Міст Мірабо (поезія)
| Міст Мірабо | ||||
|---|---|---|---|---|
| Le pont Mirabeau | ||||
 | ||||
| Жанр | вірш | |||
| Форма | вірш[d] | |||
| Тема | Міст Мірабо і любов | |||
| Автор | Гійом Аполлінер | |||
| Мова | французька | |||
| Написано | 1912 | |||
| Опубліковано | лютий 1912 | |||
| Переклад | Микола Лукаш | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
Міст Мірабо (фр. Le pont Mirabeau) — вірш, який належить перу Гійома Аполлінера, написаний ним у 1912 році. Вірш увійшов до збірки «Алкоголі. Вірші 1898 — 1913». Його тема — кохання, що минає, спливає з життя героя. Українською вірш перекладали Ірина Стешенко та Микола Лукаш.
Поезія присвячена Марі Лорансен, із якою поет познайомився у 1907 році, їй було двадцять два роки, йому — двадцять сім. Марі — художниця, трохи писала вірші. А він тільки шукав свій шлях у літературі. Позаду лишилися нещасливе кохання до англійки Анні Плейден і виснажлива праця в столичних журналах. Гійом Аполлінер і Марі Лорансен любили одне одного протягом п'яти років — років, які, за словами митця, «можливо, були найважливішими» для нього. Однак їм не судилося бути разом усе життя. Сум розлуки втілений у вірші «Міст Мірабо», що увібрав у себе не тільки пам'ять про інших коханих Аполлінера, а й роздуми про саме життя, про плин часу, про те, що все минає в цьому світі. Марі Лорансен теж написала вірш з приводу розлуки з Аполлінером.
Міст Мірабо для багатьох поколінь французів — символ вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному русі ріки почуттів — запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутрішніх переживань особистості, мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:
|
Любов сплива як та вода бігуча Оригінальний текст (фр.) L'amour s'en va comme cette eau courante |
|
— переклад Миколи Лукаша | ||
У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості.
Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.
Ліричний герой сприймає життя як поєднання різних начал, тому вірш побудований на антитезах, майстерно відтворених перекладачем:
«журба і втіха крутнява шалена»[1]
«вода бігуча — життя хода тягуча»[1]
«любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча»[1]
«минають дні а я ще є»[1]
Основний художній прийом, який застосовує поет, — психологічний і синтаксичний паралелізм:
«Любов сплива як та вода бігуча…»[1]
Почуття людини порівнюються з природними явищами (ріка, ніч, рух, день тощо).
Попри елегійну тональність вірша, твір не є песимістичним. Це підкреслюється у рефрені:
Хай б'є годинник ніч настає Минають дні а я ще є[1]
Усе минає в цьому світі, та якщо залишається людина, якщо вона живе, то є й очікування нового дня і нових почуттів. На противагу швидкоплинному, автор утверджує вічне — життя і цінність людського «я». Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша. Його можна сприймати і як символ кохання (бо це улюблене місце зустрічі закоханих у Парижі), однак він є ще й узагальненим символом вічного, нетлінного, непідвладного часу.
Зображувальні засоби вірша підкорені виявленню її думки — життя триває, лине, змінюється. Аполлінер вживає велику кількість дієслів, що передають рух, а саме зміну станів. А от форма вірша — старовинна пісня ткаль, яку співали сотні років дівчата. Це поєднання руху і сталості наче утворює місток між вічністю і теперішнім, дарує надію на майбутнє.
Гійом Аполлінер заклав підвалини нового сюрреалістичного мистецтва. У його творах реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливу внутрішнього світу людини й реальності, а почуття передаються через ознаки буття.
Автор відмовляється від пунктуації, вважаючи важливішою за неї мелодію вірша, що створюється завдяки ритму, алітераціям, асонансам, паузам. У вірші немовби співає сама душа, яка не знає жодних розділових знаків у нескінченному вирі подій і почуттів.
«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени та мосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непорушності його духовних опор (міст).
Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв'язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.
- Аполлінер Гійом. Міст Мірабо (переклад Миколи Лукаша). www.ukrcenter.com. Архів оригіналу за 13 травня 2018. Процитовано 25 травня 2018.
- {{Cite web|url=https://lektsii.org/6-106757.html/Гійом[недоступне посилання] Аполлінер/Міст Мірабо|title=Міст Мірабо (переклад Ірини Стешенко)|автор=Аполлінер Гійом|website=www.lektsii.org/6-106757.html
- Гійом Аполлінер як чільна постать європейського авангардизму [Архівовано 9 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 3. Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.
- О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003. — 266 ст.
- Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера»
- Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.