Мішель Бурбон-Пармський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мішель Бурбон-Пармський
фр. Michel de Bourbon-Parme
Світлина принца Мішеля, 2012
Ім'я при народженніМішель Марі Ксавьє Вальдемар Георг Робер Карл Еймар
Народився4 березня 1926(1926-03-04)
Париж, Франція
Помер7 липня 2018(2018-07-07) (92 роки)
Неї-сюр-Сен[1]
ГромадянствоФранція
Місце проживанняНейї-сюр-Сен/Палм-Біч (Флорида)
Діяльністьбізнесмен, автогонщик
Відомий завдякиучасник 24 годин Ле-Мана, Targa Florio
Alma materшкола єзуїтів у Монреалі
Знання мовфранцузька
УчасникДруга світова війна
Титулпринц Бурбон-Пармський
Військове званнялейтенант
Конфесіякатолицтво
РідПармські Бурбони
БатькоРене Бурбон-Пармський
МатиМаргрете Данська
Брати, сестриАнна Бурбон-Пармська і Якуб Пармськийd
У шлюбі з1) Йоланда де Брольї
2) Марія Пія Савойська
ДітиУ шлюбі: Інес, Ерік, Сибілла, Вікторія, Шарль-Емануїл
Поза шлюбом: Амелія
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону
Офіцер ордена Почесного легіону
Воєнний хрест (Велика Британія)
Воєнний хрест (Велика Британія)
Герб
Герб

Герб дому Пармських Бурбонів

Мішель Бурбон-Пармський (фр. Michel de Bourbon-Parme), повне ім'я Мішель Марі Ксавьє Вальдемар Георг Робер Карл Еймар Бурбон-Пармський (фр. Michel Marie Xavier Waldemar Georg Robert Karl Eymar de Bourbon-Parme), 4 березня 1926 — 7 липня 2018) — представник династії Пармських Бурбонів із французьким громадянством, син принца Парми Рене та данської принцеси Маргрете.

Ветеран Другої світової війни та Першої індокитайської війни, учасник операції «Джедбург». Автогонщик. Брав участь у перегонах 24 години Ле-Мана, Targa Florio, Tour de France automobile та 1000 км від Парижу. Тривалий час працював у компанії Zodiac Marine & Pool. Автор кількох книжок.

Біографія

[ред. | ред. код]

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Мішель народився 4 березня 1926 року у Парижі. Він є третьою дитиною та другим сином принца Парми Рене та данської принцеси Маргрете. Батько був натуралізованим громадянином Франції та волів аби усі його діти були народжені на французькій землі. Мав старшого брата Жака та сестру Анну, а також молодшого брата Андре. Від серпня 2016 року є єдиним з них, що нині живе.

Родина мешкала у Парижі, на два літні місяці виїжджаючи до Данії, на батьківщину матері. Там вони навідували діда Вальдемара у палаці Бернсторф. Мішель вільно володів французькою, англійською та данською мовами.[2]

У 1940 році сімейство виїхало до Іспанії, звідти емігрувавши через Португалію до США. За власними спогадами принца, він був «переповнений емоціями, коли побачив Статую Свободи, та був вражений хмарочосами Манхеттена.» Із молодшим братом був відправлений до школи єзуїтів у Монреалі, аби продовжити навчання французькою мовою[3]. Одного разу, захищаючи Андре, принц штовхнул одного з єзуїтів, через що їм заборонили їхати додому на Різдво. Хлопці самовільно втекли до Нью-Йорку на автобусі і до школи більше не поверталися. Мішель протягом року працював у експортній компанії.[2]

Служба в армії

[ред. | ред. код]

У віці 17 років, з дозволу батька, вступив до лав армії США у чині лейтенанта. Закінчив базову підготовку у Форт Беннінг, штат Джорджія.[2] Там був завербований Управлінням стратегічних служб.

У рамках операції «Джедбург», в ніч на 9 червня 1944 року був десантований в Оріяку у складі групи, яка складалася з нього, майора Макферсона та сержанта Брауна. Головним був призначений шотландець Макферсон. Перед вильотом принц отримав кілька спеціальних приладів, які вразили його своєю винахідливістю. Згодом він класифікував їх як знаряддя Джеймса Бонда. Між іншими, серед них був олівець, начинений кулями.[4] Група мала для встановити зв'язок із загоном опору на чолі з Бернаром Курнілом та разом з ними займатися саботажем.

Зустрівшись із французами, загін вже наступної ночі висадив у повітря залізничний міст на лінії Оріяк—Мор.[5] Після цього ними був замінований шлях, яким мала рухатися 2-га танкова дивізія СС «Дас Райх». Група із бійцями руху Опору затримала просування дивізії на 6 днів. Згодом вони перейшли до атак на автомобільні й залізничні маршрути між Бривом і Монтобаном, зрештою, домігшись 1 липня повної зупинки залізничного сполучення між Каором і Суяком. Після південно-французької операції масштаб і успішність подібних дій тільки збільшилися. Одного разу у Ле-Ліорані, Макферсон зі своїми людьми висадили в повітря залізничний міст і на кілька днів заблокували в тунелі близько 300 німців і 100 членів колабораціоністської міліції.[6]

Загін знищив або захопив у полон багато німецьких військовослужбовців, паралельно підриваючи мости і рейки, здійснюючи засідки проти військових конвоїв. Група діяла під прикриттям ландшафту місцевості, а радист Браун мав постійний контакт з Лондоном і надавав Макферсону необхідні розвіддані, завдяки чому група могла здійснювати по три операції на тиждень. Мішель описував один із звичайних епізодів того часу про зустріч із озброєною цивільною особою:

«Я почув постріл і повернувся, аби побачити хто стріляв. Куля пройшла через мою кишеню та гаманець, але не зачепила ногу».[4]

Після звільнення Франції союзними військами, принц був переведений до Індокитаю, де мав боротися проти В'єтміня. Ханой на той час був вже захоплений його прибічниками. Парашутна висадка відбулася 28 серпня 1945 року. Того ж дня весь загін з шести осіб був узятий в полон, де утримувався 11 місяців. Табір військополонених знаходився у джунглях. Мішель робив кілька спроб утечі. Після звільнення демобілізувався з армії.[2]

В мирний час

[ред. | ред. код]

Почав працювати у компанії Zodiac Marine & Pool. Вів переговори про укладення контрактів для французьких компаній із шахом Ірану Резою Пахлеві[2] У 1951 році одружився із Іоландою де Брольї-Ревель, виховував дітей.

У 1964 році почав брати участь у автоперегонах. У 1964 та 1965 роках став учасником перегонів Targa Florio на Сицилії, де пілотував Ferrari 250 GTO і виступав за швейцарську команду Scuderia Filipinetti. Його напарником обидва рази був Клод Бурійо.[7] Першого разу вони пройшли усю дистанцію та стали десятими у загальному заліку та четвертими у своєму класі. Вдруге їм вдалося подолати два кола дистанції, після чого екіпаж зійшов. Переможцями тоді стали італійці Ніно Вакарелла та Лоренцо Бандіні.[8]

За два місяці після першої спроби у Targa Florio, Мішель узяв участь у перегонах 24 години Ле-Мана. Він пілотував René Bonnet Aérodjet разом з Робертом Бухардом. Через поламку коробки передач фінішу дістатися вони не змогли.[9]Переможцями стали Жан Ґіше та Ніно Вакарелла. Більш успішними для Мішеля стали перегони Tour de France для автомобілів у вересні, де під дощем його Ferrari 250 GTO стала другою. Напарником принца був той самий Жан Ґіше, який виграв Ле-Ман, і ці минулорічні перегони.

У 1965 році Мішель мав знову спробувати свої сили в Ле-Мані, на цей раз пілотуючи Ferrari 275 GTB разом з Робертом Блуаном, проте з певних причин участь в гонці не відбулася. Та сама участь спіткала і 1000 км Нюрбургрингу, коли гонщики були заявленими, але не прибули.

Наступного року він все ж таки стартував у 24 годинах Ле-Мана на Ferrari 275 GTB із напарником Джампьєтро Біскальді. Втім, екіпаж був змушений зійти з дистанції через відмову зчеплення. У жовтні 1966 Мішель на Porsche 906 мав виступати на перегонах 1000 км від Парижу разом із пілотесою Енні Суебо. Однак, старт їм зарахований не був.[10] Влітку він також оформив роздільне проживання із дружиною.

У 1967 році Мішель був присутнім на Гран-прі Монако Формули-1, коли сталася аварія Лоренцо Бандіні на 82 колі, і допомагав маршалам витягати його з кокпіту.

На початку 2000-х принц придбав будинок у Палм-Біч. З того часу ділить своє проживання між Флоридою та Нейї-сюр-Сен. Займається плаванням та грає в гольф. Із життям в Америці полюбив футбол та бейсбол, а також телешоу. Буваючи у Палм-Біч, двічі на місяць зустрічається с друзями, аби поговорити про тогочасність та сьогодення. Товариші відзначають його неймовірне почуття гумору, зайнятість та позитивне ставлення до життя.[2] Перебуває у другому шлюбі.

Приватне життя

[ред. | ред. код]

У віці 25 років Мішель одружився із 23-річною принцесою Іоландою де Брольї-Ревель, яка є нащадком маршала Франції Віктора-Франсуа де Брольї.[11] Цивільна церемонія укладення шлюбу пройшла 23 травня 1951 у Парижі. Вінчання відбулося на тридцяту річницю його батьків, 9 червня 1951, у Шайо. У пари народилося п'ятеро дітей:

Марія Пія Савойська у 1963 році
  • Інес (1952—1981) — одружена не була, мала позашлюбну доньку, померла у 29 років від передозування наркотиків у Лондоні;[12]
  • Ерік (1953—2021) — був одруженим із графинею Лідією Гольштейн-Ледреборг, мав п'ятеро дітей;
  • Сибілла (нар. 1954) — дружина Крейга Річардса, дітей не має;
  • Вікторія (1957—2001) — була двічі заміжня, мала двох дітей;
  • Шарль-Емануїл (нар. 1961) — одружений з Констанс де Равінель, має четверо дітей;

Подружжя розділилося 26 червня 1966 року.

У 1970-х Мішель мав роман із ровесницею його дітей Лаурою Ле Бурже, яка народилася у 1950 році у Стокгольмі. Від цих стосунків принц має позашлюбну доньку:

5 червня 1997 року вона була офіційно визнана та вдочерена батьком.

19 грудня 1983 року Мішель воз'єднався у шлюбі із Іоландою. Втім, у 1999 році вони розлучилися.

У віці 77 років Мішель узяв другий шлюб із 68-річною італійською принцесою Марією Пією Савойською. Наречена є донькою останнього короля Італії Умберто II і в минулому була дружиною принца Югославії Александра Карагеоргієвича. Весілля відбулося 15 травня 2003 року у муніципалітеті Маналапан в штаті Флорида у Сполучених Штатах.[14] Спільних дітей у подружжя немає.

Нагороди

[ред. | ред. код]

Генеалогія

[ред. | ред. код]
Карло III
 
Марія-Луїза Французька
 
Мігел I
 
Адельгейда Льовенштайн-Розенберг
 
Кристіан IX
 
Луїза Гессен-Кассельська
 
Роберт Орлеанський
 
Франсуаза Орлеанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Роберт Пармський
 
 
 
 
 
Марія Антонія Португальська
 
 
 
 
 
Вальдемар Данський
 
 
 
 
 
Марія Орлеанська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Рене Бурбон-Пармський
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Маргрете Данська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Мішель
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Fichier des personnes décédées
  2. ↑ а б в г д е Стаття «Мішель Бурбон-Пармський згадує пригоди» у газеті «Palm Beach Daily News» від 29 березня 2011 року [1] [Архівовано 13 лютого 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  3. ↑ Bernier Arcand, Philippe (2022). Les Bourbon-Parme dans les institutions d’enseignement du Québec. Histoire Québec (фр.). Т. 28, № 1. с. 24—28. ISSN 1201-4710. Процитовано 18 травня 2023.
  4. ↑ а б Стаття Роберта Холла «„Розбійники союзників“ за лініями ворога» у BBC News від 5 червня 2009 року [2] [Архівовано 20 лютого 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
  5. ↑ Hastings Max. 7 // Das Reich. The march of the 2nd Panzer Division through France, June 1944. — Pan. — ISBN 978-0-33050998-5. — стор. 155
  6. ↑ Некролог сера Томаса Макферсона в «The Telegraph» від 7 листопада 2014 року [3] [Архівовано 28 листопада 2020 у Wayback Machine.] (англ.)
  7. ↑ Бурійо в той час зустрічався із французькою акторкою Мішель Мерсьє, яка стала згодом його дружиною.
  8. ↑ Таргапедія. Тарга Флоріо 1965 року [4] [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.] (італ.)
  9. ↑ Інформація щодо автівки René Bonnet Aérodjet [5] [Архівовано 21 червня 2019 у Wayback Machine.] (фр.)
  10. ↑ Фото [6]
  11. ↑ Є його прапрапрапраонукою.
  12. ↑ Генеалогія герцогського дому Парми [7] [Архівовано 21 лютого 2015 у Wayback Machine.] (англ.)
  13. ↑ Стаття Франсуа де Лабарра «Mariage extraterrestre» в тижневику «Paris Match» від 13 жовтня 2009 року [8] [Архівовано 23 лютого 2018 у Wayback Machine.] (фр.)
  14. ↑ Принцеса Марія Пія Савой святкує свій 82-й день народження [9] [Архівовано 4 травня 2017 у Wayback Machine.] (італ.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мішель_Бурбон-Пармський&oldid=43126021