Міллер Петро Климентович

Петро Климентович Міллер
Петро Климентович Міллер
Народження	10 серпня 1910; Флора, Чорнянська волость, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Смерть	21 жовтня 1987 (77 років); Усть-Каменогорськ, Східноказахстанська область, Казахська РСР, СРСР
Поховання	Оскемен
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	Сухопутні війська
Рід військ	піхота
Роки служби	1933–1935, 1942–1945
Партія	КПРС
Звання	Старший сержант
Формування	167-а стрілецька дивізія
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Міллер.

Петро Климентович Міллер (нар. 10 серпня 1910(19100810) — пом. 21 жовтня 1987) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир обслуги протитанкової рушниці 465-го стрілецького полку 167-ї стрілецької дивізії, старший сержант. Герой Радянського Союзу (1944).

Почесний громадянин міста Усть-Каменогорська.

Життєпис

Народився 10 серпня 1910 року в селі Флора, нині Окнянського району Одеської області, в селянській родині. Згідно офіційних документів — українець^[1], за іншими даними — український німець^[2].

У 1911 році немовлям разом із батьками переїхав у Большечернігівську волость Самарської губернії, де заснували хутір Флора. Закінчив 4 класи, з 1931 року працював у колгоспі. З 1933 по 1935 роки проходив дійсну строкову службу в лавах РСЧА. Після демобілізації поїхав у Балхаш (Казахстан), на будівництво Балхаського мідноплавильного заводу. Після закінчення будівництва навчався в металургійній школі, працював на заводі завантажувальником відбивних печей. Член ВКП(б) з 1939 року.

Вдруге до лав РСЧА призваний Балхаським МВК Карагандинської області в 1942 році. Учасник німецько-радянської війни з липня 1942 року. Воював на Воронезькому, 1-у та 4-у Українських фронтах. Чотири рази був поранений.

Особливо відзначився при форсуванні Дніпра. У ніч на 26 жовтня 1943 року взвод протитанкових рушниць під командуванням старшого сержанта П. К. Міллера отримав наказ переправлятися. На рибальському човні одним з перших в полку подолав Дніпро в районі Вишгорода Київської області, разом з кулеметником знищив 2 вогневі точки ворога, чим сприяв переправі решти підрозділів батальйону.

Війну закінчив на посаді парторга стрілецького батальйону 465-го стрілецького полку 167-ї стрілецької дивізії.

Демобілізований у 1945 році. Повернувся в місто Усть-Каменогорськ (Казахстан), працював на свинцево-цинковому комбінаті. Помер 21 жовтня 1987 року.

Нагороди

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, старшому сержантові Міллеру Петру Климентовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2445)^[3].

Також був нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня (11.03.1985), Червоної Зірки (30.10.1943), Слави 3-го ступеня (20.12.1944) і медалями.

Пам'ять

У місті Балхаш в 1967 році на будівлі металургійного цеху мідеплавильного заводу встановлена меморіальна дошка в пам'ять про П. К. Міллера. Рішенням Балхаського міського масліхату від 19 січня 2000 року № 3/31 провулок Південний перейменований у провулок Петра Міллера.^[4]

19 квітня 2004 року по вулиці Сонячній, буд. 34/2 в місті Усть-Каменогорську встановлена меморіальна дошка, присвячена Петру Климентовичу Міллеру.^[5]

Література

«Подвиг во имя жизни: Очерки о Героях Советского Союза, уроженцах Одесской области». / Сост.: Абрамов А. Ф., Бульба А. И. — Одеса: Маяк, 1984, стор. 201–204.

Примітки

↑ «Подвиг народа»: Нагородний лист на нагородження орденом Червоної Зірки. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 18 липня 2015.
↑ А. Майзингер «Прощание с прошлым. Семейная хроника» // Заря Востока (Ельцовский район): газета. — 2013. — № за 30 августа — 6 сентября. (рос.). Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 18 липня 2015.
↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 10 января 1944 года [Архівовано 7 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 19 января (№ 3 (263)). — С. 1
↑ Централізована бібліотечна система міста Балхаш.^{[недоступне посилання]}(рос.)
↑ Національний портал «Biografia.kz». [Архівовано 11 серпня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

[1] «Подвиг народа»: Нагородний лист на нагородження орденом Червоної Зірки. (рос.). Архів оригіналу за 13 березня 2012. Процитовано 18 липня 2015.

[2] А. Майзингер «Прощание с прошлым. Семейная хроника» // Заря Востока (Ельцовский район): газета. — 2013. — № за 30 августа — 6 сентября. (рос.). Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 18 липня 2015.

[3] Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии» от 10 января 1944 года [Архівовано 7 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1944. — 19 января (№ 3 (263)). — С. 1

[4] Централізована бібліотечна система міста Балхаш.^{[недоступне посилання]}(рос.)

[5] Національний портал «Biografia.kz». [Архівовано 11 серпня 2015 у Wayback Machine.](рос.)

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]