Недобра квартира
«Недобра квартира» — квартира, в якій відбувається дія роману М. О. Булгакова «Майстер і Маргарита», зокрема, проходить «бал сатани». Адреса, вказана в романі — Москва, Велика Садова, 302-біс, п'ятий поверх, кв. № 50.
Згідно з «Булгаковською енциклопедією» Бориса Соколова, можливим прообразом «недоброї квартири» стала квартира № 50 у будинку № 10 на Великій Садовій вулиці[ru] в Москві, де Булгаков жив у 1921—1924 роках. Це була комунальна квартира коридорного типу, яка складалася з кількох кімнат, де жили різні сім'ї. Деякі риси планування подібні до квартири № 34 в цьому будинку, де письменник мешкав у серпні-листопаді 1924 року. За спогадами першої дружини Булгакова, у квартирі № 50 жила жінка, яка стала прототипом Аннушки з роману.
Квартиру № 50 також згадано в інших творах письменника: «№13. Будинок Ельпіт- Робкомуна[ru]», «Псалом», «Самогонне озеро[ru]», «Спогад…».
2004 року передано фонду Булгакова[1]. Тепер там міститься музей[ru].
Описаний у романі «бал сатани», на думку Бориса Соколова, міг бути списаний із п'яних оргій у «Дачній комуні» Кучино[ru], які влаштовував начальник Спецвідділу ВНК Гліб Бокій[2].
За два роки до початку дії роману з «недоброї квартири» протягом тижня загадково зникли п'ять мешканців та «коректний міліціонер у білих рукавичках», що зайшов по одного з квартиронаймачів. Інші мешканці будинку ще довго розповідали неймовірні легенди про те, що сталося, але вже через тиждень у цю квартиру вселяються директор Театру Вар'єте Степан Лиходєєв та голова МАССОЛІТу Михайло Берліоз із дружинами. Незабаром дружини обох зникають, але цього разу не безвісти.
У книзі докладний опис цих подій займає цілу сторінку в 7-му розділі, а в серіалі Володимира Бортка п'яний Лиходєєв особисто розповідає цю історію якійсь жінці на вечері у «Домі Грибоєдова».
З появою Воланда в Москві Берліоз гине під колесами трамвая, Лиходєєва «нечистою силою» закидає в Ялту, а в «недобрій квартирі» селиться почет сатани, тосу за нею остаточно закріплюється погана репутація.
У 27-му розділі кіт Бегемот влаштовує в «недобрій квартирі» пожежу, через яку згоряє весь будинок. На цьому історія «недоброї квартири» закінчується.
Будинок зведено в 1902—1903 роках у стилі модерн. Архітектори — Е. С. Юдицький[ru] та А. А. Мілков[ru]. Господар ділянки — меценат, власник тютюнової фабрики «Дукат» Ілля Давидович Пігіт. Кімнати здавали слухачам МВЖК, а також лікарям, митцям. У будинку було обладнано художню майстерню.
На думку мистецтвознавця та культуролога Марини Колотило, існує й інший можливий прообраз «недоброї квартири». У Толстовському будинку[ru] в Санкт-Петербурзі також є легенда про «недобру квартиру».[3]
Автор книги «Толстовський будинок. Люди і долі[ru]» М. М. Колотило в одній зі статей пише:
Недобра «булгаківська» квартира мала № 50, сім кімнат і була розташована на п'ятому поверсі п'ятиповерхового будинку. За іронією нечистої сили недобра «толстовська» квартира має № 60, вісім кімнат і розташована на шостому поверсі шестиповерхового будинку.Оригінальний текст (рос.)Нехорошая «булгаковская» квартира имела № 50, семь комнат и была расположена на пятом этаже пятиэтажного дома. По иронии нечистой силы нехорошая «толстовская» квартира имеет № 60, восемь комнат и расположена на шестом этаже шестиэтажного дома.— Марина Колотило[4]
У легенді про недобру «толстовську» квартиру, яку авторка книжки М. М. Колотило записала зі слів кількох літніх мешканців Толстовського будинку, є деякі реальні люди і події. Наприклад, у книзі зазначено:
У суворі роки великого терору 1 жовтня 1937 року з квартири зник мешканець — консультант Ленінградського музею та позаштатний консультант штабу РСЧА з далекосхідних питань. Він ніколи більше не повернувся. Як стало відомо значно пізніше, його розстріляли через місяць після зникнення з недоброї квартири.Оригінальний текст (рос.)В суровые годы великого террора 1 октября 1937 года из квартиры исчез житель — консультант Ленинградского музея и внештатный консультант штаба РККА по дальневосточным вопросам. Он никогда больше не вернулся. Как стало известно гораздо позже — его расстреляли через месяц после исчезновения из нехорошей квартиры.— Марина Колотило[5]
У цій самій книзі[6] розказано про реального мешканця цієї квартири — знаменитого сходознавця Д. М. Позднєєва,[7] заарештованого 1 жовтня і розстріляного 30 жовтня 1937 року[8][9]. Зі сестрою Д. М. Позднєєва і О. М. Позднєєва — Софії Матвіївні Позднєєвою[10] був одружений дядько М. О. Булгакова — протоієрей Петро Булгаков (Булгаков Петро Іванович)[11]. Під час відвідування Ленінграда М. О. Булгаков завжди зупинявся у родичів у недобрій «толстовській» квартирі, справжній номер якої 660[8][9] (у квартир Толстовського будинку тризначна нумерація, де перша цифра позначає поверх).
Однак не слід плутати «Легенду про недобру квартиру» з міфічним мешканцем та міфічним номером 60 (що є літературною вигадкою) та реальну квартиру 660. Безпосередньо не можна співвідносити і прирівнювати літературних героїв та реальних людей.
Крім того, М. М. Колотило в книзі «Толстовський будинок. Сузір'я імен»[12] показала, що Д. М. Позднєєв був для М. О. Булгакова одним із прообразів Воланда[13].
- ↑ "Нехорошую квартиру" из романа "Мастер и Маргарита" передадут фонду Булгакова. absite.ru. Процитовано 14 жовтня 2024.
- ↑ Борис Соколов. Великий бал у сатаны, часть 11 (рос.). Булгаковская энциклопедия. Архів оригіналу за 5 липня 2020. Процитовано 18 січня 2021.
- ↑ Колотило М. Н. Толстовский дом. Люди и судьбы / Под научн. ред. д. ист. н. В. Г. Смирнова-Волховского. — СПб.: Искусство России, 2010. — 296 с.: илл. ISBN 978-5-98361-119-1 См.: С. 274—276.
- ↑ М. Н. Колотило. Легенда Толстовского дома Архівовано липень 9, 2012 на сайті Wayback Machine..
- ↑ Колотило М. Н. Толстовский дом. Люди и судьбы / Под научн. ред. д. ист. н. В. Г. Смирнова-Волховского. — СПб.: Искусство России, 2010. — 296 с.: илл. ISBN 978-5-98361-119-1 См.: С. 275.
- ↑ Колотило М. Н. Толстовский дом. Люди и судьбы / Под научн. ред. д. ист. н. В. Г. Смирнова-Волховского. — СПб.: Искусство России, 2010. — 296 с.: илл. ISBN 978-5-98361-119-1 См.: С. 189—192.
- ↑ Дмитрий Матвеевич Позднеев. Биография. Практическое востоковедение | Ориенталика (рос.). Архів оригіналу за 9 грудня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
- ↑ а б Списки жертв. lists.memo.ru. Архів оригіналу за 6 вересня 2019. Процитовано 9 грудня 2019.
- ↑ а б Возвращённые имена. Ленинградский мартиролог. Позднеев Дмитрий Матвеевич[недоступне посилання з Март 2018]
- ↑ Булгакова Софья Матвеевна (урожд. Позднеева). zarubezhje.narod.ru. Архів оригіналу за 27 жовтня 2020. Процитовано 9 грудня 2019.
- ↑ Протоиерей Петр Булгаков. zarubezhje.narod.ru. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 9 грудня 2019.
- ↑ О «культурной жизни» Толстовского дома выйдет вторая книга Архівна копія на сайті Wayback Machine. // БалтИнфо.ru. — 15 ноября 2011
- ↑ Колотило М. Н. Толстовский дом. Созвездие имён / Под научн. ред. д. ист. н. В. Г. Смирнова-Волховского. — СПб.: Искусство России, 2011. — 392 с.: илл. — ISBN 978-5-98361-155-9 См. с. 36—37.
- Колотило М. Н. Толстовский дом. Люди и судьбы / Под научн. ред. д. ист. н. В. Г. Смирнова-Волховского. — СПб. : Искусство России, 2010. — 296 с. — ISBN 978-5-98361-119-1.
- Музей Михайла Булгакова Архівовано серпень 22, 2014 на сайті Wayback Machine. (рос.)