Перейти до вмісту

Національне об'єднання (Франція)

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Національний фронт (Франція))
Національне об'єднання

фр. Rassemblement national
КраїнаФранція Франція
Голова партіїЖордан Барделла
ЗасновникЖан-Марі Ле Пен
Дата заснування1972
Штаб-квартираНантерр
ІдеологіяНаціоналізм, патріотизм, євроскептицизм, правий популізм[1][2][3][4]
Союзники та блокиАльянс Європейських Національних Рухів
Кількість членів 83 000
Місць у Національній асамблеї
89 / 577
Місць у Сенаті
0 / 348
Місць у Європарламенті
19 / 79
ДевізDéfendons nos couleurs! (Захищаймо наші кольори!)
Офіційний сайтwww.frontnational.com/

«Національне об'єднання» (фр. Rassemblement national, скорочено RN), до 1 червня 2018 року «Націона́льний фронт» (фр. Front National, скорочено FN) — французька праворадикальна націоналістична політична партія, заснована Жаном-Марі Ле Пеном у 1972 році. Стоїть на засадах французького націоналізму, популізму[5][1][2][3][4] та євроскептицизму. Більшість політичних оглядачів вважають RN ультраправою[6][7][8][9][10]. Офіційна кількість членів партії — 83 000. Вважається третьою найбільшою політичною партією Францїї, представлена у національному та Європейському парламенті. Входить до Альянсу європейських національних рухів.

Історія

[ред. | ред. код]

Деякий час Національний фронт співпрацював з українською партією ВО «Свобода» через Альянс Європейських Національних Рухів.[11]

25 травня 2014 року Національний фронт Ле Пен здобув перемогу у Франції на виборах в Європарламент набравши 26 % голосів виборців, випередивши консервативний Союз на підтримку народного руху соціалістів, що прийшли до влади в 2012 році, які зазнали серйозної поразки, набравши всього близько 14 %.

У вересні 2021 року Марін Ле Пен пішла з посади голови партії, щоб присвятити себе президентським виборам наступного року, тимчасовим виконувачем обов'язків голови партії став Жордан Барделла[12].

На парламентських виборах 2022 року партія здобула рекордні для неї 89 місць[13] проти 8, здобутих на виборах 2017 року[14], що дозволило сформувати парламентську групу вперше з 1986 року[15]. Марін Ле Пен заявила, що піде з посади голови партії, аби очолити парламентську фракцію[16].

5 листопада 2022 року Жордан Барделла офіційно став головою партії, за це рішення на партійному з'їзді проголосували майже 85 % делегатів[17]. Партію вперше очолила людина, яка не є членом родини Ле Пен[18].

Політична програма

[ред. | ред. код]

Відзначається антиєвропейською та праворадикальною риторикою, націоналістичними поглядами і наголошує проти розширення Євросоюзу. Головною ж зовнішньополітичною метою Національного фронту є припинення існування ЄС і НАТО, а також заміна цих утворень «партнерством незалежних країн». Це партнерство, на їх думку, має включати в себе Росію і керуватися потрійним союзом Берліна, Парижа і Москви.

Російський банківський кредит

[ред. | ред. код]

Оскільки французькі банки відмовляли партії у фінансуванні, то керівництво звернулося до закордонних банків. 23 листопада з'явилася інформація, що Чесько-російський банк (власник росіянин Роман Попов) виділив на проведення виборчої компанії кредит в 9 млн євро. Перша частина в 2 млн євро станом на листопад 2014 року вже надійшла[19]. У листопаді 2014 року Марін Ле Пен підтвердила, що партія отримала кредит в розмірі 9 мільйонів євро від Першого Чесько-Російського банку (ПЧРБ) в Москві для Національного фронту[20][21]. У квітні 2015 року група хакерів опублікувала тексти та електронні листи між Тимуром Прокопенком, членом адміністрації Путіна, і Костянтином Риковим, колишнім депутатом Думи, які мають зв'язки з Францією, що обговорювали фінансову допомогу Росії Національному фронту в обмін на підтримку російської анексії Криму[22].

Висловлювання лідерів

[ред. | ред. код]

Марін Ле Пен жорстко висловлювалася з приводу політики Франції щодо імміграції. Європарламент звинуватив її у «підбурюванні до расової ненависті» і позбавив депутатського імунітету[23]. Марін Ле Пен також висловлювала захоплення Путіним та його політикою[24].

«Національний фронт» та Україна

[ред. | ред. код]

Національний фронт Ле Пен серед інших ультраправих Євросоюзу є одним із основних союзників і прихильників політики Володимира Путіна в Європі. Марін Ле Пен охарактеризувала президента Росії Володимира Путіна як «захисника християнської спадщини європейської цивілізації»[25]. Національний фронт вважає, що Україну підпорядкували США через українську кризу. Національний фронт засуджує антиросійські настрої в Східній Європі і підпорядкування Західної Європи інтересам НАТО в регіоні[26].

Різні[хто саме?] неонацисти і неофашисти і представники Національного фронту, склали основну частину європейських «спостерігачів» за нелегітимним «референдумом» у Криму і підтримали анексію Криму Росією в 2014 році[27][28].

У квітні 2014 лідер французьких націоналістів Марін Ле Пен публічно заявила про підтримку терористів на Сході України, а в середині травня сказала, що розділяє з Путіним єдині цінності та заявила, що хоче федералізації в Україні[29].

Критика

[ред. | ред. код]

Національний фронт і його лідери не раз потрапляли в скандали через звинувачення в антисемітизмі та расизмі. Так, наприклад, в Національному фронті виступали за заборону в школах Франції спеціального меню для учнів-мусульман, а мусульман, які вчиняють намаз на французьких вулицях, порівнювали з німецькими окупантами часів Другої світової.

У травні 2014 міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле, коментуючи результати виборів в Європарламент, назвав партію «Національний фронт» Марін Ле Пен «фашистською».[30]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Nordsieck, Wolfram (2017). France. Parties and Elections in Europe.
  2. ↑ а б Jens Rydgren (2008). France: The Front National, Ethnonationalism and Populism. Twenty-First Century Populism. Link.springer.com. с. 166—180. doi:10.1057/9780230592100_11. ISBN 978-1-349-28476-4.
  3. ↑ а б Depuis 2011, le FN est devenu "protectionniste au sens large". Liberation. 21 квітня 2014.
  4. ↑ а б Taylor, Adam (8 січня 2015). French far-right leader seeks to reintroduce death penalty after Charlie Hebdo attack. The Washington Post. Процитовано 31 березня 2015.
  5. ↑ Davies, 2012, с. 7.
  6. ↑ Victory for France's conservatives in local elections. Deutsche Welle. AP, AFP, Reuters. 30 березня 2015. Процитовано 28 лютого 2017.
  7. ↑ Meichtry, Stacy; Bisserbe, Noemie (19 серпня 2015). Le Pen Family Drama Splits France's Far Right National Front Party. Wall Street Journal. Процитовано 28 лютого 2017.
  8. ↑ Erlanger, Steven; de Freytas-Tamura, Kimiko (17 грудня 2016). E.U. Faces Its Next Big Test as France’s Election Looms. New York Times. Процитовано 28 лютого 2017.
  9. ↑ Van, Sonia (29 липня 2011). France – A Guide to Europe's Right-Wing Parties and Extremist Groups. Time. Процитовано 23 лютого 2016.
  10. ↑ The ruthlessly effective rebranding of Europe's new far right, The Guardian, Sasha Polakow-Suransky, Tuesday 1 November 2016 06.00 GMT
  11. ↑ Всеукраїнське об‘єднання «Свобода» та Національний фронт Франції підписали Протокол про співпрацю
  12. ↑ Marine Le Pen place Jordan Bardella à la tête du RN pour se consacrer à la présidentielle. Le Monde (французькою) . 10 вересня 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  13. ↑ Вибори у Франції: Макрон втратив більшість у парламенті. Слово і Діло (українською) . 20 червня 2022. Процитовано 26 вересня 2022.
  14. ↑ Блок Макрона здобув абслютну більшість у парламенті, Ле Пен дісталось лише кілька місць. Texty.org.ua (українською) . 19 червня 2017. Процитовано 6 листопада 2022.
  15. ↑ Le Pen’s National Rally wins seats, airtime and money in French vote. Politico (англійською) . 20 червня 2022. Процитовано 6 листопада 2022.
  16. ↑ Ле Пен поступиться лідерством у партії, щоб очолити свою фракцію у парламенті. Європейська правда (українською) . 20 червня 2022. Процитовано 6 листопада 2022.
  17. ↑ Ультраправі Франції обрали собі нового лідера замість Марін Ле Пен. Укрінформ (українською) . 5 листопада 2022. Процитовано 6 листопада 2022.
  18. ↑ Французькі ультраправі обрали собі нового лідера замість Марін Ле Пен. Європейська правда (українською) . 5 листопада 2022. Процитовано 6 листопада 2022.
  19. ↑ Французьких ультраправих спонсорує російський банк, 23 листопада 2014 року, УНІАН
  20. ↑ Europe is trying to keep Russia from influencing its elections. The Economist. 12 квітня 2017. Процитовано 14 квітня 2017.
  21. ↑ Turchi, Marine (27 листопада 2014). Far-right Front National's Russian loan: '31 mln euros more to follow'. Mediapart.
  22. ↑ Financement du FN : des hackers russes dévoilent des échanges au Kremlin [Financing of the National Front: Russian hackers unveil contacts with the Kremlin]. Le Monde (French) . 3 квітня 2015.
  23. ↑ Марін Лі Пен — про проблему мігрантів
  24. ↑ Французька націоналістка Ле Пен висловила захоплення Путіним
  25. ↑ Lichfield, John (27 листопада 2014). €40m of Russian cash will allow Marine Le Pen's Front National to take advantage of rivals' woes in upcoming regional and presidential elections. The Independent. London.
  26. ↑ [1] [Архівовано 6 липня 2015 у Wayback Machine.]
  27. ↑ Анексію Криму підтримали європейські неонацисти та комуністи (документ)
  28. ↑ Евронаци: кто на Западе поддерживает Путина(рос.)
  29. ↑ Французьким націоналістам хочеться федералізувати Україну. Архів оригіналу за 16 жовтня 2014. Процитовано 9 жовтня 2014.
  30. ↑ Німецький міністр назвав європейських союзників Путіна фашистами

Посилання

[ред. | ред. код]
Davies, Peter (2012). The National Front in France: Ideology, Discourse and Power. Routledge. ISBN 978-1-134-72530-4.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Національне об'єднання (Франція)
Політичні партії і рухи Це незавершена стаття про політичні партії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Національне_об%27єднання_(Франція)&oldid=41944731