Перейти до вмісту

Прибережне (Бердичівський район)

Координати: 49°41′51″ пн. ш. 29°10′4″ сх. д. / 49.69750° пн. ш. 29.16778° сх. д. / 49.69750; 29.16778
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Прибережне
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Тер. громада Ружинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020130270079578
Основні дані
Засноване до 1875 р.
Колишня назва Пустохи
Населення 544
Площа 1,633 км²
Густота населення 333,13 осіб/км²
Поштовий індекс 13636
Телефонний код +380 4138
Географічні дані
Географічні координати 49°41′51″ пн. ш. 29°10′4″ сх. д. / 49.69750° пн. ш. 29.16778° сх. д. / 49.69750; 29.16778
Середня висота
над рівнем моря 		216 м
Водойми річка Роставиця
Місцева влада
Адреса ради 13645, Житомирська обл., Ружинський р-н, с. Прибережне, вул. Набережна, 2
Карта
Прибережне. Карта розташування: Україна
Прибережне
Прибережне
Прибережне. Карта розташування: Житомирська область
Прибережне
Прибережне
Мапа
Мапа

CMNS: Прибережне у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Прибережне.

Прибере́жне (в минулому — Пустóха[1]) — село в Україні, у Ружинській селищній громаді Бердичівського району Житомирської області. Населення становить 544 осіб.

Географія

[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Роставиця.

Історія

[ред. | ред. код]

Територія села була заселена ще чотири тисячі років тому. Найбільш широко визначено залишки черняхівської культури. Археолог В. К. Гончаров під час своєї розвідки вздовж річки Роставиці зафіксував їх аж 15, в тому числі і в Прибережному.[2]

С. Прибережне, дерев'яний водяний млин
С. Прибережне, дерев'яний водяний млин

В період розселення східнослов'янських племен, на території Ружинщини проживали племена уличів. 885 році князь київський Олег розпочав війну проти уличів. Тільки в 937—940 рр. воєвода князя Ігоря Свенельд зумів підкорити їх. Але племена вирішили не підкоритися київській владі і полиши ці землі, які протягом наступних 80 років населяли печеніги.[2]

1036 року Ярослав Мудрий повторно приєднує ці землі до Київської Русі та розпочинає будівництво фортець для укріплення південних кордонів київської держави.

У другій половині XVI століття набіги кримських татар зменшились, що дало змогу знову заселяти спустошені землі. Багато волинських князів почали скуповувати такі землі і заохочувати людей до переселень. Так князь Юхим Богушович Корецький приваблює селян з густозаселених регіонів переселятися у його нові володіння, обіцяючи протягом 20 років не обкладати повинностями. Прибульці нерідко осаджувалися на місці спустошених в минулому поселеннях. Так виникло на місці колишнього села Собольки село Пустоха, нині Прибережне (за твердженням Л. С. Ленчевського).[2]

В ХІХ ст. землевласниками в селі були Йозеф Кнотте (пол. Jozef Knotte) (1861—1942), Адольф Кнотте (пол. Adolf Knotte) (1824—1887), Адольф Кнотте (пол. Adolf Knotte) (1797—1881)[3].

Тадеуш Епштейн згадує, що до садиби Кнотте близько 1875 року була перевезена велика бібліотека Ганських з маєтку у Верхівні, а також колекція картин, ймовірно теж з Верхівні. Подальша їх доля невідома, картини, можливо, були розпродані, оскільки того ж року за сприяння Абрамовича проводилась їх оцінка[3].

24 травня 2011 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет завершив освячення храму побудованого на честь святих рівноапп. Кирила і Мефодія вчителів Слов'янських та провів Божественну літургію[4][5].

Колишній орган місцевого самоврядування — Прибережненська сільська рада.

Населення

[ред. | ред. код]

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 597 осіб, з яких 242 чоловіки та 355 жінок.[6]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 540 осіб.[7]

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[8]

Мова Відсоток
українська 98,53 %
російська 1,29 %

Особистості

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Мапа Волинської губернії Шуберта Ф.Ф.
  2. ↑ а б в Махорін, Генадій (2000). Історія Ружинщини (українською) . Житомир: Волинь. с. 162. ISBN 966-7390-60-8.
  3. ↑ а б ➤ Прибережне. Садиба Йозеф Кнотте. Цікаві місця • Пам'ятки • Що подивитись у Прибережне. Садиба Йозеф Кнотте.?. Україна Інкогніта (укр.). Процитовано 28 жовтня 2022.
  4. ↑ [1] [Архівовано 2016-09-11 у Wayback Machine.], 24 травня 2011 року Православна Церква вшановує пам'ять сщмч. Мокія (бл. 295), рівноапп. Кирила (869) та Мефодія (885).
  5. ↑ [2], Цей храм відродився з руїн завдяки старанням професора Київського Національного університету ім. Тараса Григоровича Шевченка Володимира Івановича Сергійчука та його родини
  6. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  7. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Житомирська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  8. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.

Посилання

[ред. | ред. код]
Житомирська область Це незавершена стаття про Житомирську область.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Прибережне_(Бердичівський_район)&oldid=43300530