Перейти до вмісту

На все життя, що залишилося…

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
На все життя, що залишилося…
рос. На всю оставшуюся жизнь…
Жанрдрама
Режисер Петро Фоменко
Сценарист Борис Вахтін
Петро Фоменко
На основіQ105189255?
У головних
ролях
Олексій Ейбоженко
Ернст Романов
Людмила Арініна
Таїсія Калинченко
Світлана Карпінська
Оператор В'ячеслав Бабенков
Композитор Веніамін Баснер
ХудожникВолодимир Лебедєв
Микола Субботін
Генрієтта Джагізян
КінокомпаніяЛенінградське телебачення
Тривалість270 хв. (4 серії)
Моваросійська
КраїнаСРСР СРСР
Рік1975
IMDbID 0198798

«На все життя, що залишилося…» (рос. «На всю оставшуюся жизнь…») — радянський телевізійний, чорно-білий художній фільм 1975 року, друга екранізація повісті Віри Панової «Супутники» .

Про фільм

[ред. | ред. код]

Цей фільм, випущений до 30-річчя Перемоги у Німецько-радянській війні, являє собою ремейк фільму «Поїзд милосердя» 1965 року. Він складається з чотирьох серій, що розповідають про фронтовий санітарний поїзд, який називають «поїздом милосердя». Чотири роки там рятують поранених. Тонка режисерська робота Петра Фоменка і хороше втілення акторами яскравих і точних образів медиків і пацієнтів відтворюють всі страшні відчуття кривавої війни, яка стараннями лікарів і медсестер стала милосердною для солдатів. Одним зі сценаристів фільму став Борис Вахтін, рідний син письменниці Віри Панової, автора літературної першооснови фільму.

Сюжет

[ред. | ред. код]

Глядачі знайомляться з героями на самому початку фільму, коли комісар Данилов, проходячи по санітарному поїзду, заглядає в купе. При цьому проходять спогади комісара Данилова, молодої і чарівної Оленки Огородникової, доктора Бєлова про мирне, спокійне і, головне, щасливе життя. Коли з'являється звістка про початок війни, комісар Данилов формує потяг і підбирає персонал.

У другій серії з'являються нові герої — тяжкопоранені солдати, які зберегли після численних операцій і ампутацій надію і оптимізм — їх більшість, вони не впали у відчай і продовжують жити і радіти життю. На їх фоні виділяється трагічний персонаж Жигалова — морський офіцер, який не хоче жити калікою. В купе оптимістів яскраво виділяється паралізований молодший лейтенант Крамін (його грає Валентин Гафт), який частенько повторює слівце «чарівно», що мимоволі залишається в пам'яті глядачів. Зустріч Краміна з дружиною стала однією з найяскравіших сцен картини.

Третя серія оповідає про важкі військові будні медиків, які розбавлені кількома веселими і цікавими епізодами — про курника на колесах, великими і невеликими романами (Юлії Дмитрівни, старшої медсестри, з доктором Супруговим, медсестри Фаїни з Низвецьким). Все це доповнюється трагічними вставками про сумні події в житті багатьох героїв і їхніх сімей, різкі трагічні повороти в їхніх долях. На цьому тлі виділяється епізод, коли Данилов дізнається про загибель дружини і дочки Бєлова в обложеному Ленінграді восени 1941 року.

Четверта серія розповідає про те, якими гіркими для головних героїв виявилися дні напередодні Перемоги. Оленка Огородникова дізнається, що Даня, якого вона любила, одружився з іншою. Бєлов, опинившись нарешті в своєму улюбленому місті, Ленінграді, на місці свого будинку бачить одні руїни. Юлія Дмитрівна зрозуміє справжню сутність спочатку коханого нею Супругова в епізоді з невеликим скромним пайком.

Однак всі ці труднощі, великі і маленькі прикрощі в житті головних героїв будуть закриті почуттям надії, радістю спільної справи в ім'я Перемоги, і на все життя невеликий поїзд милосердя стане цілющим бальзамом для душ, які зіткнулися з ним.

У ролях

[ред. | ред. код]

Знімальна група

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]