Holos fm • Internet Radio Holos fm. 17 квітня 2021. Процитовано 14 жовтня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  3. ↑ хронологія виступів [Архівовано 13 липня 2016 у Wayback Machine.]
  4. ↑ «Про заборону комуністичної ідеології в Україні» [Архівовано 25 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  5. ↑ «Про люстрацію» [Архівовано 20 вересня 2020 у Wayback Machine.]
  6. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=73998
  7. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=74634
  8. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=72562
  9. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=67022
  10. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=67568
  11. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?id=&pf3511=71132
  12. ↑ текст запиту [Архівовано 17 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Міністру- "свободівцю" вручили повістку на допит. ukranews.com. Українські новини. 30 вересня 2015. Архів оригіналу за 3 жовтня 2015.

Джерела

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мохник_Андрій_Володимирович&oldid=43317807