Денісова Людмила Леонтіївна
.svg){kind=small}
Людми́ла Лео́нтіївна Дені́сова (нар. 6 липня 1960, Архангельськ, РСФСР) — українська політична та державна діячка. Народний депутат України. Член партії «Народний фронт».
Міністр праці та соціальної політики України у другому уряді Юлії Тимошенко (2007–2010), міністр соціальної політики в уряді Арсенія Яценюка (27 лютого — 2 грудня 2014).
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (15 березня 2018 — 31 травня 2022)[3].
У 1978 році закінчила Архангельське педагогічне училище за спеціальністю «вихователь дитсадка». З 1982 до 1989 року навчалася на юридичному факультеті Ленінградського державного університету за спеціальністю «Правознавство», а з 1993 до 1995 року в Таврійському інституті підприємництва та права на економічному факультеті за спеціальністю «Облік і аудит».
З 1979 до 1989 працювала вихователем дитсадків, секретарем судового засідання, завідувачем канцелярії, консультантом Архангельського обласного суду.
З 1990 до 1991 — юрисконсульт Кримського обласного комітету ЛКСМУ. З 1991 до 1993 — інспектор з кадрів, заступник начальника відділу надходження коштів і комерційної діяльності, в.о. начальника Кримського республіканського управління Пенсійного фонду України. З 1993 до 1998 — начальник управління Пенсійного фонду України в АР Крим.
У травні 1998 року призначена міністром економіки АР Крим. З липня 1998 по липень 2001 — міністр фінансів АР Крим. З липня 2001 року — начальник Кримського управління Державного казначейства України. Голова ТОВ «Корпорація „Гуматекс“». Член Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при Раді національної безпеки і оборони України (з травня 2001). З 2003 до 2005 — голова наглядової ради ТОВ «Корпорація „Гуматекс“», що спеціалізується на випуску текстилю для технологічних потреб. З 2005 до 2006 — голова корпорації «Гуматекс».
Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим (серпень 2000 — квітень 2006).
З 2005 року — член партії ВО «Батьківщина».
18 грудня 2007 року Юлію Тимошенко, з відривом у два голоси, обрали прем'єр-міністром, а другий уряд Тимошенко сформували між «Блоком Юлії Тимошенко» і Блоком «Наша Україна — Народна самооборона», у якому Денісова була міністром праці та соціальної політики[4].
У жовтні 2009 року зайняла 15 місце в топ-100 «найвпливовіших жінок України», складений експертами для українського журналу Фокус (шість місць менше, ніж не-міністром та іншими членами Батьківщина Наталія Королевська)[5].
Втратила посаду 11 березня 2010 року в зв'язку з відставкою Кабміну Тимошенко після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича[6].
Денісова очолювала виборчий список партії «Батьківщина» на Кримських парламентських виборах у жовтні 2010 року, але «Батьківщина» не змогла подолати прохідний бар'єр.
З 27 лютого 2014 року — Міністр соціальної політики в уряді Арсенія Яценюка.
Мати Анкудінова Ніна Іванівна (1934) — пенсіонерка. Чоловік Денісов Олександр Іванович (1961) — директор МП «Олів'є»[7]. Дочки Олена (1985) і Олександра (1987).
У декларації держслужбовця за 2013 члени сім'ї не фігурують[8].
Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України по виборчому округу № 8 АР Крим, самовисування. «За» 17.05 %, 3 місце з 9 претендентів. На час виборів: начальник управління Державного казначейства АР Крим, безпартійна.
Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 19 червня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 115 в списку. Заступник голови Комітету з питань соціальної політики та праці. 19 червня 2007 достроково припинила свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.
Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада до 19 грудня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 71 в списку. Склала депутатські повноваження 19 грудня 2007[9].
З 12 грудня 2012 — народний депутат України 7-го скликання від партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», № 38 в списку. Голова підкомітету з питань державного соціального страхування, розвитку соціального діалогу та діяльності об'єднань громадян сторін соціального діалогу Комітету з питань соціальної політики та праці.
На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обрана народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 15) від «Народного фронту»[10].
Голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення. Керівник Постійної делегації України в Парламентській асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва.[11]
З 15 березня 2018 року обрана та призначена Верховною Радою України Уповноваженим ВРУ з прав людини.[12]. 31 травня 2022 року Верховна Рада звільнила Денісову з посади Уповноваженого з прав людини, за це проголосували 234 депутати[13]. Перед цим народні депутати зібрали необхідну кількість підписів для оголошення недовіри Денісовій, яка повідомила, що її звільнили після наради в президента.
27 квітня 2022 р. під час російського вторгнення в Україну генпрокурор України Венедіктова заявила, що Денісова не передавала до прокуратури матеріалів про зґвалтування, про які вона писала в соцмережах[14].
- Почесна грамота Ради міністрів АР Крим (2000);
- Подяка Президента України (2000);
- орденом «За заслуги» III ступеня (22 січня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[15].
Володіє 19,06 % акцій ПАТ «Кримзалізобетон».[16]
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2014 року № 1133-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Денісової Л.Л.»
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 15 березня 2018 року № 2347-VIII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Денісової Л.Л.»
- ↑ Рада призначила омбудсменом Денісову. www.ukrinform.ua. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 10-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
- ↑ Рейтинг Фокуса: 100 самых влиятельных женщин и 100 деталей о них. focus.ua. 23 жовт. 2009 р. Архів оригіналу за 27 лют. 2014 р.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1965-VI «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
- ↑ Денісова Людмила Леонтіївна. archive.is. Архів оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 14 червня 2022.
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Постанова Верховної Ради України від 19 грудня 2007 року № 16-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Денісової Л.Л.»
- ↑ Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 13 листопада 2014.
- ↑ Денісова стала заступником голови ПАЧЕС – новини України Depo.ua. www.depo.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
- ↑ Рада призначила Денісову омбудсменом. www.radiosvoboda.org. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
- ↑ Рада звільнила Денісову з посади омбудсмена. Радіо Свобода (українською) . 31 травня 2022. Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 31 травня 2022.
- ↑ Генпрокурор: Ексомбудсман України не надавала матеріалів про згвалтування | Еспресо. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 5 червня 2022. Процитовано 5 червня 2022.
- ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №14/2019. www.president.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 7 жовтня 2020.
- ↑ Нардепи “Батьківщини” отримають 10 мільйонів на реконструкцію соцстраху. www.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 19 червня 2013.
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І. С.» [Архівовано 4 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Сайт Верховної Ради України [Архівовано 4 серпня 2020 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
 | Віталій Васильченко (1990—1991) • Михайло Каскевич (1991—1996) • Микола Білоблоцький (1996—1998) • Іван Сахань (1998—2002) • Михайло Папієв (2002—2005) • В'ячеслав Кириленко (2005) • Іван Сахань (2005—2006) • Михайло Папієв (2006—2007) • Людмила Денісова (2007—2010) • Василь Надрага (2010) • Сергій Тігіпко (2010—2012) • Наталія Королевська (2012—2014) • Людмила Денісова (2014) • Павло Розенко (2014—2016) • Андрій Рева (2016—2019) • Юлія Соколовська (2019—2020) • Марина Лазебна (2020—2022) • Оксана Жолнович (з 2022) | | |
| Прем'єр-міністр України | | |
|---|---|---|
| Перший віце-прем'єр-міністр | ||
| Віце-прем'єр-міністри | ||
| Міністри | Арсен Аваков · Максим Бурбак · Дмитро Булатов · Валерій Гелетей · Володимир Гройсман · Людмила Денісова · Андрій Дещиця (в. о.) · Сергій Квіт · Павло Клімкін · Михайло Коваль (в. о.) · Андрій Мохник · Олег Мусій · Євген Нищук · Павло Петренко · Степан Полторак · Юрій Продан · Остап Семерак · Ігор Тенюх (в. о.) · Ігор Швайка · Павло Шеремета · Олександр Шлапак | |
Перший віце-прем'єр-міністр: Олександр Турчинов Віце-прем'єр-міністр: Іван Васюник Віце-прем'єр-міністр: Григорій Немиря
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
- Народились 6 липня
- Народились 1960
- Випускники юридичного факультету Санкт-Петербурзького державного університету
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Міністри праці і соціальної політики України
- Перший уряд Арсенія Яценюка
- Народні депутати України 8-го скликання
- Другий уряд Юлії Тимошенко
- Омбудсмани України
- Уродженці Архангельська
- Народні депутати України 5-го скликання
- Народні депутати України 6-го скликання
- Народні депутати України 7-го скликання
- Члени ВО «Батьківщина»
- Члени партії «Народний фронт»
- Депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим 3-го скликання
- Українські жінки-політики
- Росіяни України