Мувалади
Мувалади (ісп. muladí mulaˈði, множина — muladíes; порт. muladi mulɐˈði, множина —muladis; кат. muladita muɫəˈðitə або muladí muɫəˈði, множина — muladites або muladís}}; араб. مولدون арабська транслітерація — mūwallad, множина — mūwalladūn або mūwalladīn) — термін, яким характеризували в Аль-Андалусі християн романського походження, що прийняли іслам і практично повністю злилися з мусульманами, а також потомки змішаних шлюбів. Мувалади становили приблизно 5-10 % населення Аль-Андалусу. В ході Реконкісти вони частково повернулися до християнства.
Іспанський, португальський і каталонський термін muladí, muladi або muladita походять від арабського Muwallad. Основний сенс Muwallad — це особа змішаного походження, особливо нащадок батька-араба і матері-неарабки[1], який виріс під впливом арабського суспільства і був вихований у ісламській культурі. Muladi є іспанською формою терміну muwalladun, позначенням арабомовних мусульман латинського походження, що врешті-решт мали ті ж моделі поведінки, що і повстанці арабського і берберського походження, які повстали проти арабського панування.[2]
Muwallad походить від кореня слова WaLaD (ولد), пряма арабська транслітерація waw, lam, dal. Walad, що значить «нащадок, потомство, син; хлопчик; молода тварина (чоловіча особина), молодий». Термін muwalladin іноді використовується в арабській і наразі, щоб описати дітей батька-мусульманина і матері-іноземки.[3][4][5]
В ісламська історія muwalladun позначає в широкому сенсі мусульман не арабських або нащадків неофітів. У мусульманських частинах Піренейського півострова, частина тубільців (доримське населення Піренейського півострова, нащадки римлян, вестготи і свеви) прийняли іслам у VIII і IX ст. У Х столітті відбувався масовий перехід християн до ісламу, так що мувлади становили більшість населення аль-Андалус до кінця Х сторіччя. Тим не менше, більшість мувладів прийняли іслам рано, але зберегли багато доісламських звичаїв і традицій.
Звернення в іслам відбувалось під впливом урядів Омеядского і Кордовського халіфтів, але не було примусовим. Багато християн прийняли іслам, щоб уникнути податку джизія якому вони піддавалися як зіммі[6] Навернення в іслам також відкривало нові горизонти для місцевих християн, поліпшувало їхній соціальний стан, забезпечувало кращі умови життя[7].
Християни, що прийняли іслам становились маула і, таким чином, були ісламізовані, прийнявши ісламський одяг, звичаї і мову[8]
Муваладів також називали Мусліма, або elches (множина: ulus), по відношенню до суспільства, з якого вони мали походження. Пізніше вони мали назву Альхам'ядо через латиномовність, або вживання мосарабської.
Через культурну арабізацію, шлюби з берберами і арабами, що жили в Іберії, відмінності між різними мусульманськими групами стали більш розмитими у XI і XII століттях. За короткий термін часу стало майже неможливо відрізнити етнічні елементи іноземного походження від аборигенів. Таким чином, вони були об'єднані в групу андалузьких арабів, також званих маврами.[8]
Мувалади говорили андалузькою арабською, а також іберо-романськими мовами. Андалузька арабська була суржиком іберійських мов і класичної арабської. Цей місцевий діалект арабської мови використовувався також берберами й арабами з IX століття.
Серед муваладів були як вільні від народження, так і раби. Значна частина муваладів була сформована зі звільнених рабів, це були сакаліба, або слов'яни, які стали важливою соціальною групою в Аль-Андалус протягом X і XI століть. Після прийняття етнічної назви своїх господарів, звільнені раби поступово забули своє власне етнічне походження.[8] Сакаліба, під орудою Алі ібн Юсуфа, по руйнації Омеядського халіфату, захопили провінцію Денія, утворивши Денійський емірат.
Християн, що не прийняли іслам називали мосарабами.
- ↑ Dozy, the history of Islamic Spain, Arabic translation, vol 1, p: 156.
- ↑ Monique Bernards; John Abdallah Nawas (2005). Patronate And Patronage in Early And Classical Islam. BRILL. с. 219–. ISBN 978-90-04-14480-4. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 18 жовтня 2015.
- ↑ Kees Versteegh, et al. Encyclopedia of Arabic Language and Linguistics, BRILL, 2006.
- ↑ Linda Boxberger (2002). On the Edge of Empire: Hadhramawt, Emigration, and the Indian Ocean, 1880S-1930s. SUNY Press. с. 52. ISBN 978-0-7914-8935-2. Архів оригіналу за 12 жовтня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
- ↑ Lyle Scott Nash (2008). White Fears and Fantasies: Writing the Nation in Post-abolition Brazil and Cuba. ProQuest. с. 96. ISBN 978-0-549-89033-1. Архів оригіналу за 4 грудня 2013. Процитовано 26 травня 2013.
- ↑ Thomas F. Glick, Islamic and Christian Spain in the early Middle Ages, BRILL, 2005, ISBN 978-90-04-14771-3,Google Print, p. 187 [Архівовано 7 січня 2014 у Wayback Machine.].
- ↑ Kenneth Baxter Wolf (1988), «Christians in Muslim Córdoba [Архівовано 18 січня 2016 у Wayback Machine.]», in Christian Martyrs in Muslim Spain [Архівовано 30 грудня 2015 у Wayback Machine.], Cambridge University Press.
- ↑ а б в S. M. Imamuddin, Some aspects of the socio-economic and cultural history of Muslim Spain 711—1492 A.D., pp. 26–29
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |