Перейти до вмісту

Націонал-лібералізм

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Націонал-лібералізм — різновид лібералізму, що дотримується націоналістичних позицій з питань міграції, громадянства, міжнародних відносин і торгівлі. Основні постулати націонал-лібералізму сформувалися ще в XIX століття, коли у європейському політичному житті консервативні ліберали витісняли монархістів. Націонал-лібералізм може розглядатися як різновид націонал-демократії, в якому, як правило, правий лібералізм поєднується з антиконсервативним націоналізмом поміркованого зразка. Історично національний лібералізм також використовується у тому самому значенні, що й консервативний лібералізм (правий лібералізм).[1]

Великий розвиток отримав у Європі наприкінці XX століття під час євроскептицизму і антимігрантські настроїв.

Низка "національно-ліберальних" політичних партій, за ідеологією або просто за назвою, були особливо активними в Європі в 19 столітті в кількох національних контекстах, таких як Центральна Європа, Скандинавські країни та Південно-Східна Європа.

Визначення

[ред. | ред. код]

Націонал-лібералізм був передусім ідеологією та рухом ХІХ століття.[2] Метою націонал-лібералізму було прагнення до індивідуальної та економічної свободи, а також до національного суверенітету. Йожеф Анталл, історик і християнський демократ, який обіймав посаду першого посткомуністичного прем'єр-міністра Угорщини, описав націонал-лібералізм як "невід'ємну частину виникнення національної держави" у Європі XIX ст.[3]

За словами Оскара Мулея, "З погляду ідеології та традицій політичних партій можна стверджувати, що в центральноєвропейських землях протягом XIX століття розвивався особливий тип лібералізму, властивий цьому регіону"[4], а посилаючись на Мацея Яновського, слово "національний" виступало як більш-менш синонім слова "ліберальний". ("Одного "національного" було достатньо, щоб викликати підозри в ліберальних асоціаціях"). Також, згідно з Мулеєм, у Південно-Східній Європі "національні ліберали" також грали помітну, якщо не центральну роль, але з досить різними, специфічними для регіону характеристиками, які значною мірою відрізняли їх від їх центральноєвропейських колег.[5][4]

У книзі "Up From Conservatism" (укр. "Відхід від консерватизму") Майкл Лінд дає визначення національного лібералізму, яке, на думку The Progressive, відповідає використанню істориком Артуром М. Шлезингером-молодшим висловлювання "Життєво важливий центр".[6] Сам Лінд визначає національний лібералізм як поєднання "поміркованого соціального консерватизму з поміркованим економічним лібералізмом".[7]

Гордон Сміт, провідний дослідник порівняльної європейської політики, розуміє національний лібералізм як політичну концепцію, яка втратила популярність, коли успіх націоналістичних рухів у створенні національних держав зробив непотрібним уточнення, що ліберальний ідеал, партія чи політик є "національним".[8]

Історія

[ред. | ред. код]

Коріння національного лібералізму слід шукати у ХІХ столітті, коли консервативний лібералізм та/або класичний лібералізм був ідеологією політичних класів більшості європейських країн і, зокрема, країн Центральної Європи, які на той час керувалися спадковими монархіями.

На самому початку, націонал-ліберали, хоч і виступали за бізнес, не обов'язково були прихильниками вільної торгівлі та економічного лібералізму, як такого і іноді виступали за співпрацю між урядом та національною промисловістю, невеликий рівень протекціонізму, створення пільгових митних спілок, субсидії для дитячої промисловості чи компаній , що вважаються стратегічно важливими для країни, та різні форми промислового планування.[джерело?]

Національний лібералізм був популярний у низці країн, включаючи Німеччину, Австрію, Данію, Швецію, Фінляндію та Румунію протягом 19 століття.[9] У Німеччині, Австрії та Румунії націонал-ліберали та/або "націонал-ліберальні" партії тривалий час були при владі. Характеру або гетерогенної природи таких країн, як Австрійська імперія (пізніше офіційно перейменована в Австро-Угорщину) або новостворена Німеччина за канцлера Отто фон Бісмарка.[джерело?]

Див. також

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Verlag Beck, Germany from Napoléon to Bismarck, 1800—1866, Princeton University Press
  • Lucien Calvié, Unité nationale et liberté politique chez quelques libéraux allemands au début des années 30 and Naissance et évolution du libéralisme allemand, in Françoise Knopper and Gilbert Merlio (edited by), Notices politiques et littéraires sur l'Allemagne, Presses Universitaires du Mirail, Paris, 1835
  • Alfred Wahl, Les forces politiques en Allemagne, Armand Colin

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Telos. Telos Press. p. 72. 1998.
  2. Nilsson, Göran B. (2005). The Founder: André Oscar Wallenberg (1816-1886), Swedish Banker, Politician & Journalist (англ.). Almqvist & Wiksell International. ISBN 978-91-22-02102-5.
  3. Özsel, Doğancan (22 вересня 2011). Reflections on Conservatism (англ.). Cambridge Scholars Publishing. ISBN 978-1-4438-3395-0.
  4. а б http://rcin.org.pl/Content/56895/WA303_77550_A295-APH-R-111_Mulej.pdf
  5. National Liberal Heirs of the Old Austria: “Deviations” in Liberal Party Traditions, 1867-1918. IWM WEBSITE (англ.). Процитовано 12 червня 2022.
  6. Wobbling around the center - ProQuest. www.proquest.com (англ.). Процитовано 12 червня 2022.
  7. Lind, Michael (6 серпня 2013). Up from Conservatism (англ.). Simon and Schuster. ISBN 978-1-4767-6115-2.
  8. ISBN 0521323940
  9. KURUNMÄKI, JUSSI (2013). On the Difficulty of Being a National Liberal in Nineteenth-Century Finland. Contributions to the History of Concepts. Т. 8, № 2. с. 83—95. ISSN 1807-9326. Процитовано 12 червня 2022.