Музичук Валерій Вікторович
 | ||||||||||||||||||||||
| Особисті дані | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Валерій Вікторович Музичук | |||||||||||||||||||||
| Народження | 7 жовтня 1950 (74 роки) | |||||||||||||||||||||
| с. Пустоха, Ружинський район, Житомирська область, УРСР | ||||||||||||||||||||||
| Зріст | 185 см | |||||||||||||||||||||
| Вага | 75 кг | |||||||||||||||||||||
| Громадянство |  СРСР Україна
| |||||||||||||||||||||
| Позиція | воротар | |||||||||||||||||||||
| Інформація про клуб | ||||||||||||||||||||||
| Поточний клуб | завершив кар'єру | |||||||||||||||||||||
| Юнацькі клуби | ||||||||||||||||||||||
| 1968 | «Рибниця»
| |||||||||||||||||||||
| Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||
Валерій Вікторович Музичук (нар. 7 жовтня 1950, Пустоха, Ружинський район, Житомирська область, УРСР) — радянський футболіст, воротар.
Народився в Житомирській області, проте потім батьки переїхали в місто Рибниця, в Молдавській РСР. Вихованець місцевої ДЮСШ, перший тренер - Ілля Рядко. У 1968 році виступав за «Рибницю» в чемпіонаті Молдавської РСР. Під час військової служби, з 1969 по 1971 рік, був гравцем команди групи радянських військ у Німеччині.
У 1972 році став гравцем команди майстрів - кишинівського «Ністру», в якому виступав протягом трьох сезонів, в основному виконуючи роль запасного воротаря. Дебютував у Вищій лізі чемпіонату СРСР 31 липня 1974 року, у виїзному матчі проти одеського «Чорноморця», вийшовши на заміну замість Володимира Карєва[1]. Усього за «Ністру» в елітному дивізіоні провів 3 гри, пропустив 3 м'ячі. Провівши у Вищій лізі один сезон, молдавська команда з неї вилетіла, а Музичук перейшов у кіровоградську «Зірку»
У складі кіровоградської команди, яка виступала у Другій лізі чемпіонату СРСР, в 1975 році став володарем Кубку УРСР. Перші 2 роки був дублером основного воротаря клубу, Олексія Іонова, але після його відходу став основним голкіпером. У 1978 році прийняв пропозицію від Юрія Захарова й перейшов в команду Вищої ліги - ворошиловградську «Зорю». Провівши за команду 4 гри, Музичук повернувся в «Зірку», за яку виступав до завершення кар'єри. Останній матч провів у 1983 році.
Завершивши виступи, з 1984 по 2001 рік служив в органах МВС СРСР, а пізніше - України. Дослужився до звання полковника й посади заступника начальника Державтоінспекції України в Кіровоградській області. Завершивши службу, протягом майже 14 років працював у фірмі «Формула смаку», а також був головою наглядової ради ВАТ «Кіровоград-автотранс». Паралельно виступав за аматорські та ветеранські футбольні команди зі Знам'янки, Новоукраїнки та Кропивницького. Також був гравцем кіровоградського волейбольного клубу «Ветеран». Протягом 8 років був членом Кіровоградського міськвиконкому, а пізніше - депутатом Кіровоградської обласної ради. З 2015 року - на пенсії.
|
Фізично сильний, рухи м'які й пластичні. Володіє хорошою реакцією. Добре вводить м'яч в гру рукою й ногою. Багато працює над підвищенням технічної майстерності. Чітко керує захисниками, ясна командна мова. Сміливий, рішучий, грі віддається повністю. Спортивна форма стійка. Навантаження переносить легко, тренується багато й якісно[2] | 
|
Кубок УРСР
Володар (1): 1975
.svg){kind=small}
- ↑ Чемпіонат СРСР 1974, Чорноморець (Одеса) - Ністру (Кишинів)
- ↑ Сторінки історії «Зірки»: Кубок України 1975 року (частина 7). Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 18 червня 2017.
- Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
- Профіль гравця на сайті «УКРАЇНСЬКИЙ ФУТБОЛ (історія та статистика)»
- Профіль гравця [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.] на сайті «Луганський футбол»
- Сторінки історії «Зірки»: Кубок України 1975 року (частина 7) [Архівовано 30 червня 2017 у Wayback Machine.]